Примите участие
в розыгрыше
сертификата на 5000 грн на товары от сети интим-бутиков Насолода Участвовать
Приз
ГлавнаяБлоги

/Блоги - Общество

Ніколи знову

15.3тЧитать материал на украинском

Сьогодні у нас на вікнах свічки. Свічки в пам'ять про тих, кого Імперія Зла вважала неконтрольованими, невиправними, "соціально чужим елементом" - і прирекла на винищення голодом.

На жаль, мої дідусь та бабуся, які добре пам’ятали той перший голодомор, померли раніше, аніж зі мною стало можна про це розмовляти, тому подробиць я не знаю. Знаю лише, що прадід – власник парового млина (на купівлю якого він заробив 25-річною службою у царському флоті), встиг "добровільно" подарувати млина колгоспові, а старших синів ледь не копняками вигнати на Донбас, де вони тяжкою працею у шахтах заробили собі "пролетарські" біографії замість пожиттєвого тавра "куркульських дітей", і цим порятувались. На жаль, порятувались не всі – із дванадцяти братів та сестер (нормальна селянська українська родина столітньої давнини) до хрущовської "відлиги" дожили чи то двоє, чи троє, решту забрали кого голод, кого ГУЛАГ, кого велика війна.

Про наступний голод, 1947-го, вже знаю значно докладніше – мама жива, і чудово пам’ятає свої дитячі враження, як під вікнами київської квартири на Саксаганського кожного ранку десь між п’ятою та шостою проїздили підводи, навантажені трупами – вивозили в бік вокзалу, а далі десь на "утилізацію" за місто.

Ні в якому разі не можна робити жертви винними у тому, що з ними зробили злочинці, винні завжди лише кати. Кожна людина має право просто жити, не робити злочинів – і цього вже достатньо щоб вона мала право на життя та свободу, ніхто не має права вимагати від пересічної людини героїзму та самопожертви. Але…

Але голодомору 30-х не сталось у Фінляндії, Балтії та Польщі – бо у 1918-20 ці народи зуміли згуртуватись і ціною важких втрат відвоювати свою незалежність від червоної імперії. Втрати були значними, але неспівставними за масштабом із втратами від колективізації та голоду на окупованих червоними землях. Ми ж тим часом влаштовували "розборки" між УНР та Гетьманатом, йшли хто за червоними, хто за білими чужинцями, а в більшості взагалі намагались пересидіти вдома, допоки "пронесе" - і саме за це заплатили двома голодоморами.

Але голодомору 1946-47 не було на свіжоприєднаних землях Західної України, де ще тривала збройна боротьба ОУН-УПА. Під кулями партизанів загони "продразвьорсткі" почували себе некомфортно, і мільйони покріпачених українців з вже на той час повністю "совєтизованих" земель знайшли порятунок від голоду "на Западенщині" - навіть не усвідомлюючи, що завдячують життям проклятим радянською пропагандою "бандєрам".

Певно кожна родина українців зі східних земель може знайти серед близької рідні жертв великого сталінського терору, жертв голодомору, так само у кожній родині є ті, хто воював проти німців у лавах червоної армії. А чи багато хто має рідню, яка воювала у лавах армії УНР? Чиї діди зі зброєю у руках захищали байдуже кого саме – Центральну Раду, Гетьмана, Директорію – будь-яку з наших, українських спроб створити державу? Скільки замордованих голодом селян припадає на одного учасника повстання у Холодному Ярі, і скільки українців – червоноармійців на одного вояка УПА?.. У моїй типовій українській родині я далеко не перший ветеран війни, але перший, кому випало воювати не за чужі інтереси і чужий окупаційний режим, а за нашу свободу та за власну українську республіку.

Ми не можемо змінити історію, але можемо вивчити її уроки. Єдина гарантія від голодомору, ГУЛАГу, голокосту – своя власна держава, і своє власне військо на її захисті. Ми наразі запалюємо свічки у вікні і не боїмося, що за нами прийдуть, лише тому що там, на "далекому" сході – всього у шести-семи сотнях кілометрів від столиці, - наші хлопці й дівчата тримають фронт проти тої самої імперії, яка замордувала мільйони наших предків, і досі пишається цим, та молиться на пам'ять катів нашого народу. Наше "ніколи знову" сталося не тому, що світ загалом став гуманнішим, а тому – і лише тому, - що чотири роки тому ми навчились робити "коктейлі" та прогнали з Печерських пагорбів де-факто окупаційний режим, а далі взяли до рук зброю та стали до лав "добробатів" і зупинили ворожу інтервенцію, як на жаль не змогли наші діди. І сьогодні це "ніколи знову" тримається не на свічках, а на стволах гармат ЗСУ та на витримці хлопців та дівчат на "передку", на тонкій лінії між нами та Мордором.

Сьогодні ми згадуємо жертв голодомору. Вічна пам'ять, земля пухом, Царство Небесне. Не нам судити їх, ми можемо лише їх оплакувати.

Але пам’ятаємо і про те, що ніякого голодомору могло не бути – аби ж за кілька років до нього більша кількість українців повірила у власну державу та ризикнула стати на її захист. До хати-з-краю завжди рано чи пізно прийде продразвьорстка. Тож запалимо свічку, і змастимо своє "залізяччя" - тільки так знатимемо, що "ніколи знову".

Ты еще не читаешь наш Telegram? А зря! Подписывайся

Читайте все новости по теме "Голодомор в Украине" на OBOZREVATEL.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наши блоги