"Не розуміємо, як таке могло статися": українська гімнастка розповіла про реакцію Ірини Блохіної і команди на світове "золото" і почуття від повернення РФ

У 2025 українські художні гімнастки зробили справжній прорив, вигравши золоті нагороди чемпіонату світу у вправі з трьома м'ячами та двома обручами й "бронзу" у команді. За словами однієї з лідерок нашої команди Діани Баєвої, тренерки просто плакали від щастя після переможного виступу, адже під час підготовки в умовах війни "синьо-жовті" стикаються з такими перешкодами, з якими не стикається жодна інша команда.

Відео дня

У розмові з OBOZ.UA Баєва розповіла про труднощі виступів у Бразилії, "святкування" другого в історії титула у групових вправах, як вплинула відсутність медалі на Олімпіаді-2024, хоча вона була дуже близька. А також гімнастка зізналась, які емоції викликає в українській команді повернення росіян.

– Напередодні чемпіоната всі боялись Бразилії і її вологості, що будуть буде вкрай важко працювати із предметами. А які враження склалися у вас вже після виступу?

– Насправді враження дуже гарні, тому що завжди коли все закінчується добре, то потім ти якось згадуєш усе з ностальгією. Звісно, було важко, дуже важко. Наприклад, на стрічці в нас було дуже багато комплектів, які ми змінювали. І м'ячі були теж слизькі, але ми впоралися, бо дуже багато працювали і все продумали наперед.

Ми були дуже раді, оскільки те, до чого ми йшли, у нас вийшло. Звісно, ще багато є над чим працювати, в нас ще багато планів на майбутнє, але ми задоволені тим, як все закінчилось на тому чемпіонаті. Дуже дякуємо нашим тренерам, лікарям, батькам, всім, хто був поруч і підтримував, бо без них ми би не змогли знаходитись там, де є зараз.

– А які все-таки можете відмітити особливості виступів у Бразилії?

– Волога, звісно, було дуже спекотно. Дуже багато на змагання приходило вболівальників, великі трибуни, і атмосфера в залі була класна.

– Ну, окрім погоди, туристів у Бразилії лякають ще високим рівнем злочинності. Мовляв, не можна йти у той квартал чи цей.

– Насправді ми не виходили з готелю, окрім арени, ми постійно були тільки там, тому ми якось не стикалися. У нас завжди був однаковий маршрут: готель, зал і вступальний зал. Все.

– Минулого року в Парижі наша команда була близька і до олімпійської нагороди. Як зібратися психологічно після такого? Можливо, якось із тренерами пропрацьовували це?

– Знаєте, після того, як ми були дуже близькі до олімпійської медалі, це якраз навпаки для мене стало поштовхом, змотивувало йти далі, бо я зрозуміла, що ця нагорода була зовсім поруч, і якщо ще більше зануритись у цей процес, то все може бути.

Цього року у нас з'явилась така трохи оновлена команда, адже деякі дівчата, які виступали в Парижі, закінчили свою кар'єру. І я зрозуміла, що з такою командою ми можемо йти далі, і що з такою командою у нас все може вийти. Тому та ситуація на Олімпіаді навпаки дала нам мотивацію на майбутнє.

– Коли закінчився ваш переможний виступ на чемпіонаті світу, але ще не було оцінок, що казали тренери?

– Тренери були дуже задоволені. Вони вже плакали від щастя, бо у нас все вийшло. Це було дуже важко, і день видався дуже напружений, тому що це був останній день, остання дисципліна на чемпіонаті світу. І все закінчилось на такій гарній ноті, тому всі були неймовірно втомлені, але дуже раді. Дуже приємні відчуття.

– Якось святкували перемогу, чи плюхнулись втомлені на ліжка в готелі з думкою: "Ну, слава Богу!"?

– Ну, можна сказати і так (посміхається). Сил вже не було.

– І якщо підбити підсумки сезону-2025, наскільки задоволені ним? Звісно, фінал вийшов чудовий. А що з іншими планами – наскільки вдалося їх реалізувати?

– Хотілося, звісно, медаль у багатоборстві, але це був дуже важкий рік. Після Олімпійських ігор, по-перше, було дуже важко нам відійти, потім травми, багато травм було протягом сезону, відбувалися зміни у складі. І це було дуже важко насправді.

Мені здається, що жодна інша команда не проходить через ті випробування, через які проходимо ми. Бо у нашій країні вже не один рік триває війна і, ну, дуже важко зараз українській збірній готуватись і виступати. Але ми – сильні і ми доводимо, що можемо впоратись з усім.

– Ви відчуваєте підтримку за кордоном? Я розумію, що тільки повномасштабне вторгнення триває вже майже чотири роки, і спочатку здавалось, що спортивний світ переважно підтримує Україну. А як зараз?

– Ну, ми відчуваємо підтримку, але всі вже трошки звикли до цієї ситуації. І ось зараз, наприклад, будуть допущені до змагань Росія та Білорусь, і це, якщо чесно, дуже сумно, і ми не розуміємо, як таке могло статися, коли таке відбувається у нашій країні. Але ми будемо робити все, щоб знаходитись на першій сходинці.

– А вже обговорювали, як будете з ними змагатись? Адже десь, та й доведеться перетинатись з гімнастками країни-терористки.

– У нас ще не було такого досвіду, але будемо намагатись з ними ніяк не пересікатись взагалі, бо... не знаю навіть, як сказати, немає слів з приводу цієї ситуації.

– А хто в команді та людина, яка може, якщо треба, підняти бойовий дух, взбадьорити?

– Це наша тренерка Ірина Олегівна Блохіна, яка завжди на позитиві, приходить до зали завжди усміхнена. Ірина Іванівна також буває в гарному настрої, ми дуже цінуємо такі моменти і дуже її любимо.

А так, взагалі, кожному важко. І коли одній людині важко, то інші її намагаються підтримати, тому ми всі разом якось піднімаємо одне одному настрій. Така командна робота (посміхається).