Судний день українського суду

«Да здравствует постсоветский суд — самый бессмысленный и беспощадный!»

А Україна-таки й справді ризикує перетворитися на країну «третього» світу — таку собі колоніальну бананову республіку, хіба що без бананів та фініків! Але з екологічно чистими яблуками та вишнями. Де нема «середнього класу», але повно «трущобних людей» та олігархів-багатіїв. І чи не найяскравіше це проявляється саме на прикладі житла (зростання цін на нерухомість у столиці) та на вистражданому українському судочинстві.

Дійсно, голодний та босий суддя — це не друг, це дід та батько корупції.

Бо яке правосуддя буде вершити людина, яка тільки про те й думає — як їй не простягти ноги, не піти по світу або не злиняти в адвокатуру, де, як то кажуть, можна «рубити» нормальну «капусту»? І якому хочеться, наче жебраку, подати гривню-півтори — на хліб та воду.

І чи викликає довіру в людей суддя, що за зовнішніми стандартами життя схожий радше на олігарха, ніж на слугу грецької богині Феміди із зав’язаними очима? Такий, скоріш, змушує людей думати: соціальна справедливість померла назавжди — без шансів на воскресіння.

Було б логічним, якби принаймні у сфері шановного судейського товариства панував би такий собі усереднений добробут: справді, усі без виключення судді повинні жити достойно, пристойно й усім своїм оптимістичним виглядом втілювати впевненість в тому, що український суд — найсправедливіший та найнепідкупніший у світі. Чи, принаймні, на пострадянському просторі.

Але Україна — країна контрастів, де, подібно до Латинської Америки чи деяких африканських країн, є або дуже бідні, або дуже багаті.

Перерозподіл коштів, які держава виділяє, приміром, на реконструкцію приміщень суду, викликає розпач та щире здивування: в 2006 році виділений на неї сумарний бюджет лишився тим самим, що і в 2005-му, але логіка його використання — «таїна велика єсмь». Повно судів, де в будинках провалена підлога, а в залах засідань зі стелі сиплеться штукатурка, причому особливо інтенсивно під час розгляду справ. І це ще не найгірший варіант, оскільки є такі суди, де залів засідань нема взагалі — навіть з аварійною штукатуркою. «Дрібниця», а прикро: це дуже болючий удар по іміджу усієї судової системи та судової гілки влади.

А от той факт, що, приміром, Бориспільський суд займає один манюсенький поверх в місцевій районній Раді (вже 10 років тому було виділено земельну ділянку під будівництво нового приміщення; вартість самого будівництва біля 15 млн. грн.), не лише страшенно ускладнює судочинство, але й боляче б’є по престижу та зовнішньому іміджу самої України. Адже Бориспіль — це повітряні ворота України, в місцевому суді розглядаються справи, пов’язані з Бориспільським аеропортом та митним переходом.

І будьте люб’язні: Київський Апеляційний суд, мабуть, «самый гуманный суд в мире». На його утримання витрачено стільки коштів, що стає зрозумілим: справедливість єсть! Її не можна не єсть. А «самый гуманный», бо будується на… діючому цвинтарі! Як то кажуть, «повний no comments».

Є подарунок і для любителів історії та іншого архітектурно-антикварного «непотребу». Будьте ласкаві: славетний Кловський палац (раніше там був музей історії Києва) урочисто пристосовується для Верховного Суду України. Не менш урочисто на ньому повністю знищено анфіладу. І таке щастя коштує держбюджету на все про все 266 млн. грн.

За законом про статус суддів голові суду надається службова машина (вартістю біля 12 тис. доларів). Але в більшості випадків — це старі Жигулі. Інколи навіть мотоцикли. Але добре, що не велосипеди, не скейт-борди та не роликові коньки. Бо гірше, коли, приміром, на виїзне засідання суддя їде на машині однієї зі сторін. Цікаво, про що вони розмовлятимуть з водієм під час такої поїздки? А у голови Судової Адміністрації України — Ауді-А6. У голови Верховного Суду України — Ауді-А8. Ну, хіба не олігархи?

Окрема «пісня» — це судові зарплати. І тут, як то кажуть, кінь не валявся. Слони, антилопи та носороги не валялися теж. Так, зарплатня голови Верховного Суду — 20 тис. грн. А, приміром, зарплатня районного судді ледь дотягає до 3 тис. грн. З іншого боку, і тут є певний прогрес, бо раніше дешева повія заробляла більше за районного суддю. Тепер районний суддя заробляє трохи більше за дешеву повію. Але не завжди, бо заробітки суддів відчутно відрізняються у різних регіонах України.

Абсолютно не виправдала себе в цілому непогана ідея по створенню судової міліції: вона охороняє біля 10% судів. Прихід на посаду голови колишнього миллиционера пана Балаклицького так само виявився марним сподіванням.

Тож, міркуючи про справи українського правосуддя, хочеться просто перефразувати одразу двох класиків — радянського кіно та російської літератури — і таким чином сформулювати кредо сучасного українського суду: «Да здравствует украинский суд — самый бессмысленный и беспощадный суд в мире!».

І після цього поставити, як в Інтернет-листуванні, двокрапку та дужку — «смайлик» або ж посмішку. Якби, звичайно, не було так сумно…