"Вижити!" Історичний фінал українця на "Ролан Гаррос" закінчився драмою з фатальною помилкою та чоловічими сльозами

Напевно, найбільш фізично складний з усіх турнірів Великого шолома "Ролан Гаррос" став улюбленим слемом найтитулованішого тенісиста незалежної України Андрія Медведєва. Медведєв заявив про себе як про серйозну боєздатну одиницю 1991-го саме на Відкритому чемпіонаті Франції, вигравши у 17-річному віці турнір серед юнаків, а через вісім років якимось дивом випустив з рук перемогу в еліті.

Відео дня

Треба відзначити, що вже за рік після юнацького титулу 18-річний Андрій без розгойдування вийшов уже до четвертого коло дорослого "Ролан Гаррос", здобувши три перемоги над майстрами з першої сотні рейтингу, зокрема над швейцарцем Якобом Гласеком, що входив до топ-20. Зупинити по-спортивному нахабного хлопця зміг лише на той момент найсильніший тенісист планети американець Джим Кур'є, який і став тоді №1 на кортах Парижа.

Після такої заявки у 18 Медведєв збирав все більше трофеїв і 1993-го дійшов вже до півфіналу на "Ролан Гаррос", але не зміг подолати опір досвідченішого іспанця і майбутнього переможця того "шолома" іспанця Серхі Бругери, який ще не раз переходив дорогу українцю…

З 1995-го до 1998-го киянин вигравав по одному турніру ATP на рік, але чим менше залишалося часу до кінця ХХ століття, тим нижче в рейтингу опускався Андрій, повною мірою не виправдавши виданих у молодості авансів.

Пізніше виявилося, що на той момент Медведєв просто не ставив собі за мету стати найкращим: "Питання з грошима відпало років у 16. Я купався в ейфорії від того, що я – просто вільна людина і можу їхати куди захочу. Через молодість мені цього вистачало. Тому й не було чіткої мети стати найкращим. Це була велика помилка".

І яке було загальне здивування, коли українець, що скотився на соту позицію в 1999-му, дістався фіналу Відкритого чемпіонату Франції, узявши гору над двома фаворитами – американцем Пітом Сампрасом і іспанцем Густаво Куертеном. Усі знали, що того року Андрій приїхав до Парижа грати у своє задоволення, і, мабуть, ця розкутість на корті зробила свою справу…

Фінал "Ролан Гаррос"-1999 між Медведєвим та американцем Андре Агассі був визнаний "матчем року". Ще б пак! На той момент один із лідерів світового тенісу протистояв спортсмену, який ґрунтовий відрізок перед Парижем провів гірше нікуди – виграв лише один поєдинок, а після поразки від Івана Любичича з "бубликом" у Монте-Карло не змагався більше місяця.

Писали, що для Медведєва, який просидів два сезони на безтитульній дієті, перемога на "Ролан Гаррос" могла стати відправною точною для повернення на тенісний Олімп. А в підсумку та дуель стала для українця лебединою піснею.

При цьому свої корективи в той легендарний фінал внесла погода, забезпечивши тенісистам сильний вітер, до якого швидше пристосувався Андрій. У американця ж все валилося з рук, він припускався помилки за помилкою і швидко опинився на краю прірви, адже українець без особливих проблем взяв два сети – 6:1, 6:2.

Але у дебюті третьої партії Агассі на морально-вольових зав'язав боротьбу на подачі Медведєва і таки відібрав її, зробивши вперше у матчі брейк. А ось українець виявився не готовим до такої відсічі, і до кінця зустрічі так і не зміг упоратися з нервами – 6:1, 6:2, 4:6, 3:6, 4:6. Це була неймовірна драма, а очі американця після вирішального розіграшу були мокрі від сліз.

Після матчу українець наголосив, що він не знизив рівень гри, просто Агассі став діяти фантастично. Але дивно, що при цьому суперник поступився Андрієві у більшості компонентів… А 20 років потому зізнавався, що у третьому сеті припустився величезної помилки.

"Я вів 2:0, роблячи все так, щоб Агассі програвав. Ставив його у незручне становище, не дозволяв виконувати улюблені удари. Це він програвав сетами 0:2, а не я вигравав. Наприкінці мені захотілося самому забити кілька м'ячів, пустити пару своїх коронних – ліворуч по лінії прийому. Хотів зіграти ще й ефектно, щоб можна було сказати, ніби я сам виграв матч. На жаль, ці розіграші я програв. У тенісі є таке поняття – momentum. Подарувавши Агассі кілька очок, він відчув впевненість, повернув свій ритм. За рахунок цього він переламав хід і вирвав у боротьбі третій сет, після якого була довга пауза, яка дозволила йому перебудуватись", – розповідав тенісист BTU.

"Я намагався повернутись до минулої тактики, змушуючи його помилятися, але зник вітер. Зміниться кондиція матчу, і ця тактика не працювала. У перестрілці удар на удар він мене переграв. Так ось головний прорахунок – зміна виграшної тактики в невідповідний момент. І це проти суперника, який не пробачає таку необережність. Мій поворот у фіналі – це злочин", – вважає Медведєв.

Найцікавіше, що за словами свого тренера Бреда Гілберта, Андре просив його знятися з "Ролан Гаррос", оскільки проблеми з плечем: "Я казав йому, що ні, ми поїдемо, кілька тижнів пройдемо відновлення, а далі побачимо, що буде. Він не погоджувався, але я все-таки вмовив його не їхати додому в Лас-Вегас. Можливо, це був найкращий мій коучинг, що я просто зумів умовити його приїхати до Парижа, а потім продовжувати цю боротьбу. Весь турнір пройшов під одним гаслом: "Вижити!"

Тренер згадував, як у фіналі українець повністю перегравав його підопічного, доки у третьому сеті не настав переломний момент: "Андре подав другим м'ячем прямо в лінію, потім пішов уперед і неймовірно зіграв із льоту. Він зумів встояти тоді... і потім весь матч змінився просто драматично. Це був чарівний момент, особливо тому, що було стільки невизначеності напередодні старту змагань. Це був чудовий шлях, весь турнір був битвою".

У результаті американець став першим із часів великого Рода Лейвера, кому підкорилися всі чотири турніри "Великого шолома" у чоловічому одиночному розряді. А Медведєв виявився другим із фіналістів "шолома" за всю історію турніру, кому вдалося зіграти на цій стадії, перебуваючи в рейтингу нижче за першу сотню.

"Не приховуватиму – осад поразки залишився. Не тяжкий. Я не згадую той фінал з якимось сумом, від якого хочеться напитися. Проте все ж таки здорово було б залишити свій слід у ролі чемпіона. І звинувачувати нема кого, крім себе. Багато шановних тенісистів і організаторів кажуть: "Ми тебе все одно вважаємо чемпіоном – ти заслужив ним бути". Але себе не обдуриш. Фінал залишається фіналом", – зізнавався Андрій.