Блок Марчука в перегонах не переможе. Але хоча б зігріється

Партія свободи і Всеукраїнська партія трудящих на координаційній раді 4 листопада вирішили, що візьмуть участь у чергових виборах до Верховної Ради під іменем Блок Євгена Марчука.

У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Чи є шанси у Блока Марчука подолати трьохвідсотковий бар‘єр?»

Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):

„Теоретично шанс можливо і є, а практично, я думаю, шансів немає. Хоча пан Євген достатньо відомий і авторитетний український політик, який ввійде в новітню українську історію, але він за останні роки фактично випав з обойми реальної практичної політики. Про нього почали забувати, з‘явились нові герої, нові актуальні особистості. Повернутися в велику політику йому буде дуже важко, тому що фактично всі ніші вже зайняті”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Якщо говорити про позитивний імідж Марчука, то це стосуватиметься Івана Марчука, а не Євгена. Іван Марчук це видатний український художник зі своєю оригінальною манерою письма, і він, безперечно, вніс своє ім’я до сторінок української культури.

Щодо Євгена Марчука, то незрозуміло серед яких соціальних чи регіональних груп він може сподіватися на позитивне сприйняття. Правий електорат, з яким він загравав на президентських виборах 1999 року, має зараз інших лідерів, лівоцентристський електорат впевнений, що саме Євген Марчук виконував таємну спецоперацію влади і допоміг Кучмі не допустити Олександра Мороза до президентства.

Навіть функцію збирача компромату (який він начебто зберігав у валізах) і то в нього вже успішно відібрав майор Мельниченко.

Єдине, на кого, здається, залишилося розраховувати Євгену Марчукові, так це на чисельну армію колишніх та діючих співробітників спецслужб, але в реальності, хоча їхня кількість в Україні є велетенською, вони не є однією політичною силою, а мають досить строкаті політичні вподобання.

Так що шансів подолати самостійно 3% бар’єр Блок Марчука швидше за все не має. Найбільше, на що може розраховувати ця структура - це нагадати про Марчука політикуму і після «розкрути» бренду сподіватися на запрошення до перспективнішого блоку та отримання там хоча б парочки місць в прохідній частині”.

Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):

„Теоретично зараз у всіх, хто вийшов на старт, є шанси, в тому числі і у Євгена Марчука. Інша справа, які це шанси? Я думаю, що йому буде дуже важко, і потрібно буде запропонувати суспільству щось дуже переконливе. Якщо це вдасться, теоретично 3% можна набрати, але, як на мене, є проблема союзу Марчука з «трудящими». Це виглядає дещо протиприродно, щось на зразок право-лівої політичної сили. Важко собі уявити образ Марчука як представника лівої ідеології. Назва партії і основний месидж – це партія найманих працівників, і вона мала б бути. Звичайно в суспільній думці вона не існує, і поєднати лівий месидж і правий імідж Марчуку буде дуже складно”.

Олександр ЛИТВИНЕНКО (провідний експерт політико-правових програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова):

„Згідно з даними соціологічних опитувань, таких шансів немає. Я думаю, що в перспективі вони не з‘являться. Я просто не бачу тієї ніші, в якій вони могли б збільшити свій електоральний потенціал”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Пока официально не стартовала избирательная кампания, и учитывая низкий проходной барьер, можно говорить, что любая более-менее известная политическая партия, возглавляемая известным политиком, имеет шансы преодолеть 3% барьер. Тем более, что новообразованный блок возглавил известный политик, старожил высшей политической лиги Украины – Марчук. Не рассеялись еще воспоминания о Марчуке в электоральных слоях, поскольку в 1999 году на президентских выборах он был одним из первоначальных фаворитов избирательной кампании, затем оставался достаточно длительное время в украинской политике. С ним связывались перспективы евроатлантической интеграции Украины и частично военные реформы. Так что шансы есть. Другая сторона медали – это реализация этих шансов, которая зависит от двух основополагающих факторов. Во-первых, как будет построена избирательная кампания, и насколько Марчук сможет после некоторого политического молчания восстановить свои статусные позиции в элитах, и политические позиции в массовых слоях. Во-вторых, насколько конкурентной будет борьба в среде электоральных миноритариев. То есть в тех предвыборных проектах, которые балансируют на грани 3%. Парадоксальность ситуации в том, что 3% барьер у многих политических сил создает некоторую иллюзию проходимости в парламент. В связи с этим миноритарные политические партии и силы проводят формальное коалиционное строительство, не рассчитывая на создание крупноблочных электоральных объединений. Чем больше будет электорально-миноритарных пректов, тем больше они будут конкурировать между собой, отбирая голоса не столько у крупных политических партий, сколько у себя самих. Поэтому «битва миноритариев» может привести к тому, что они будут отбирать голоса друг у друга в пользу более крупных, уже устоявшихся политических сил, которые уже давно сфокусировали внимание электората. Так что может случиться, что, несмотря на появившийся шанс попасть в Верховную Раду, новообразованный Блок Марчука только усилит конкуренцию в нижнем ярусе электоральных сил”.

Віталій КУЛИК (директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства):„Поки що про це досить складно говорити. Однак шанс звичайно є, оскільки Всеукраїнська партія трудящих – це фактично профспілкова партія, зорієнтована не на великі федерації профспілок, а на низові структури, на роботу з колективами. Тобто потенційно є достатньо ресурсів щоб мобілізувати маси та отримати 3%. Крім того, сам Євген Кирилович достатньо харизматична фігура, і блок його імені також має можливість отримати певні голоси. В сполученні двох ресурсів: його прихильників і Всеукраїнської партії трудящих, вони мають і технології і інструменти досягнення, і в принципі 3% для них потенційно можливі. Однак для цього їм необхідно стартувати вже сьогодні, і реалізовувати всі проекти, про які заявляли, тобто трудову приватизацію, трудову демократію, та робити ставку саме на ресурси профспілкових і громадських організацій, якими вони володіють”.