Президент Всеукраїнської федерації бобслею та скелетону Михайло Гераскевич згадав, як боляче сприйняв дискваліфікацію свого сина Владислава на Олімпіаді-2026 через "шолом памʼяті". Адже перший скелетоніст країни був готовий завойовувати медаль на своїх третіх Іграх, однак "ганебне й несправедливе" рішення МОК не дозволило це зробити. Наставник збірної був упевнений, що вони доведуть свою правоту в суді, але у судді виявились зв'язки з Росією.

Відео дня

У розмові з OBOZ.UA Гераскевич-старший зізнався, що загартувало сина і дозволило вистояти у цій надскладній ситуації, згадав, як нервували адвокати МОК і не могли втримати папери, а Владислав втішав його і підтримував. Також тренер розповів про те, як люди впізнавали сина на вулицях у США і Бельгії, а приємними наслідками цієї історії стали кошти на довгоочікуване будівництво стартової естакади на Київщині.

– На жаль, Владиславу не дали виступити на Олімпіаді в Італії, але цей скандал, наскільки я розумію, мав і гарні наслідки – найближчим часом в Україні таки з'явиться стартова естакада?

– Нарешті ми маємо якісь певні стартові кошти. Звичайно, цих коштів не вистачає, щоб профінансувати повноцінну естакаду в тому вигляді, в якому ми мріємо. Але принаймні ми маємо можливість закласти фундамент і почати роботу, а також сплатити за проєктні роботи.

Ми замовили вже проєктні роботи на цю абсолютно нову споруду. Є наші друзі, з якими ми співпрацюємо багато років, це молоді українські архітектори. Вони, можливо, ще не дуже відомі, але дуже прогресивні, у них вже є багато проєктів і в Європі, і в Україні. І вони висловились з приводу свого бачення цієї споруди, щоб вона була більш-менш безпекова, зважаючи на сьогоднішню війну.

Ми бачили багато таких споруд в Європі і бачили їхні недоліки. Тому ми врахували їх і відповідно дали завдання з урахуванням цих нюансів. Ми хочемо побудувати такий об'єкт, який буде одним з найкращих у світі.

Зараз підшукуємо місце. У нас є кілька варіантів. Там гарні місця, але умови не підходять, тому що, знаєте, якщо в Україні державна земля, то має бути якийсь документ, який би давав нам право встановити споруду і довгий час перебувати там на законних підставах. Тому ми зараз підшукуємо найзручніше місце. І віримо, що ця естакада з'явиться вже цього року. Ми сподіваємося на це.

У нас є бачення, де знайти ті кошти, яких не вистачає. Вартість такої естакади буде перевищувати 400 тисяч доларів, але вона буде дуже красивою і функціональною. І звичайно, якщо все нам вдасться, то на відкриття ми запросимо всі медіа України, щоб розділити нашу радість.

На цю естакаду ми хотіли знайти тренера, який буде працювати в Україні цілорічно. Будемо здійснювати набір дітей і давати можливість всім бажаючим тренуватися саме зі скелетону. Але вона буде не тільки для скелетону. Ця естакада буде дуже зручна і комфортна також для тренувань з бобслею, і, можливо, санного спорту, бо вона буде на роликах. Але не тільки.

Естакада буде дуже гарним варіантом для супер-професійних, спеціальних тренувань спринтерів і стрибунів у довжину – чоловіків і жінок. Ми підрахували, що на ній ми зможемо надати можливість для класних, спеціальних тренувань представникам Олімпійських ігор, які виборюють більше, ніж 12 комплектів олімпійських нагород. Тобто, вона буде дуже мультиспортивна і мультифункціональна.

– Ви розраховуєте побудувати її десь на Київщині?

– Ми б хотіли десь в місті Києві, тому що це була б зручна логістика для батьків, які привозять дітей. Було б зручно, щоб десь була станція метро, розв'язка і якийсь паркінг. Ну і, звичайно, щоб була можливість створення охорони або хоча б користуватися послугами тієї охорони, яка вже є на цих площах.

Тому що естакада – дуже вартісний об'єкт, і нам не хотілося б, щоб якісь варвари його зруйнували або пошкодили, або ще щось зробили. Бо, на жаль, окрім дуже великої підтримки українського народу, ми маємо і досить велику кількість тих, кому ми наче кістка посеред горла. Тому повинні створити заходи безпеки як для себе, так і для своїх дітей. Але проєкт є, і ми віримо, що нам вдастся його скоро реалізувати.

– Фотографії, де ви були у розпачі після заборони на виступ для Владислава, облетіли весь світ. А які думки тоді крутилися у вас в голові? Про що ви думали – як людина, як тренер, як батько, який виховав такого сильного спортсмена? Адже попередні заїзди були дуже швидкі, а тут – і не дають виступити.

– Найболючішим було те, що ми втратили шанс здобути нагороду, медаль для країни, тому що значна частина фінансування нашого виду спорту була саме за рахунок українських платників податків. І тому було дуже боляче, що ми не можемо втілити, не можемо реалізувати роботу всіх українців, кожен з яких, власне, сплатив за нашу підготовку. І тим більше ми бачили, що ми здатні взяти медаль. Цей біль нікуди не пішов, він до цього часу є, ми просто навчилися з ним жити.

Також було дуже болюче за роботу всієї команди, тому що була зроблена дуже велика робота, це не чотири роки, а набагато більше. От як зауважив Вадим Маркович Гутцайт, що Олександр Абраменко йшов три Олімпіади без нагород і тільки на четвертій і п'ятій здобув медалі.

Тобто мова йшла про роботу усього життя, мова йшла про дуже величезні ресурси, які були вкладені. І це все було скасовано одним рішенням, незаконним рішенням, адже дискваліфікація відбулась не за порушення, а за намір виступити в шоломі.

Тобто, це найсуворіше покарання, яке може бути на Олімпійських іграх. Його завжди дають або за порушення антидопінгових правил, або коли атлет створює небезпечні дії, які шкодять здоров'ю чи життю інших спортсменів. Тільки за це дають дискваліфікацію. А дискваліфікацію за намір – це було дуже несправедливе, дуже болюче, дуже жорстке покарання за ту дію, яку ми не зробили.

Ми сподівалися до останнього, що у Міжнародному олімпійському комітеті знайдеться хоча б одна людина, яка тверезо подумає про свої дії, про наслідки для репутації МОК, для всього світового олімпійського руху. Але, на жаль, ми не побачили такої людини.

МОК продемонстрував всі ознаки диктатури, яка підкорена якимось своїм власним законам, але не здоровому глузду і не духу Олімпійських ігор.

– Так, це було величезним розчарування. І спортивний арбітражний суд, який виправдав рішення МОК, був повним розчаруванням.

– Я був присутній на суді, і всі аргументи наших юристів, Владислава, який дуже багато говорив під час засідання, були абсолютно переконливі. Ми бачили, що у другій половині суду юристи, які захищали МОК і Міжнародну федерацію бобслею і скелетону, сильно нервували, вони не могли взяти папери, які випадали з рук. І ми були абсолютно впевнені, що здобудемо рішення, яке відмінить цю ганебну дискваліфікацію.

Але суддя, яка, як виявляється, до того багато разів відвідувала Москву, винесла рішення, яке підтвердило дискваліфікацію. Чи це є гарною сторінкою в її кар'єрі? Мабуть, не дуже гарною, але життя покаже, тому що наші німецькі юристи готують цілий ряд позовів. Ми поки що не можемо говорити про них, але ми сподіваємося, що протягом двох-трьох років отримаємо виправдання.

– Ви виховали сильного і розумного спортсмена, але, коли на Олімпіаді-2026 відбувався увесь цей скандал із шоломом і відсторонення від змагань, як ви його підтримували як батько, знаходили потрібні слова? Адже дитина все одно залишається дитиною, скільки б років їй не було.

– Знаєте, окрім величезного спортивного життєвого досвіду, Владислав отримав гарну освіту. Він закінчив український фізико-математичний ліцей, він закінчив факультет фізики університету Шевченка, також він брав активну участь у громадському житті України. Ви бачили на Олімпіаді-2022 в Пекіні, коли, не дивлячись на те, що то був Китай, де політична діяльність категорично заборонена, якщо не йде в ногу з Комуністичною партією країни. І він все одно вийшов з табличкою "Ні війні в Україні!"

Всі ці чотири роки він проявляв дуже активну громадянську позицію, патріотичну позицію, також як керівник благодійного фонду, він дуже багато спілкувався з нашими друзями військовими. Багатьох друзів ми, на жаль, вже втратили назавжди, багато хто з них отримав дуже серйозні поранення. І ці всі моменти в біографії Владислава загартували його.

І коли наразі ми бачимо величезний хейт в соцмережах, Владислав жартує: я чотири роки в Твіттері, я бачив, який був хейт на наші найкращі й найбільші волонтерські фонди, на благодійні фонди України, на наших найбільших волонтерів, я бачив, як вони з цим справляються, і гарно навчився.

Також Влад, коли у нього є вільна хвилина, а зараз їх набагато менше, він дуже багато грає в шахи, в швидкі шахи на сайті Всесвітньої федерації. І всі ці моменти, які я перерахував, вони створюють в його баченні, в його поведінці комбінації, шахові комбінації, де він, як показує життя, дуже вміло грає партію і ухиляється від тих подій, які здатні призвести до поразки.

Тому для нього це абсолютно нормальне середовище, і у тій ситуації на Олімпіаді не я його втішав, а він втішав мене. І він допомагає мені справлятися з тим моїм сприйняттям негативу, який на нього зараз падає. І він завжди мене підбадьорює, завжди підказує, як треба робити, що треба робити, завжди мене підтримує в цьому напрямку. І я у нього зараз вчусь, а не він у мене.

– Ну так, і завдяки такій стійкості і позиції Владислава у медіа по всьому всіму розповідали про Гераскевича, його вчинок, загиблих спортсменів і Україну.

– Це було боляче, але ми отримали величезну підтримку. Зараз Влад був у Нью-Йорку і виступав в ООН, відвідав Брюссель, де брав участь у круглому столі з лідерами Європарламенту.

І Влад каже, що і в Нью-Йорку, і в Брюсселі, якщо він знаходив кілька хвилин або пересувався десь вулицею, їхав на зустріч із кимось, багато людей на вулицях впізнавали його, підтримували. Каже: "Я не чув жодного критичного зауваження на свою адресу. Тільки величезний респект, величезна підтримка".

Тому, колись нам Іван Франко писав "лупайте цю скелю", а виявляється, що це не скеля, а велика купа. І ми маємо цю купу вичистити.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!