Фесенко: Заручини будуть. Шлюб – можливо, й ні

Навіть за кілька днів до довгоочікуваного самміту «Україна-ЄС» політичний істеблішмент мусував питання про те, чи відбудеться подія взагалі. Звідки така недовіра до очевидних, здавалось би, речей? Мабуть, з недавнього бажання президента Віктора Януковича всидіти відразу на двох стільцях, тобто встигнути одночасно і до Москви на засідання ради ЕврАзЕС, і до Києва на зустріч з президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу. А також – з загадкових месиджів на кшталт того, що керівник України в двадцятих числах грудня буде там, «де треба бути». У підсумку календарно-геополітичні ролі розподілено так: 19 грудня Україна приймає Баррозу та рухається у євроінтеграційному напрямку, а 20-го – виконує карколомний номер Back in the USSR. 20 грудня у Москві Владімір Путін продовжуватиме популяризувати свою ідею щодо Євразійського союзу, в який вкрай бажано (для РФ!) втягнути і Україну. Про це в інтерв’ю «Обозревателю» заявив директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

- Пане Володимире, депутат від «Народної самооборони» Юрій Гримчак дає 80 відсотків гарантії, що самміт «Україна-ЄС» не відбудеться і угода про Асоціацію, відповідно, підписана не буде. Звідки такий песимізм, як ви гадаєте?

- Я, навпаки, на 80, а, може, й на всі 98 відсотків впевнений, що самміт відбудеться. Щодо парафування: тут є свої проблеми та ризики. Зокрема, й технічного характеру, бо угода величезна – біля 1800 сторінок. Його необхідно коректно перекласти, бо це є дуже серйозний міжнародно-правовий документ.

Щодо його змісту, то деякі моменти політичної частини угоди про Асоціацію на сьогодні іще не узгоджені. Більша її частина, котра стосується економіки та Зони вільної торгівлі, готова до парафування. В узгодженні інших розділів присутні елементи політичної гри: наші чиновники «грають» на європейській перспективі для України, європейці – на дотримання стандартів демократії та правосуддя.

- Але резолюція Європарламенту містить чітку рекомендацію: парафувати угоду до кінця року…

- Так, питання лише в тому, чи це буде зроблено на самміті, чи після самміту. І хто саме буде це робити – міністри, їхні заступники абощо. Питання статусу також має вагу. Як і те, які політичні заяви лунатимуть під час самміту. Європейці можуть покритикувати нашу ситуацію з правосуддям, можуть вкотре зазначити, що європерспективи прямо залежать від справ Тимошенко та Луценко, тобто матиме місце розтягування фіналізації переговорного процесу. Думаю, парафування відбудеться (наступного тижня або трохи пізніше), складніше буде з офіційним підписанням угоди – хтозна, коли воно відбудеться, можливо, вже після парламентських виборів.

- Ви, напевно, маєте на увазі ратифікацію угоди національними парламентами країн-членів ЄС?

- Ні. Це вже третій етап. На сьогодні триває пошук варіантів того, як, не чекаючи ратифікації угоди, знайти правовий механізм для того, щоб ввести в дію економічну частину угоди про Зону вільну торгівлі. Чув, що над цим працюють зараз в Європарламенті. Щоб економічна частина запрацювала раніше і щоб вона не була прив’язана до політичних проблем.

- Тобто ЗВТ – це пріоритет, і навіть якщо Тимошенко з Луценком сидітимуть, Україну залучать до створення Зони?

- Тут працюють економічні інтереси, і вони – над політикою.

- І все таки, коли дійде до політики: очевидно, що Тимошенко сидітиме. Не дарма заступник генпрокурора Ренат Кузьмін говорить про іще 10 кримінальних справ, порушених проти неї. То що ж у підсумку? Парафування угоди буде, а ратифікація – ні?

- Це питання – як співав гурт ДДТ – «что же будет с родиной и с нами?» – турбує Європу вже тривалий час. Що буде з Україною? Що буде з угодою? В принципі, більшість дипломатів та міжнародних політиків схиляються до того, що треба на даному етапі зафіксувати переговори та завершеність угоди, тобто зафіксувати певний правовий статус цього документу як мінімум у вигляді парафування.

Я, в принципі, погоджуюся з вами в тому, що «нагорі» вже склалася така думка, що Тимошенко має сидіти у в’язниці. Однак пройдуть парламентські вибори, і політична кон’юнктура може змінитися. І це вплине на подальшу долю Тимошенко. Щодо іншого, то тут, дійсно, треба бути реалістами: може початися певне «зависання», виникне така собі напівневизначеність у стосунках з Євросоюзом. Тобто це те саме, як би заручини провели, а шлюбу так і нема.

- Які зміни політичної кон’юнктури ви очікуєте? По-моєму, перебіг і результат парламентських виборів є цілком передбачуваним…

- Ні, для мене все далеко не так однозначно. Подивіться на те, як події розвиваються в Росії. Я, звісно, не думаю, що там станеться революція, про яку багато хто каже; просто криза режиму Путіна дається взнаки. І сам факт, що вибори стали каталізатором політичних процесів, багато про що говорить. У нас ситуація ще більш суперечлива та невизначена, хоча б тому, що половина суспільства не довіряє ні владі, ні опозиції. І як ця частина поведе себе на виборах – не знає ніхто.

У підсумку ми можемо мати дуже нестійкий та суперечливий парламент, де опозиція, можливо, матиме більший вплив, ніж зараз, а депутати-мажоритарники виконуватимуть роль так званої третьої сили, тобто коливатися між опозицією та владою і бути визначальним чинником при формуванні ситуативної більшості – як це вже було у 1998-2002 роках. Так що я не виключаю тривалу спікеріаду зокрема.

І якщо до цього додасться ще й складна ситуація в суспільстві, тиск вулиці, то, можливо, представників опозиції запрошуватимуть до виконавчої влади, щоб опозиція отримала якщо не повну, то хоча б часткову можливість впливати на події та долучилась до відповідальності за соціально-економічну ситуацію. Така логіка подій і зараз проглядається, після виборів вона може посилитись, тільки за умови, що опозиція набере достатньо багато мандатів.

- Повертаючись до 19 числа. Яким буде представницький рівень заходу? Хто прибуде в Україну?

- В принципі, самміт передбачає найвищий рівень представництва. Були чутки, що його можуть занизити, але це було б відвертою образою та ігнорацією (щоб не казати «бойкоту») європейців, які їдуть до Києва. Тим паче, що в Європі щодо України є елемент розколу – і в Єврокомісії, і в Європарламенті… Частина європейців вважає, що з Україною треба підтримувати контакти, тримати нас в зоні впливу, не дивлячись навіть на ув’язнення опозиційних діячів.

Інші гадають, що вже досить, що Україна не раз вводила в оману Європу і заслужила на «покарання» (покарання у вигляді нижчого рівня представництва або затягування з парафуванням угоди, або у вигляді інших моментів. Пам’ятаєте, як колись Кучму на самміті НАТО посадили не поруч з американським президентом, а десь на «периферії»?).

Але, скоріше за все, буде якась золота середина. Тобто якщо парафування і не відбудеться, буде політична заява про важливість євроінтеграції, причому це буде супроводжуватися критикою України і закликами діяти у відповідності до правових стандартів ЄС.

Радикальної ж зміни курсу і кидання в обійми Росії не буде, про це свідчить позиція самої Росії – РФ знов дратує, що, не зважаючи на проблеми у стосунках з Європою, Україна таки хоче довести до логічного кінця угоду про Асоціацію і, навпаки, не поспішає до Митного союзу. Може бути й так, що ми зависнемо у стосунках з Європою, а ситуація з Росією нагадуватиме слова Троїцького – «ни мира, ни войны».

Тобто не буде ані союзу з Росією, ані довіри між нашими країнами, але в той же час будуть намагання вийти на якийсь компромісний варіант. Путін же робитиме фішкою своєї президентської кампанії Євразійський Союз, у зв’язку з чим тиск на Україну посилиться – на нас чекає потужна пропагандистка кампанія на кшталт «слов’яни мусять жити разом».

- Саме про Євразійський союз і йтиме мова у Москві?

- Обговорення буде. Але ж це не самміт країн СНД… Я дивлюсь, що у Путіна зараз все продумано: 20-річчя розпаду Радянського Союзу він обрав як своєрідну точку відліку – мовляв, мої попередники зруйнували Союз, а я буду його відроджувати. Напередодні у Москві відбудеться самміт ЄврАзЕС, тож після самміту «Україна-ЄС» у Путіна буде додатковий привід сказати: «Бачите, не хочуть вас у Євросоюзі, а ми – ваші єдині щирі друзі».

Я навіть не виключаю, що новорічні подарунки для України, про відсутність яких говорив Олексій Міллер, таки можуть мати місце. Задарма ми, звісно, нічого не отримаємо, але при використанні тактики батога і пряника, якісь пряники ми таки можемо отримати. Але не просто так, а в обмін на щось…

- Знову флот за газ? Якийсь перегляд харківських угод?

- Можливі поступки у вигляді дозволу на переозброєння, розширення тощо.

- Ви згадали промо-кампанію Путіна і одночасно – події у Москві. Останнє не зіпсує йому настрій перед зустріччю з Януковичем? Чи, скажімо так, не послабить бажання бути збирачем слов’янських земель?

- В першу чергу, це зіпсує йому настрій перед президентськими виборами. Думаю, що зараз у нього – певна розгубленість. Не очікував Путін такого розвитку подій, тож зараз він – перед дилемою: чи продовжувати йому вже сплановану пропагандистьку кампанію чи вносити корективу вже по ходу діла. Але це те, що стосується внутрішньоросійських проблем. На переговори з Януковичем події у Москві не вплинуть. Але якщо кризові тенденції у Москві будуть продовжуватися, це просто відволікатиме увагу Путіна і зменшуватиме вагу його нової «фішки» – Євразійського союзу.

- Чому, до речі, в Росії ніяк не коментують справу Тимошенко?

- Були офіційні заяви МЗС, але якщо на Заході нас закликали до збереження європейських стандартів демократії, то в Росії захищали газову угоду 2009 року. У росіян зараз подвійний інтерес до справи Тимошенко: по-перше, захищати угоду, а, по-друге, безкінечно розігрувати карту розчарування європейців та критику ними українського керівництва. Це, знову ж таки, дає РФ зайвий привід закликати нас до Євразійського союзу.