Як доля змінила наші плани

8.7т

Вже майже місяць, як ми в Україні. Проходимо акліматизацію. Перший тиждень всі по черзі хворіли. А потім почали знайомити Марка з Києвом, Львовом, Стриєм, родичами, друзями.

Трохи маємо сум за далекими краями й все частіше згадуємо наші улюблені Туреччину, Іран, Австралію, Таїланд, Лаос.

Чого ж ми повернулись?

Стартувавши з Марком на острові Пінанг, що в Малайзії, ми пообіцяли собі, що наш син є нашим капітаном й він задає ритм і від нього залежить наше просування вперед. Якщо б раптом якісь обставини нас змусили повернутися, то, як ми собі пообіцяли, ми б не вагалися й прилетіли б в Україну.

І от, наприкінці серпня ми вже наближалися до В’єтнаму, до кордону залишалося якихось 100 км. В паспортах красувались візи в нову країну на 3 місяці. Але доля змінила наші плани. Як ви знаєте, хлопці захворіли. Кілька днів пролежали з високою температурою, Марко був госпіталізований, він мав гострий тонзиліт, Володя - незрозуміло що. Марко хворів 5 днів, Володя - 4. Потім вони вилікувались, але аналіз крові Марка був не дуже втішний - низький гемоглобін, китайські лікарі виявили анемію. Це трохи нас налякало, до того ж Марко останнім часом в Китаї погано їв і це ще більше наштовхнуло нас на думку повернутись в Україну. Все ж вдома, спілкуючись рідною мовою, нам буде легше комунікувати з лікарями. Прочитавши про ризики анемії, якщо її вчасно не вилікувати, ми таки остаточно вирішили летіти в Україну, а не в Аргентину, куди збиралися летіти після В’єтнаму. До того ж в Латинській Америці ми б також призупинились на кілька місяців, бо там зима й ми дуже хотіли за той час записати новий альбом. Тепер це робитимемо тут, в Україні.

Отже, Аргентина вже вдруге так несподівано каже нам: іншим разом! (перший раз це було в Австралії, коли Марко народився передчасно, за кілька тижнів до запланованого вильоту в Аргентину).

І ось ми в Украні. Ще раз дякуємо Міжнародним Авіалініям України, які нас безкоштовно перевезли та всім добрим людям, що допомагали і в тяжкі хвилини були з нами. Знаємо, у людей бувають й складніші ситуації, проте наші негаразди трохи нас розбили, бо ми так звикли до мандрівного життя, що тепер повернення переживаємо доволі непросто. Акліматизація проходить нелегко, тому, будь ласка, не ображайтесь, що ми ще й досі з кимось не зустрілись, що ми ще й досі не дали всі бажані інтерв’ю. Дуже сподіваємось на звичайне людське розуміння) Життя насправді надзвичайно цікаве й все, що з нами зараз відбувається, то підготовка до нового, серйознішого рівня)

А тим часом, ми почали здачу нових аналізів крові. Зі мною все гаразд. А от хлопці мають належним чином відновитися. Наразі лікар прописав Маркові попити залізо й через місяць маємо зробити повторний аналіз.

А ще ми страшенно прагнемо писати музику. І для Володі це точно найкращі ліки. Наразі шукаємо місце, де жити і творити. Поки думаємо про Стрий, бо там все близько, зручно, дешевше. Столиця цього разу для нас занадто метушлива.

Нам трохи важко вжитися в теперішній ритм, бо в Марка новий етап розвитку й від мами він не відходить, тепер він ще й бігає, часто шпортається й падає, що вимагає неабиякої уваги. Малюк надзвичйно допитливий та цікавий. Тепер він на все показує пальчиком й питає: “ЦЕ?”. Так він вчить мову. Взагалі чуючи вже українську, а не китайську мову довкола, він явно розуміє, що це його рідна мова.

Окрім лікування, ми також займаємося організаціями презентацій та лекцій. На черзі Київ, Стрий, Львів (серпень-вересень). В цих містах вже точно домовлено про заходи, скоро будуть деталі.

Всі інші міста України - в планах. Хто хоче нас побачити в своєму місті, поговорити з нами - пишіть свої пропозиції про організацію такого роду зустрічей.

Ось так ми й живемо наразі.

Читайте все новости по теме "Путешествия в Азию" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги