Блог | Путин боится не россиян, а своего ближайшего окружения

Путин подписал указ об увеличении штата центрального аппарата Федеральной службы охраны до 812 человек. Причём сделал это в середине года, а не традиционно – в декабре-январе. О чём это свидетельствует, почему именно сейчас Путин взялся за наращивание собственной охраны? Кого он боится – россиян или своего ближайшего окружения?

Далее текст на языке оригинала

Росіян Путін зовсім не боїться, йому на них просто начхати. Його логіка проста: "Не жили заможно – нема чого й починати. Подивіться, як жили ваші предки, і беріть з них приклад. Вам нічого доброго не світить. Я цар, і я надовго. 26 років терпіли – потерпите ще 26".

Щоб настільки збільшити особисту охорону, мають бути серйозні причини. 812 осіб – це вже міні-армія. Адже загальна чисельність ФСО становить близько 20 тисяч осіб, які охороняють Кремль, резиденції та інші об'єкти. Позапланове розширення особистої охорони, яка буде тусуватися поруч із ним і охороняти його, свідчить про те, що Володимир Володимирович починає нервувати.

Одна справа – коли ти роздзеркалюєшся. Путін випускав щурячий цирк двійників, щоб звести нанівець сенс можливого замаху. Бо коли перед тобою незрозуміло хто – Путін чи якийсь мужик, дуже схожий на Путіна, виникає питання: а чи варто взагалі ризикувати? Адже в тебе лише один постріл. Раптом потім з'ясується, що це був зовсім не оригінал.

У цьому сенсі використання двійників було стратегією для широкого кола, широкого радіусу дії.

А ось зараз, коли навколо Путіна формується міні-армія з 800 "ФСОшників", – це вже зовсім інша справа. Це свідчить про те, що він починає боятися найближчих людей.

Для другого, третього та четвертого ешелонів, як і раніше, працюватимуть двійники. А ось із найближчим оточенням може працювати лише оригінал. І саме тому Путін збільшує особисту охорону. Він чудово розуміє, що далі по Росії летітимуть не лише безпілотники, а й балістична зброя. Причому удари будуть завдаватися по ра**истських вітринах.

Раніше війна приносила найближчому оточенню Путіна гроші, і воно дуже розбагатіло на цій війні. Ця війна перетворилася на бізнес на скотобазі – кривавий, жорсткий, м'ясний бізнес. Заробляли всі – від верхівки до низу: міністерство оборони, підгодовані олігархи та всі інші. І заробляли, слід зауважити, дуже добре.

Однак у війни своя логіка. Удари по РФ посилюватимуться, і найближче оточення Путіна почне не заробляти, а втрачати: НПЗ та інші підприємства потраплятимуть під удари. Бумеранг почне повертатися, і синекура закінчиться. Звісно, невдоволення зростатиме.

В принципі, зараз унікальний етап війни, про який я говорив ще кілька років тому: коли на горизонті замаячить фінал, корона Російської імперії валятиметься на бруківці. Зараз ця корона ще не валяється, але вона начеплена на нікчемну голову чекіста, і ніхто на неї не зазіхає. І це зрозуміло: якщо ти забираєш цю корону, ти отримуєш не тільки владу, а й обтяжливий тягар, який ця влада несе з собою.

А влада в Росії нині – це суцільний тягар. Бо Росія вже не просто токсична, а на неї чекає дуже важке й страшне майбутнє – там повний безперспективняк. Там не буде нічого: ні нафтової галузі, ні державних галузей – усе буде в руїнах. Причому якщо нафтову галузь руйнують ЗСУ, то все інше знищують вони самі. За 26 років там зжерли все, як терміти.

Ба більше, попереду маячить перспектива виплати репарацій. А це повністю зводить нанівець будь-яку перспективу, будь-яке майбутнє. Ці "можемо-повторювачі" весело, з улюлюканням і свистом, злили в путінський сортир не тільки власне життя, а ще й майбутнє своїх дітей та онуків.

Якщо цю токсичність додати до перспективи, яка маячить на горизонті, виникає питання: а хто взагалі захоче взяти на себе всю цю "красу" і всю цю "благодать"?

Саме тому найближче оточення Путіна не зазіхає на нього. Воно не хоче брати на себе весь цей обтяжливий пакет. Тому система зволікає. І систему необхідно підштовхнути дуже рішучими ударами, щоб вона якомога швидше ухвалила рішення і нарешті вирішила кадрове питання.

Цілком очевидно, що з Путіним уже ніхто розмовляти не буде. З ним може розмовляти лише одна людина – Дональд Трамп. Решта цього робити не хочуть: Макрон йому не дзвонить, Стармер – тим більше, Мерц і Стубб – теж. Навіть Ердоган уже не горить бажанням спілкуватися з ним.

Тому Путін – це фігура, яка просто досиджує свій час. Але система дає йому ще один шанс, бо знає: у Путіна залишається одна можливість, про яку ніхто не розповість.

Олександр Сотник, спеціально для Главреда