Блог | Українці, поважайте власну індивідуальність!
Ефір на телеканалі щодо традицій відзначення української Масниці спонукав мене до деяких філософських рефлексій.
По-перше, яскраво відзначилась несхожість світоглядного символізму українців та росіян. Відтак, постало питання ролі символу у світосприйнятті різних ментальних спільнот. Стало очевидним, що кожна символічна дія висловлює вибір певної позиції щодо світу, має онтологічний зміст, вказує на своєрідність вчення про буття. Досвід, який людина набуває в світі, постає у вигляді опанування певними символами, тобто нею відкриваються заново якісь символічні коди. Через те, що людська істота завжди діє у конкретний спосіб, її досвід набуває подібних форм, однак видозмінюється відповідно до історичних умов існування, задає нові смисли.
Становлення власної ідентичності українця вимагає подолання шляху від окремих, важливих для нього, практик до смислу, якими вони наділяються, від феномену – до суті. Оскільки будь-яка значуща для індивіда прихильність (до мови, обряду, релігії, іншої особи, тощо) підтримується завдяки символічній репрезентації, ритуалам, своєрідній "живій присутності" останніх у бутті, вона вимагає переосмислення відповідно до нових історичних умов. В іншому випадку уможливлюється стагнація, занепад, втрата чи, навпаки, - формалізація смислового контексту символу. Розвиток завжди передбачає переосмислення.
Читайте: Перший спечений млинець віддавали бідним
По-друге, не можна легковажити й тим, що уявляє собою традиція та її роллю у світосприйнятті українця. Традиція веде до певної форми виховання, добробуту та способу життя. Яка традиція, такою стає й людина. Певний тип культури українця зобов’язаний своїм існуванням спільним віруванням та судженням. Тут традиція постає соціальною формою передання досвіду, без якого не уявляється можливим функціонування культури, це – вид колективної пам’яті, певним чином відображений і впорядкований досвід суспільства. Сформована у національному масштабі мова традиції перетворюється на своєрідний засіб відмежування від чужої моралі, відокремлює дозволене від недозволеного, зберігається у генетичній пам’яті етносу як уявлення про належне, формує ментальність, розумовий генофонд нації.
Поважаймо власну індивідуальність!
