Тетяна ТАРАСОВА: "Виїхала не від хорошого життя"

Легендарна наставниця Тетяна Тарасова дала інтерв'ю "Рідній Газеті", де розповіла про свої плани на майбутнє.

- Ви з пристрастю відносилися до творчості продюсера і тренера-постановника Іллі Авербуха? Він же вторгся у вашу область.

- Навпаки, я щаслива, що доля звела нас з Ілюшею в шоу "Зірки на льоду". Можливо, ми були на різних полюсах, але я завжди рада бачити народження зірки. Подобалося мені це чи ні, але я бачила його 24-годинну працю. Бачила людину, яка занурилася в іншу професію. Раніше у нього не було можливостей ставити програми (Авербух - колишній спортсмен, чемпіон світу 2002 р. - Прим. авт.) Це його дебют, причому дуже вдалий.

На запрошення президента Федерації фігурного катання Росії Валентина Пісеєва осінню 2005 року Тарасова зайняла посаду консультанта національної збірної. Тоді вона повернулася до Москви із США, де провела десять років.

- Тетяна Анатоліївна, ви приїхали додому, оскільки вам запропонували тут високу посаду?

- Ні, це простий збіг обставин. Моїй мамі 88 років, вона живе в столиці, і я завжди хотіла бути з нею. Я вже була в Москві, коли мене запросив Пісеєв. На той момент у мене були зарубіжні учні: американець Джоні Вейер і японка Шизука Аракава. Це нормальна практика в усьому світі - приїжджати до різних тренерів, брати уроки, консультації, я, наприклад, і п'ятиразовій чемпіонці світу американці Мішель Кван допомагала.

Аракава прийшла до мене за місяць до чемпіонату світу-2004 у Дортмунді й виграла, можливо, не без моєї допомоги. І я не могла відразу кинути своїх іноземців, сказати їм: "Підіть, я тепер буду тільки з росіянами працювати". Як педагог повинна була робити максимум для кожного з них. Але перед Олімпіадою я не могла собі дозволити тренувати конкурентів, тому віддала їх іншим наставникам. До речі, в Турині Шизука завоювала золоту медаль (під керівництвом Миколи Морозова, у минулому другого тренера в групі Тарасової. - Прим. авт.)

- Правда, що Аракава і Вейер знають російську мову?

- Аракава вивчила всього декілька слів: "привіт", "пока". А Вейер серйозно учив російську, добре говорить і навіть писав мені листи. Джоник називав мене: "Моя красуня!" А коли одного разу впав на етапі "Гран-прі" в Канаді, то сказав мені: "Я не розумію, що трапилося, куди потрапила моя нога". Російський коментатор, присутній при цьому монолозі, трохи із стільця не впав. Вигукнув: "Боже, він що, російською говорить?"

- Говорять, за роботу із зарубіжними спортсменами ви заробили мільйон доларів?

- Ну, знаєте, таку суму у фігурному катанні дуже важко заробити. Адже ми стоїмо не у нафтових веж, а на льоду - на ковзанах. У годину тренер отримує приблизно 150 доларів, але при цьому потім потрібно буде відняти податки, в Америці, наприклад, це 48 відсотків.

- Цікаво, що сказав би ваш батько - великий хокейний тренер Анатолій Володимирович Тарасов, дізнавшись, що ви працюєте з іноземцями?

- У свій час, коли у тата не було роботи в СРСР, він вимовив таку фразу: "Чому нас не навчили, що треба виїжджати за кордон?" Його запрошували тренувати команду "Нью-Йорк Рейнджерс" за дуже великі гроші. Але він навіть не міг собі уявити, що повинен виїхати з країни і готувати чужих спортсменів, хоча він написав сорок книг, які видані на багатьох мовах. Вони є в Музеї хокейної слави в Канаді. І я жалкую, що мій батько не виїхав в США, тим більше, що з того року там стали грати російські хлопчики. Адже це всього лише робота. Попрацював там - повернувся...

Адже я теж виїхала до Америки не від хорошого життя. За час, проведений там, моїми російськими учнями були підготовлені три золоті олімпійські медалі (Іллі Кулика, Оксани Грищук - Євгена Платова, Олексія Ягудіна. - Прим. авт.) Просто в економічно важкі для Росії часи у нас тут не було умов для підготовки. Не було льоду: встали заливальні машини, тому що не давали бензину. Цілком природно, що ми відвезли своїх учнів в США, скажімо, Тамара Моськвина готувала свої пари в Нью-Джерсі, Олег Васильев - в Чикаго, я - в Коннектікуті. Там нам дають кататися необмежено, безкоштовно включають світло. Звичайно, за це доводиться горбатитися. Тренери працювали з американськими середнячками, а фігуристи підробляли в "Макдоналдсі". Проте це був вихід. Ми придумали, як не втратити вихованців. Багато що приносили в жертву, щоб витягнути своїх спортсменів: платили скажені податки, спочатку жили в погано мебльованих кімнатах. Але утримали ж!

- Зараз тренери російської команди не ревнують вас до своїх підопічних?

Перш за все в мої обов'язки входить робота з тренерами. Думаю, більшість наставників відносяться до мене добре, шанобливо. Втім, не боюся заздрості колег. Моя совість чиста - я нікого не відсовую на другий план і не хочу бути в центрі уваги. Я багато років на видноті, тож це питання мене не хвилює. Але можу запропонувати правильну роботу, бо в мене колосальний досвід. Адже недаремно всі мої програми помітні. І я прийшла не самостверджуватися, мені це не потрібно. Не ламати, а будувати. А якщо дратуватиму своєю присутністю, будь ласка, відійду у бік.

- Назад в Америку не тягне?

- У жодному випадку! Я буквально літаю тому, що повернулася. Можу пройтися навколо свого будинку. Мене впізнають на вулицях, незнайомі люди купують і дарують квіти. Це так зворушливо, що я заходжу в квартиру із сльозами на очах. У Америці душа не співала. Все було підпорядковано тільки роботі. Я жила, по суті, в селі. Вулиця N 10, каток - в чотирьох хвилинах від мого бунгало.

- Ваш чоловік - знаменитий піаніст Володимир Крайнев, який жив у Німеччині, теж повернувся до Росії?

- Володимир Всеволодович, як і раніше, живе на два будинки. Він професор консерваторії в Ганновері, у нього тридцять студентів різних національностей. Всі вони бажані гості в його будинку, завжди там нагодовані, напоєні. У мою відсутність побут тягне на собі мама Володі, чудова жінка Іля Моїсеївна.

- Як ви познайомилися з майбутнім чоловіком?

- Мені його ворожка нагадала! Якось ми з подругами - актрисою Мариною Нейоловою і хореографом Оленою Матвеєвою вирішили поїхати до ворожки. Приїжджаємо, а вона раптом починає говорити мені якісь дивні речі: мовляв, скоро заміж вийдеш за людину, яка танцює і співає, і професія у нього на одній ніжці, а жити будете добре. Я, звичайно, не повірила. Але того ж дня ми заїхали в гості до іншої нашій приятельки Жені - дочці композитора Марка Фрадкіна. Там був Крайнев... Через дев'ять днів ми стали жити разом.