У шахових довідниках зазначається, що ключові поля — це “ті поля в позиції, захоплення яких фігурами сильнішої сторони веде до досягнення певної стратегічної цілі”. Полковник Володимир Куліш та його хлопці, як видно з нашого журналістського розслідування, виконуючи розпорядження шефа СБУ Євгена Марчука (пам’ятаєте резолюцію Євгена Кириловича на документі: “Розкрити весь механізм махінацій”?), захопили таке поле — “докопалися” до фальшивих сертифікатів Стрешинського. Після цього “Jadran express” потрапив у пастку.

Видео дня

Отож з Кулішем ми знов уздовж і впоперек міряємо цю тему. Правда, мені не зовсім зручно його розпитувати про Стратега та компанію, оскільки Петрович — на лікарняному ліжку. Завтра йому мають робити операцію. Щойно приходила медсестра, нагадала, щоб хворий не забув про певні процедури.

Володимир Петрович, як завше, посміхається: “Будемо жити!” Бачу, що на його ліжку лежить географічний атлас. Усе ще вивчає Адріатику? Поруч, на тумбочці, ноутбук. Полковника знову хвилює “справа Стрешинського”. Що ж, перше запитання.

— Володимире Петровичу, чи можете ви переконати мене у тому, що затримання “Jadran express” в Адріатиці було аж ніяк не випадковим?

— Можу. У січні 94-го, коли в нас уже були достеменні відомості про те, що зброя, куплена Стрешинським, потрапила не за призначенням, уряд Білорусі запитав дозволу на транзит через Україну чергового вантажу цього афериста. Спецвироби він буцімто направляв до Нігерії (а ця країна, як відомо, була членом комітету з санкцій Ради Безпеки ООН). Київ дав “добро”, оскільки яких-небудь перешкод чинити не міг, та й доказів того, що нігерійці не замовляли товар, у нас на той час не було. Але де, в яких портах все-таки вивантажувався транспорт цього пройдисвіта? Слід віддати йому належне: він працював конспіративно — не дав нам ані в розмові, ані в документах жодної зачіпки, що дозволяла б дізнатися правду про реального замовника товару. Ну а самостійно простежити шлях кораблів Стрешинського ми не могли — не було технічних засобів. І ось тоді, беручи до уваги стосунки, що склалися з британською розвідкою, на найвищому рівні було прийнято рішення про проведення спільної спецоперації. Її мета — проконтролювати рух судна в морі, океані й зафіксувати порт розвантаження або ж звинуватити в порушенні ембарго Ради Безпеки ООН.

— 28 березня 1994 року о 18. 50 Кузьма Меданіч, капітан судна “Jadran express”, яке у порту Жовтневий було завантажене білоруською зброєю та боєприпасами, наказав віддати швартові й узяти курс на Середземне море. Одне цікавить мене: як же судно пройшло Босфор, маючи на борту близько трьох тисяч тонн усілякої зброї?

— Історія про це мовчить, — продовжує Володимир Петрович. — Наскільки мені відомо, капітан повідомив, що “Jadran” іде порожняком. Хоча фахівці не могли не помітити осідання судна. Однак пропустили транспорт. Можливо, позначилося те, що хорвати уже знаходилися під контролем спецслужб. І все-таки було велике побоювання — чи не підведуть у морських умовах спецприлади технічного контролю. Адже капітан Кузьма Меданіч міг таємно розвантажитися в якому-небудь іноземному порту, і ми залишилися б з носом. Але ці переживання були даремними — усе спрацювало, і “Jadran express” було зупинено в протоці Отранто. У міжнародному масштабі це була єдина успішна операція спецслужб — затримання cудна зі зброєю в Адріатиці. Ні до, ні після цього нічого подібного не було.

— А чи не думаєте ви, що капітан “Jadran express” Кузьма Меданіч за вільний прохід через Босфор міг дати хабара працівникам турецької спецслужби?

— Ця версія нічим не підтверджується.

Технічна та юридична візитівки судна. “Jadran express” належить компанії “Malta cross shipping Co”. Порт приписки — Валетта. Дата спуску на воду: 1978 рік. Позивний судна: 9HОС3. Розміри: 156,61 м х 25,05 м х 12,18 м. Повний тоннаж складає 14387,73 тонни, реєстровий — 7675,81 тонни.

Зупинимося докладніше на останньому рейсі “Jadran”, що йшов під мальтійським прапором. У моєму розпорядженні є копія службової доповіді заступника командира Оперативного центру Дирекції по боротьбі з мафією (м. Турин, Італія) капітана II рангу Іппаціо Стефано. Про що мовиться?

16 березня 1994 року о 16.00 Іппаціо Стефано разом зі своїми колегами Катальдо Л’Імперіо та Еміліо Турсі побував на борту “Jadran express” з тим, щоб “відновити разом з капітаном та його першим помічником маршрут руху судна, а також вказати на папері комерційні операції…”

Рейс розпочався 11 лютого у порту м. Копер та відбувався за таким розкладом. Того ж дня, о 21.30, судно пришвартувалося у порту м. Трієст. 12 лютого взяло курс на Равенну. Згодом “Jadran” побував в Асконі (13—14 лютого), відвідав Єгипет (Порт-Саїд) 17—18 числа.

А далі Іппаціо Стефано виокремлює цікавий факт: “У процесі навігації за розпорядженням судновласника пункт кінцевого призначення Ізмір було змінено на порт Жовтневий”.

У Жовтневому “Jadran” перебував з 22 по 28 лютого. Потім рушив знову в Порт-Саїд (4—5 березня). Після цього попрямував до Венеції. 8 березня судно увійшло у протоку Отранто (Адріатика). І саме тут о 19.30 його зупинив військовий корабель НАТО.

Капітан “Jadran express” Кузьма Меданіч усіляко намагався приховати справжню мету перебування в Україні. Він навіть у судовому журналі не вказував, що судно швартувалося до портового причалу в Жовтневому. Там було відображено, що “Jadran” лише cтавав на якір у районі українського порту. Мовляв, ніякого завантаження судна і близько не могло бути. Меданіч гадав, що ця брехня справить гарне враження на італійців. Та він помилився.

Співробітники Дирекції по боротьбі з мафією встановили, що Меданіч за допомогою комбінацій з вантажем та порожніми контейнерами намагався заплутати сліди. Загалом це судно транспортувало 509 контейнерів. Серед них було чимало порожніх, частину з яких узяли на борт в іта

лійських портах, а частину — в Єгипті. Прибувши до України, капітан наказав розвантажити судно. Що ж, екіпаж свою роботу добре знав: вивантажили 181 контейнер і стільки ж було доставлено назад на судно, тільки от зі зброєю у трюмах виявилися 133 контейнери (вони стояли стінка до стінки. Не відчиниш!). Решта — як були порожніми, так і залишилися такими ж, їх розташували зверху.

28-го екіпаж віддав швартові, і — повний уперед. Ніхто з команди навіть не здогадувався, що їх “ведуть” спецслужби (адже спецприлади вже були встановлені).

Далі була комерційна операція у Порт-Саїді. Тут, крім цивільного вантажу, на борт судна підняли ще 235 порожніх контейнерів. Це було зроблено не випадково. Порожні контейнери (а їх навмисне ставили дуже щільно), а також цивільний вантаж унеможливлювали повну перевірку судна. Щоб зробити це, потрібно було розвантажити “Jadran”.

Між іншим, тіньові торговці зброєю часто таким чином маскують свої рейси, фіксуючи у документах, що буцімто перевозять будівельні матеріали, овочі, фрукти…

Думається, капітан “Jadran” Меданіч на сто відсотків був упевнений, що цю аферу не викриють, тому й не сушив собі мозок різними запитаннячками на кшталт того, як викручуватися зі скандальних ситуацій. Він був спокійний навіть тоді, коли 2 березня берегова охорона Туреччини зупинила його судно біля острова Таузар і оглянула вантаж. Фортуна тоді посміхнулася хорвату та його зброєнавтам. Втім, ненадовго. Погуба найшла на “Jadran”, як уже сказано, 8 березня.

Помітивши, що військовий корабель напосів на нього, Меданіч десь о шостій вечора узявся такі кренделі плести на морі, що славнозвісний казковий герой-мандрівник Одіссей йому б позаздрив. Він шугав то в один бік, то в другий, розвиваючи максимальну швидкість. Дуже хотілося вислизнути з пастки цьому хитровану. А коли маневри провалилися, Меданіч пішов на небезпечне зближення з противником, навмисне підставляючи борт. А потім ще й перешкоджав огляду судна. Цікаво, що пізніше цей контрабандист свої маневри пояснював… стресовим станом екіпажу. О, він, мабуть, дав би тоді багато грошей, аби стрибнути до якогось човника та опинитися на протилежному березі, звідкіля до Хорватії рукою подати.

На допомогу військовикам поспів гелікоптер, з якого на борт “Jadran” десантувалися військовослужбовці багатонаціональних сил. І лише після цього зброєнавт Меданіч зрозумів, що від цієї атаки захисту немає. У супроводі військового корабля “Jadran” узяв курс на італійський порт Бріндізі.

Першого червня (через три місяці після цього конвоювання!) префект міста Таранто виніс рішення про затримання судна з усім його вантажем за порушення санкцій Ради Безпеки ООН проти Югославії. Пульсує запитання: якби італійці не мали твердих доказів, що на борту “Jadran” є зброя, то невже вони силоміць утримували б у себе іноземне судно? Напевне, ні. В іншому разі здійнявся б велетенський скандал. Це було б схоже на державне піратство. Окрім усього іншого, “Jadran” перевозив також 93 контейнери з цивільною продукцією, яку мали одержати французькі та італійські компанії. Наприклад, тут знаходився вантаж — 4939 тюків з бавовною. Її придбала у Сирії фірма “Societe d’Imporation et de Commission” (м. Гавр, Франція). На борту “Jadran” також опинилися два контейнери з кольоровим металом — міддю. Її замовила фірма “Portisped” (м. Венеція). Збитки цих компаній від затримання судна склали близько півмільйона доларів. Веду до того, що італійські спецслужби були впевнені: хорвати перевозили контрабанду. І цю впевненість їм дали колеги з України. В іншому випадку вони не стали б ризикувати із затриманням корабля.

20 травня Окружний комітет з питань громадського порядку та безпеки Таранто дав згоду на негайний початок операції: розвантаження “Jadran” та переміщення вантажу на базу ВМС у районі Сан-Стефано (архіпелаг Маддалена) для зберігання та інвентаризації.

Ось тоді й з’ясувалося, чого так боявся капітан Меданіч. У контейнерах італійці знайшли 30 тисяч автоматів Калашникова, 400 керованих ракет, 50 ракет з дротовим керуванням, 10 008 протитанкових ракет, а також величезну кількість набоїв, а саме: 20 174 400 штук калібру 12,7 мм, 1 941 896 штук калібру 7,62 мм, 1 017 338 штук калібру 11,5 мм. У 835-ти ящиках містилися протитанкові міни.

Давайте тепер коротко розповімо про підсумки роботи нашої спецслужби. У цьому нам знову допоможе Володимир Куліш.

— По-перше, було розкрито один з каналів нелегальної поставки зброї до країн колишньої Югославії, — стелить думкою Володимир Петрович. — По-друге, ми попередили спробу Стрешинського доставити в зону війни близько трьох тисяч тонн стріляючої продукції. По-третє, в Україні було заблоковано ще одну партію товару — а це майже 15 тисяч реактивних снарядів до систем залпового вогню “Град”. По-четверте, ми отримали достатньо матеріалів для порушення кримінальної справи.

— А італійська спецслужба після всього, що трипилося з “Jadran express”, намагалася якимось чином витягнути інформацію щодо цього з українських колег?

— Першого червня 1994 року її співробітники приїхали до Києва (зауважу: вони вигулькнули не в Білорусі, котра була тоді країною — відправником зброї, а на наших теренах, хоча ми дозволили лише транзит ешелонів). Їх цікавило багато чого, зокрема й таке: чи весь вантаж відправили з Жовтневого? Запитували, чи немає у боєголовках, куплених Стрешинським, бойових отруйних речовин.

— І що, страх з приводу хімічної зброї виявився даремним?

— Звичайно.

— Але ви задовольнили цікавість італійців?

— Ми надали їм абсолютно повні відомості. Разом з ними підготували план подальшого обміну інформацією. Але ніхто з нас тоді навіть не підозрював, що італійці розпочнуть кримінальне розслідування стосовно Стрешинського і компанії. Запитаєте чому? Я вважав, що злочин було скоєно поза юрисдикцією Італії. “Jadran express” затримали у міжнародних водах! До того ж ні громадяни Італії, ні її банки у цих тіньових операціях не були задіяні. Але в Турині вважали, що оскільки судно прямувало до Венеції, то вони мали право на розгляд справи. Хоч адвокати обвинувачених доводили протилежне. Далі. Мені незрозуміло, чому в цій туринській кримінальній справі абсолютно не показано ролі України? Адже на рівні спецслужб у нас були досить щільні контакти, в тому числі прямі, не говорячи вже про листування, яке збереглося. І метою нашого спілкування було бажання з’ясувати, куди йшла зброя, хто її замовляв. Я добре пам’ятаю прізвища своїх іноземних колег, з якими зустрічався й обмінювався інформацією. Без стовідсоткової впевненості в тому, що на судні є зброя, італійці не стали б його затримувати.

— У Києві СБУ також розпочала розслідування в рамках кримінальної справи…

— Так. Ось як розгорталися події. З ініціативи СБУ 30 квітня 1994 року Україна розпочала міждержавний розшук Стрешинського. 16 травня 1994 року я порушив кримінальну справу за фактом незаконного вивезення за межі країни озброєння і військової техніки фірмою “Global тechnologies іnternational”. 25 травня заступник генпрокурора побачив у справі ознаки контрабанди, тому вона розслідувалася вже за цією статтею Кримінального кодексу. Цікава розмова відбулася між мною та головою СБУ (на той час Євгеном Марчуком). Викликавши до себе в кабінет, він запитав мене: “Ну що, порушив справу?” А через кілька секунд, почувши ствердну відповідь, Євген Кирилович додав: “Я, звичайно, не втручаюся у твою процесуальну незалежність, але хотів би знати, що ти збираєшся робити”. Виклав шефу план. І тут Марчук зазначив: мовляв, Стрешинський, крім іншого, навіщось замовив на армійських складах зразки зброї (невелику партію), такий собі ексклюзив — п’ять снайперських гвинтівок, п’ять автоматів АК-74, п’ять гранатометів АГС-17 тощо. За словами Євгена Кириловича, була підозра, що якусь частину цих стволів могли й не вивезти, тобто вони зберігалися в Києві. Тому, щоб уникнути небажаних наслідків під час обшуків, варто організувати надійне прикриття. Що й було зроблено. Ми мали повну підтримку бійців “Альфи” — підрозділу, який діяв лише за розпорядженням голови СБУ.

— А ті автомати, гвинтівки знайшли?

— Ні. Очевидно, вони були потрібні Стрешинському для конкретного вивчення ринку збуту.

— У кого й де було проведено обшуки?

— Передусім в офісі Стрешинського, який знаходився у приміщенні на Михайлівській площі, а також у його батьків, які проживали на Нивках. Працівники СБУ побували також вдома у фігурантів цієї справи — Анатолія Федоренка, Андрія Важніка. Батьки Стрешинського, до речі, сприйняли наш візит спокійно. Правда, в один із моментів його мати все-таки намагалася подзвонити по телефону, мовляв, зараз з вами розберуться як слід. Звичайно, зробити дзвінок їй не дозволили.

У квартирі Андрія Важніка знайшли дев’ять тисяч доларів. Зі слів його дружини, Андрій залишив ці гроші на поточні витрати. Ми мали намір вилучити валюту, але господиня відразу ж дістала митну декларацію про ввезення цих доларів в Україну. Зроблю ремарку: на той час ні Стрешинського, ні Важніка, ні Федоренка в Україні вже не було.

— Візити до людей у погонах були також результативними?

— Обшуки у генералів ми проводили раніше. Вони пройшли згідно з матеріалами кримінальної справи, яку розслідувала військова прокуратура (предметом її розгляду були взаємини Стрешинського з військовиками). Досі перед очима службова квартира одного з високопоставлених генералів. Вона була абсолютно порожньою. Крім солдатських ліжок, там ми нічого не побачили. Нам навіть стало трішки ніяково за свій візит.

— Даруйте, але напрошується версія: генерал перед цим міг сховати і гроші, і цінні речі.

— Відповідь на це запитання дозволю собі залишити за рамками нашої розмови.

— Володимире Петровичу, давайте поговоримо про гроші. Хто фінансував торговельні операції Стрешинського? Чи, може, цей аферист за автомати і ракети платив гроші з власної кишені?

— Є випадки, коли посередники дійсно самі оплачують контракти, а спецпродукцію потім продають зацікавленим людям. Однак, гадаю, Стрешинський не мав великих власних коштів, щоб купити тисячі тонн зброї та боєприпасів. Тут інша схема спрацювала. Її суть. В одному з європейських банків відкривається акредитив, Стрешинський одержує цей документ, приїжджає до Києва. І під цей акредитив укладає контракти на купівлю зброї. Гроші він може зняти тільки після того, як відбудеться процес передачі фірмі, в даному випадку “Global тechnologies іnternational”, товару. Звичайно, аферисти розуміли, що рано чи пізно спецслужби зацікавляться їхніми комбінаціями. Тому усіляко заплутували сліди. Так, фінансові операції вони здійснювали через кілька банків, використовуючи чимало рахунків. Мета у них була одна — сховати фігуру, яка заплатила за зброю. Однак правда все одно випливе на поверхню. Так і сталося. У Турині прозвучало, що валюта йшла від грека Дафермоса Константіноса, глави компанії “Skorpion”. Але який ланцюжок існував до Дафермоса? Загадка.

— Протягом 1992-1993 років Стрешинському вдалося реалізувати в Україні три контракти. Чи надійшли гроші до казни від цих угод?

— Так. Держава одержала близько 17 мільйонів доларів.

Стоп. Сьогодні я більше не хочу мучити Володю Куліша своїми запитаннями. Міцно тисну йому руку і бажаю здоров’я. Знаю, що він вибереться… Такі люди не пасують перед тимчасовими труднощами. Як писала Леся Українка, “сором — хилитися і долі коритися”. А Куліш не хилився…

Дещо про фінанси. Леонід Лебедєв одного разу розповів російським журналістам, що Стрешинський якийсь час мав доступ до управління банківськими рахунками фірми TCL. Цим він і скористався, прокрутивши сумнівну операцію з рахунком TCL. Так, 6 листопада того ж року з рахунку “Global тechnologies іnternational” було перегнано 846 481 долар на користь “Trade consept limited” (TCL). Очевидно, італійські слідчі вирішили, що фінансова операція “Global” — TCL якраз і є підтвердженням участі компаньйонів Стрешинського у торгівлі зброєю, тому й скоригували свій вогонь на Лебедєва, Гарбера, Жукова.

За словами Лебедєва, проконтролювати усі дії Стрешинського було неможливо, оскільки саме він відповідав за міжнародні фінанси корпорації. А Марк Гарбер вважає: якби свого часу боси компанії “Синтез” позбавили Стрешинського права підпису, то він не зміг би використати у своїх інтересах “Trade consept limited”.

Спала на думку й історія про іншого парт-нера Стрешинського — болгарина Гезу Мезосі, президента компанії “Еastronicom SA” (Бельгія), 1963 року народження. Цей комерсант, який, до речі, має бельгійське громадянство, готував фальшиві сертифікати для “Global тechnologies іnternational”. Такого висновку дійшли італійські слідчі. Свого часу в деяких інтернет-виданнях “засвітилася” версія, що пан Мезосі міг бути причетним до постачання зброї турецьким екстремістам з угруповання “Сірі вовки”. А пізніше інформаційні агентства вихлюпнули новину: у Бельгії Гезу Мезосі було засуджено до 40 місяців позбавлення волі. Втім, ось деякі штрихи щодо стосунків між цим комівояжером фронту та Стрешинським, які стали відомі під час туринського процесу.

29 жовтня 1992 року ці бізнесмени уклали між собою контракт на постачання зброї (серед спецпродукції були 20 000 автоматів Калашникова, ракети, снаряди). “Хімія” операції полягала у тому, що Стрешинський перепродав товар, придбаний в українських військовиків. Таким чином, губилися сліди, приховувалися справжні плани зброєнавтів, маскувався маршрут смертоносного каравану і так далі. Зате на папері усе було гладенько. Ці спритники пояснювали такий торговельний кульбіт тим, що Геза Мезосі мав ліцензію на право продажу зброї армії Судану.

Що ще відомо про фінансові комбінації Стратега?

Італійці з’ясували, що більшість коштів, які проходили через “Global тechnologies іnternational”, в подальшому перекидалися на особисті рахунки Стрешинського. Проаналізуємо деякі фінасові комбінації з участю Стратега.

У матеріалах мого журналістського розслідування вигулькнув один з угорських банків. Купуючи зброю в Україні та Білорусі, Стрешинський запропонував своїм діловим партнерам саме цей банк (він потрібен був для відкриття акредитиву щодо платежів за експортні поставки). До речі, київські фінансисти охарактеризували його як першокласний європейський банк, що відповідає усім необхідним вимогам.

Українська сторона реалізовувала торговельні угоди з парижанином на умовах підтвердженого акредитиву. Уточню: мова йшла не про “живі гроші”, а про кредитний документ, який “електронкою” передається до банківських установ. При здійсненні розрахунків, скажімо, з українською компанією “Прогрес”, “Global тechnologies international” спочатку відкривала у Центральноєвропейському банку (“Central european bank”) акредитив (“letter of credit”), про що надходила інформація до керівників “Прогресу”. І тільки після цього армійці відвантажували спецпродукцію.

Фахівці спецслужби, які спостерігали за туринським процесом, говорять, що італійські правоохоронці, на жаль, так і не змогли повністю розплутати фінансове павутиння торгівлі зброєю

Втім, вони виявили окремі фінансові операції Стратега. Наприклад, у рамках торговельного контракту на поставку зброї (№ 05311609-020-92) було здійснено два перерахування коштів: перша оплата — 29 жовтня 1992 року — 880 000 доларів. Вони пройшли через швейцарську фінансову установу “Credit suisse Zuerich”.

Друга оплата — 30 жовтня того ж року — 3 760 000 доларів. Валюта прийшла з Угорщини (“Central european bank”).

Контракт № 05311609-025-92, згідно з яким Стрешинський купив в Україні військову спецпродукцію. Зафіксовано три перерахування валюти:

1. 12 березня 1993 року надійшли 3 259 978 доларів (“Central european bank”).

2. 22 березня 1993 року — 237 123 долари (“Chemical bank of New York”).

3. 29 травня 1993 року — 5 659 894 долари (“Central european bank”).

А тепер підрахуємо. За обома контрактами від фірми “Global тechnologies international” українська сторона одержала 13 796 995 доларів США.