Східний" Макдональдс"

Публічні люди

Потрібно, напевно, зізнатися: я - людина зовсім некультурний. Я не люблю їсти паличками. Мене не цікавлять ні самурайська етика, ні ідеї чучхе. Мене нудить від зеленого чаю та індійських пахощів, я не захоплююся китайськими драконами та феєрверками, і мені гидко навіть подумати про те, що я могла б поїхати на канікули до Таїланду. Я вже багато років не можу дивитися східне кіно, от просто не можу - і все. Не бачу я особливої ??краси в тому, як двоє, троє, а то й десяток А Хулі натхненно луплять один одного під квітучою гілкою сакури або годину екранного часу дивляться на біжить струмочок, щоб зібратися з силами і особливо збоченим способом відрізати небудь своєму незрозуміло звідки і навіщо взявся ворогові, а потім, припустимо, трахнути кого-небудь зі своїх близьких родичів, недовго посумувати в саду каменів і почати все по новій.

Окремо зупинюся на тому, що ненавиджу письменника Муракамі, можливо, навіть обох. Ще мені якось пофіг "Футурама" та інша така байда. Зате подобається ідея японських школярок продавати всім бажаючим свої поношені труси. Зрозуміло, я не визнаю видатного філософсько-естетичного сенсу гри го. Мені не хочеться носити кімоно і підголювати брови, хоча в стародавній китайській традиції забивати ніжку дівчинки в колодку, безумовно, щось є, так само, втім, як і в сучасній традиції обмеження народжуваності. Однак цитатника Мао зовсім не та книга, яку мені хотілося б мати під рукою. Ще мене якось бентежать буддисти, тибетська "Книга мертвих", Конфуцій на пару з Лао-Цзи, дзеркало Аматерасу, бог Агні і проблеми вибору далай-лами. А вже такий вид транспорту, як рикші, взагалі здається мені найгіршою експлуатацією людини людиною. І навіть східні єдиноборства не здаються мені такими вже захоплюючими. А вже як мене дратують ієрогліфи!

І вже зовсім мені не подобається, коли дорослі люди, з блиском причетності до такого екзотичного знанню в очах, починають всерйоз міркувати про все це. Місо-суп і хокку Басьо, Золотий храм і фен-шуй, фільми Такеші Кітано і Ларькова жаба "на гроші" представляються їм ланками одного ланцюга. А вміння так чи інакше користуватися цими досягненнями цивілізації дозволяє їм почувати себе не аби ким, а справжніми інтелектуалами. Тобто людьми, які не тільки "Муму" прочитали. А ось запитай всіх цих людей, хто там в Японії прем'єр-міністр або хоча б як нинішнього імператора звуть, відразу - "не знаю". Зрозуміло, що не знають, - вони ж у XVI столітті.

Працювала зі мною одного разу панночка, шалено захоплена творчістю Кім Кі Дука і його земляків, і якось так, слово за слово, з'ясувалося, що вона взагалі не в курсі, що на світі існує не одна Корея - головна кінематографічна держава планети, а там , десь там, ще й комуністична Північна Корея притулилася.

Захоплення Далеким Сходом здається мені проявом неймовірною інфантильності. Зрозуміло ж, що кожен нормальний підліток повинен у своєму житті і самурайством побалуватися, і хокку з танками почитати, і фільми з Брюсом Лі подивитися, і 250 разів пожартувати над Північною Кореєю. Що стосується китайських драконів, так це захоплення навіть і для молодшої школи. Осмислити трагічно-героїчну долю Юкіо Місіми в контексті його європеїзованого творчості (спеціально для розумних: у Європі Місіма прославився не стільки завдяки "Золотому храму" і "патріотизм", скільки "класичним" п'єсами про маркіза де Сада і Ернсті Рема). Отсмотреть пекельне кількість фільмів про А Хулі - від Куросави до наших днів, до одуру напитися зеленого чаю, обвішати кімнату листівками з гравюрами Хокусая, пробитися на гастролі театру Кабукі або Але, помріяти про надходження на японське відділення університету. А потім зустріти яку-небудь "гейшу". І на цьому зупинитися. Зрозуміти, що в світі вистачає інших, не менш, а то й більш екзотичних культурних задоволень.

Східна культура - це юність світу, а захоплення нею - юність кожної окремої людини. Мало східних символів припускають неоднозначне, в усякому разі для нас, трактування: на відміну, наприклад, від Тори або праць батьків християнської церкви, афоризми Конфуція, як і поняття самурайської етики, мають тільки той зміст, який закладений в них із самого початку. Хіба що Віктору Пелевіну вдається тлумачити їх якось по-новому, втім, нарівні з піснями Бутусова і серіалом "Просто Марія", питання лише в тому, чи припустимо вважати таку трактовку схвальною.

Нещасні радянські люди вважали свого часу "Макдональдс" одним з вищих досягнень не тільки американської, а й взагалі "закордонної" цивілізації. Пострадянські - до одуру полюбили суші і сашимі. А разом з ними - цінності далекосхідної культури. Нерозумно заперечувати, що ці цінності є, але не менш безглуздо і морочитися на них. Особливо в макдональдсовські ізводі Муракамі, чучхе, Хокусая, фен-шую і бусідо. Адже є, наприклад, і індекс Nikkei, і японський автопром, і корейське економічне диво, і страти китайських чиновників, і "помаранчеві" в Таїланді. І Схід буває не тільки Далеким ... А на Заході - а на Заході ми й самі живемо. У всякому разі, по відношенню до Далекого Сходу. І порадіємо за дівчат із групи "Тату", яким вдалося в одну мить перетворити всіх майбутніх гейш і самурайш у своїх фанатичних наслідувачок.

Матеріали надані в рамках контентного співробітництва сайту "Обозреватель" та журналу " Публічні люди ".