Хто хотів «замочити» українську опозицію?

Хто хотів «замочити» українську опозицію?

Ого, шо тут починається! В Секретаріаті Президента оприлюднили сенсаційні документи! І це вже не якісь там приховані десятки мільярдів чи кримінальні судимості. Тут справа куди серйозніша – замах на перших осіб держави та знаних політиків. І нібито папка документів величезна, і, кажуть, прізвища там дуже «серйозні», і справи «мокрі». Словом - жах!

Втім, якщо зібрати докупи перші заяви, то виявиться, що якісь невідомі (вірніше, нібито відомі, але ж нам їх ніхто не назве, бо – «таємниця слідства») особи (чи то кримінальні авторитети, чи то політ-технологи із закордону) написали на листочку прізвища політиків. Потім пограли на цих листах у хрестики-нолики. Потім хтось, напевно, загорнув у ці папери рибу і викинув у смітник. А там їх викопали наші браві бійці невидимого фронту. Чого тільки іноді не знайдеш на смітниках...

Видео дня

фото GettyImages

Облишимо жарти. Справді, коли політикам починають погрожувати, висліджувати, втручатися в приватне життя, прослуховувати телефони, погрожувати родинам – це анітрохи не смішно. Тим більше, що надворі далеко не середньовічна доба. Інколи, якщо справа дійсно «пахне смаженим», якщо за голову політика призначено винагороду - трохи додати перцю справді варто. Особливо, якщо це дозволить зірвати злочинні плани та врятувати людське життя.

Однак в сучасній Україні все набуло гротескних рис. Про погрози власному життю та майже здійснені замахи уже встигли заявити всі провідні політики. Когось труїли, когось таранили в авто, когось намагалися знищити «тупим твердим предметом». Перерахувати спроби замаху – правдоподібні і не дуже – не вистачить пальців обох рук. Причому, коаліцянти у всьому звинувачують опозицію, а ті - навпаки, вішають усіх собак на владу. Особливо полюбляють гратися в детектив напередодні виборів. Як наслідок – профанація, «звикання» людей до страшилок, стійкий імунітет до кривавих історій, недовіра будь-якій інформації.

фото GettyImages

Таки точно: зомбують нас. Цими заявами, що «там-то й там-то завтра мене знайдете мертвим», «за мою голову призначили таку-то винагороду», «в моїй смерті звинувачуйте Льоню К.» набивають оскомину... Уявіть собі: це «завтра» нарешті настає, а політик – справді мертвий. Гадаєте, народ кричатиме: «Господи, що ж це коїться?!» Де там! – скажуть тихо й спокійно: «Дивись, правду казав, що вб’ють… Бідолага. Сам же знав, що це має статися».

Повідомлення про замовні вбивства стали для України таким же звичним явищем, як світські хроніки чи прогнози погоди. Справедливо сказати, що останнім часом роботи у кілерів побільшало. З початку року від куль загинули директор дніпропетровського ринку, компаньйони бізнесмени Макса Курочкіна, а слідом - і сам Курочкін. І що, це когось шокувало? – Ні, все сприймається, як сіра буденність.

Да, з таким багажем сунути в цивілізовану Європу якось «не той…», одним словом, соромно. Там, звичайно демократія, свобода слова, верховенство права і все таке. Хоча, ні, стоп. Там теж буває всяке. Наприклад, 1986-го року прем’єр-міністр Швеції Улаф Пальме (справжній соціаліст, тому користувався громадським транспортом) поплатився за свою віру у доброту. Прем’єра застрелили, коли він разом із дружиною вийшов із кінотеатру і прямував до метро. Однак в тому й річ, що це вбивство стало шоком для всієї країни, за чиновником, кажуть, плакала чверть населення Швеції. В Україні половина б влаштувала гуляння…

Гаразд, звернемося до США. Хоча, чесно кажучи, я і тут не в захваті - чого варта одна лиш смерть Кеннеді. Зухвале вбивство, інакше не скажеш. Те ж саме зі смертю Мартіна Лютера Кінга, який у 60-х боровся за свободу, причому, не лише чорних, але й білих. А результат? Результат завжди той самий - постріл снайпера і смертельно поранений пастор падає на балконі, з якого читав проповідь до людей.

Отже, немає нічого дивного в тому, що заяви Гелетея не стали аж надто великою сенсацією. Більше того – ризикну припустити, що такої заяви навіть чекали. І ніхто не здивувався, коли почув, кого саме планують принести в жертву. Так, перш за все. це Юлія Тимошенко, навпроти прізвища якої можливі кіллери поставили хрестик і дописали: „снайпер чи бомба”. Скажемо так, якщо Тимошенко планували підірвати, то сталося б це мабуть серед людей – на майдані чи іншому подібному мітингу. Адже снайпер і вибух – це показове убивство, яке ніяк не виглядає випадковим, нещасним випадком. Це демонстративний крок, і, вірогідно, ідеологи замаху, свідомо хотіли створити з цього мега-сенсацію. Тому не виключено, що замовники готові були принести в жертву разом з головною опозиціонеркою і кількох її прихильників, як свого часу принесли в жертву прихильників Вітренко.

На кого падає тінь підозри? Перш за все, на її суперників. Яких у Леді Ю, погодьтеся, немало. Звичайно, суперники одразу йдуть у контрнаступ і заявляють, що вони тут ні до чого, це їх хотіли підставити партнери Тимошенко по опозиції, які мали апетит до прем’єрського крісла. Ось і принесли «Юльку» у жертву. Чи прибрали її як потужного конкурента. Не секрет, що для «Нашої України» Тимошенко теж не подарунок. Що на це скаже опозиція? Скаже що все - брехня. Але країна так чи інакше втягнута у потужне протистояння, яка раптом може вилитися у кровопролиття.

Або інший варіант – проти Тимошенко домовляться і біло-блакитні, і помаранчеві, щоб прибрати головний політичний подразник та об’єднатися. А в опозиції залишаться маргінальні комуністи, соціалісти, вітренківці, костенківці тощо. А для суспільства вигадають версію, гідну баби Параски: мовляв, Юлю вбив Лазаренко, бо ж вона розтринькала його гроші на сукні Луї Віттон та біжутерію на кшталт дешевих перлин. Для чого тоді розповідати, що замовники вивчати маршрути Ющенка? – Щоб відволікти увагу, наприклад.

Не забудемо і про зовнішній вплив - як же без нього? Хто бажає Тимошенко зла за кордоном? Перше місце, навіть якщо дасть фору всім іншим, займає Російська Федерація. Для неї Тимошенко - наче кістка у горлі. Ризикує повернутися в прем’єрське крісло та денонсувати нові газові домовленості. Оголосила Росією ледь не імперією зла. За такий базар треба точно відповісти. НЕ даремно ж Гелетей казав про заїжджих політ-технологів і про бандитів, які переховувалися від правосуддя за межами України.

А чому забули про Америку? Уже бачу, як, скажімо, в російській пресі з’явиться інформація про те, що ЦРУ розчарувалося у Ющенку і наказало Катерині Михайлівні «прибрати об’єкт». Хоча, навіщо в такому разі їй вивчати пересування гаранта? Зрештою, на США може впасти підозра через проблеми з розгортанням системи ПРО. Шалені гроші на карту поставлені, а переконати Сенат у доцільності їх витратити не виходить. Інша справа, якщо в Україні виникне конфлікт, ситуація вийде з-під контролю, і… Втім, «це фантастика!»

Цікаво, навіщо в чорному списку були Луценко і Жванія? Ці жертви підписані знаком питання, мабуть, з тої простої причини, що замовник хотів спробувати залагодити, чи, то швидше, спровокувати кризу принісши в жертву лише одну фігурі – Королеву, тим самим вивівши із гри усіх її прислужників, які без голови здатні хіба що на передсмертні конвульсії.

Навіщо їм голова Луценка? Це, мабуть, тактичний крок, адже Луценко наразі не виступає ні у ролі короля ні, навіть у ролі сірого кардинала. Але його смерть спричинила б значний резонанс. Тінь знову падає на коаліцію. Хоча, звичайно, не виключається особиста помста Мороза за зраду. Або намагання «Нашої України» прибрати свого раптового конкурента: «Я тебе породив, я тебе і…» Або ще один привід для опозиції пожертвувавши не значною фігурою роздмухати скандал Європейського масштабу проти коаліції та прем’єра зокрема. Фінальна ідея, банальна – конкуренція в середині опозиції.

І останній фігурант - Давид Жванія. Успішний бізнесмен, зараз є важливою опорою для Юрія Луценка, на етапі становлення його політичного майбутнього. Ліквідація Жванії автоматично призводить до вибивання стілця з під ніг підвішеного Луценка. Варіант конфлікту бізнес-інтересів виключений, адже тоді персону Жванії не обговорювали б політ-технологи, і він би не потрапив в один список з Тимошенко та Луценко.

Ще раз варто наголосити на дуже важливому моменті: замовниками (чи ідеологами?) убивства не ставиться питання про влаштування якоїсь аварії на дорозі чи отруєння ядом. А має робитися робиться нагло, показово, зі спецефектами, щоб це побачило якомога більше людей.

А щодо вивчення шляхів пересування Президента слід відзначити такий момент. Сумнівно, щоб за главою держави наважилися стежити, знаючи, як його охороняють. Та й навіщо? Адже всім відомо, що Віктор Ющенко не надто ховається від людей. Журналісти „Оглядача” неодноразово ставали свідками доволі недбалої охорони Ющенка під час заходів, що відбуваються на відкритому просторі. Згадаю лише як Віктор Ющенко 9 березня цього року гуляв вулицями Києва, переходячи з одного музею в інший. Дійшло до того, що випадкові перехожі проходили за спиною гаранта, а охоронці були на відстані приблизно 10 метрів. До того ж Ющенко бере участь в масових акціях, інколи, кажуть, сам їздить за кермом…

Тож залишимо сенсаційні заяви Секретаріату для вивчення відповідним службам. Хочеться вірити, що ідеї, які Гелетей представив на пожмаканих шматках паперу, залишаться невтіленими у життя. Хочеться вірити, що Україна таки доведе, що вона європейська цивілізована держава. Правда, цікаво знати, чи доживемо до цих днів ми, і скільки ще так званих „політичних еліт” ходитимуть під кулями кілерів.