Помилки Майдану

Помилки Майдану

Тим, хто читає мої статті, зараз я не скажу нічого нового. Про це я пишу, починаючи з 2005 року. Але в критичні моменти потрібно тверезо і максимально нейтрально оцінити помилки Майдану. Якщо цього не зробити, то поразка неминуче. Це буде або пряме ураження у вигляді зачистки Майдану. Або приховане ураження, коли Майдан формально переможе, але мало що реально змінить у житті простих громадян, як це вже було після Майдану 2004 року.

Поки ми не зрозуміємо, чому значна частина народу не просто не приєдналася до Майдану, а підтримує зусилля влади по його розгону, Майдан і далі терпіти поразки. Тому, що неможливо перемогти, не витягуючи уроки з попередніх поразок. Ніякої героїзм і самовідданість, ніяка масовість акцій не замінить відсутність рефлексії у тих, хто приймає рішення.

Які ж помилки допускає Майдан?

1. Майдан націоналістічен. "Свобода" не має жодного відношення до демократії та європейських цінностей. У цивілізованому демократичному суспільстві націоналісти - це політичні маргінали. В Україні вони стали популярними виключно через діяльність влади. На Майдані постійно звучать заклики до киян. Але значна частина жителів столиці категорично не поділяє ідеологію націоналістів. Вони також ненавидять цю владу, але протестувати спільно з націоналістами не стануть ні за яких обставин. А для більшості мешканців Сходу та Півдня України Янукович взагалі є меншим злом, ніж націоналісти зі "Свободи". Ці люди також давно розчарувалися в Януковичі, але щиро бажають йому перемогти "бандерівських фашистів". Переконати цих людей неможливо. Якщо це не вдалося "помаранчевої" влади за 5 років, то шансів переконати їх зараз, практично немає. Тобто це не забобони і не наслідок непоінформованості, а сформувалися переконання значної частини громадян. Свого часу ці громадяни абсолютно легітимно обрали президентом Януковича. І зараз, без їх підтримки, положення не виправити. Навіть якщо зараз вдасться продавити ситуацію, то вони знову, через час, абсолютно легітимно оберуть нового Януковича. Вихід один - поважати їхні громадянські права і публічно гарантувати відмова майбутньої влади від нав'язування мови, культурних та історичних традицій одного регіону України іншим. Тобто визнати існуючу різноманітність нормою, а не пережитком радянських часів, з яким потрібно боротися. І рішуче дистанціюватися від націоналістів - в пристойному суспільстві маргіналів-націоналісту руки не подають. Зате відмежування від націоналістів дозволить залучити набагато більше прихильників.

Відео дня

2. Довіра до лідерів парламентських опозиційних сил. Ці сили фінансуються олігархічними сім'ями, тобто формується аристократією сучасного станового суспільства. Парламентська опозиція висловлює інтереси олігархів, які не набагато ближче до інтересів виборця, ніж інтереси влади.

3. Недемократичність Майдану. Парламентська опозиція оголошує на Майдані про створення віртуальних керованих бюрократичних структур. Всякі номи, Народні раді, які тут же формують свої президії, комітети і з задоволенням засідають, поки протестувальники стоять на морозі, під прицілом у снайперів. Незважаючи на значний час існування Майдану, демократичні процедури не відпрацьовані, а рішення приймаються списком і без процедури обговорення. Коли влада приймає рішення списком і без обговорення, то це є ознакою диктатури. А коли такі рішення приймає Майдан? ...

4. Зацикленность на зміні влади. Тим часом, набагато важливіше вирішити на Майдані питання: а що буде потім, після перемоги Майдану? А не віддавати це на рішення лідерам опозиції, тобто фактично, тим же олігархам. Перемогли лідери поб'ються між собою і з легкістю забудуть свої обіцянки, дані Майдану.

5. Зацикленность на євроінтеграції. Втім, це вже поступово долається - Віталій Кличко заявив, що Майдан вже перестав бути Евромайданом. Чому ж для Віталія з самого початку це не було зрозуміло? Адже про цілковиту ілюзорності повноцінної євроінтеграції України говорили багато. Але, видається, що це той випадок, коли краще пізніше, ніж ніколи.

6. Дуже низька соціальна спрямованість вимог Майдану. Громадян послідовно позбавляють соціальних прав. Про безкоштовний охороні здоров'я та освіті, фактично, можна вже забути. Причому як стараннями регіоналів, так і їх помаранчевих "папередніков", які також бадьоро закривали школи та скорочували ліжко-місця в лікарнях. Так чому ж так мало соціальних вимог на Майдані? Все та ж наївна віра, що варто поміняти цю злочинну владу, як все кардинально змінитися на краще?

7. Відсутність системних пропозицій з розробки та впровадження механізму впливу громадян на дії влади у міжвиборчий період. Зрозуміло, що це не вигідно не тільки цієї влади, але і цієї парламентської опозиції. Але чому так мало про це говорять самі учасники Майдану? Адже тільки збільшення впливу громадян на всі органи влади може забезпечити реальну демократизацію України і запобігти приходу до влади наступного злочинного режиму.

Чи будуть виправлені ці помилки Майдану? У більшості своїй - навряд чи, оскільки для цього ще не дозріли об'єктивні умови. Тобто Майдан в будь-якому випадку програє. І в разі своєї поразки. І у випадку формальної перемоги. Але історична місія цього Майдану зовсім в іншому. Вона полягає в зупинці процесу формування в Україні сучасного станово авторитарного суспільства. Нехай навіть на користь станового суспільства, контрольованого олігархами. Адже все одно це буде порівняно більш демократична країна, ніж зараз. Тому так важливо, щоб у цьому протистоянні олігархів з Сім'єю перемогли саме олігархи. Хоча їх перемога і буде сполучена черговим обваленням надій на швидке і кардинальне поліпшення становища громадян.

А демократія в Україні формується, хоча дуже і дуже повільно, але дуже потужно і невідворотно. Але цей хоч і дуже повільний процес представляється набагато більш оптимістичним, ніж ті процеси, які розвиваються не тільки в Росії, але і в більшості країн ЄС.