"Росіяни від нас ховаються, відводять очі": рекордсмен України на Олімпіаді-2026 – про хитрощі "нейтральних", скандал із Гераскевичем і вугільну стрічку на старті

Найбільш досвідчений спортсмен збірної України на Олімпіаді-2026 санкар Андрій Мандзій, якому 19 лютого виконується 38 років, підбив підсумки виступів у Кортіні, де він показав рекордний результат для нашого чоловічого санного спорту на Іграх – 12 місце. Учасник вже чотирьох ОІ розповів про надскладну ділянку італійського трека, дивну поведінку росіян на змаганнях і як вплинув на виступи українців скандал з відстороненням скелетоніста Владислава Гераскевича.

Відео дня

У розмові з OBOZ.UA переможець та призер міжнародних змагань визнав, що не розуміє, чому українців карають за шану загиблим атлетам, а санкарів з РФ допускають у "нейтральному" статусі через суд, хоча їхнім спонсором є виробник дронів. Також Андрій розповів, на які хитрощі доводиться йти, щоб тренувати старт в Україні, не маючи необхідної естакади з льодом.

– Якщо ви не проти, почнімо з тренувальних заїздів у Кортіні. Здавалося, що спочатку вам було важче адаптуватися до треку, ніж вашому колезі Антону Дукачу. Результати були трошки гіршими, ніж у нього, але потім ви впевненіше проїхали на офіційних стартах.

– Спочатку не вдавалося взагалі. У перших заїздах були дуже грубі помилки. Добре, що трасу не розвалив такими помилками (посміхається). Потім передивився відео по трасі від наших тренерів, а також наших суперників. Подивився, як вони проходять ці відрізки. Максимально швидко все виправив та й поїхав.

– Уже під час офіційних заїздів відчували впевненість?

– Ні. У мене якраз на цій трасі не було такої впевненості, тому що не виходив верхній відрізок. Так і на змаганнях він не вийшов, там з першого по четвертий дуже важко проїхати. Це було видно, і всі просто старалися проїхати максимально рівніше. Всім було важко, я думаю, окрім італійців. Вони, щоправда, їздили вдома, і у них було разів в 10 більше заїздів, ніж у всіх інших. Це їхня траса.

У нас там був лише один тренувальний збір, тренувальний тиждень. Потім такі маленькі тестові змагання. Ми там були два рази, і це все цього сезону. А якщо брати попередні олімпійські траси, то навіть за рік до Ігор на новому олімпійському треку проводились Кубки світу. І там вже можна було набагато більше побачити: як проходити, як зробити це швидше. І ще багато різних нюансів.

А тут траса побудована прямо в суперкороткі терміни. І постаралися все втиснути, щоб можна було провести Олімпійські ігри. Тому дуже мало досвіду було у всіх і важко було пройти ті верхні відрізки.

– Думаю, що рік тому самі італійці не були впевнені, чи вони встигнуть добудувати той трек.

– Ми навіть приїжджали зараз на трасу в Іґлс в Австрії – десь 200-300 кілометрів від Кортіни. Вони максимально швидку реконструювали трасу з надією, що, можливо, там буде запасний варіант, якщо італійці не встигнуть добудувати свою. І там було видно, що готувалися: збудували новий фінішний будинок, на ньому олімпійські кільця.

Але австрійцям трохи не вдалося зробити трасу коректною. Вони її трохи переробили, і коли ми тестували ці нові віражі, то навіть скасували Кубок світу.

– А коли тестували італійську трасу восени, які були думки? Бо я дивлюсь, що вона якась незвичайна.

– Кожна траса унікальна, немає якихось схожих трас. В принципі, перші враження були максимально хороші, тому що з першого дня вся команда поїхала з жіночого старту без особливо великих проблем. Тобто архітектор був хороший, гарно все розрахував – без особливих зусиль на великій швидкості керуються сани. І така хороша розкотиста траса.

А вже потім, коли піднялися на чоловічий старт, там оці верхні віражі якраз йдуть перед жіночим. Перший, другий, вже входиш в той третій на жіночому, і от тоді вже прийшло розуміння, що не все так просто. Вся, як то кажуть, родзинка була зверху. Так і залишилось.

– В особистих змагання ви посіли 12 місце, яке стало рекордним для нашого чоловічого санного спорту на олімпіадах. Наскільки ви задоволені результатом?

– Дивіться, на тестових змаганнях, які проходили у нас в Кортіні, у першому заїзді я показав 13-й час. А в другому трошки помилився. І це відкинуло мене назад – чи 16-й був, чи 17-й. Ще тоді зрозумів, що, в принципі, на цій трасі можна показувати хороший результат. Особливо якщо врахувати, що на Олімпіаду від топових країн проходить по три людини, а не по чотири.

Так, наприклад, є чотири суперсильних австрійці. І врахуйте, що на цю Олімпіаду не відібрався чемпіон Ігор-2018 в Пхьончхані, він залишився вдома. Розумів, що за рахунок максимум трьох квот від країни можна буде заходити в десятку. Але не вдалося, на жаль.

– Але ставили собі за мету, так?

– Звичайно. Я, в принципі, весь сезон впирався в десятку. І в Лейк-Плесіді, і в Вінтенберзі був 11-й, і кругом фінішував дуже близько до десятки. Тому були такі плани зайти в десятку.

– Найвищим місцем українських санкарів на Іграх в Італії стала естафета, де наша команда посіла шосте місце. Як оцінюєте свій виступ і яке взагалі ставлення до такого формату змагань? Зрозуміло, що для глядачів це свого роду шоу і вони в захваті. А щодо спортсменів?

– Для нас естафета – суперцікава. Мені здається, у нас одна з найбільш стабільних команд, яка найменше помиляється на трасі. У нас ще трохи не вистачає в техніці, в санях. Але, в принципі, ми впевнено виходимо на естафету. Я впевнений у команді, всі одне в одному впевнені.

Ви бачили, хто перед нами їхав: Польща багато помилялася на трасі, команда Румунії також робила помилки. Наприклад, Польщу нам дуже важко було обійти по сезону, тому що в них така сильна команда. У них дуже сильна чоловіча двійка й жіноча, у них сильний одиночник Матеуш. Але за рахунок їхніх помилок і нашої стабільності ми їх обійшли.

А поляки працюють з німецькою командою, вони всі катають на німецьких санях. От скільки я в санному спорті, стільки це і триває. Вони навіть на тренуваннях завжди в групі з командою Німеччини, і німецькі тренери їм дають інформацію щодо траси. Це у них така кооперація, мабуть, протягом останніх років 15-ти.

– А де тренуються українські санкарі? Зокрема, як готувалися до цих Олімпійських ігор? Зрозуміло, що такого треку у нас немає.

– У нас сезон починається стандартно: приїхали навесні, там у нас йде місяць відпустки і помаленьку починаємо втягуватися знову. Починаємо так, як всі, зі спортзалів, де набираємо фізичну форму, розвиваємо силові, вибухові моменти. І вже з середини літа починаємо працювати над стартом.

Над стартом важливо працювати на льоду. Тобто важливо мати лід, а не так, як у нас у Кременці стартова естакада. Ми знайшли колись давно ще на ОЛХ транспортну стрічку, яка подає вугілля, і по ній, по такій широкій гумі шипуємо і відпрацьовуємо старт на санко-роликах. Тобто на роликах їздимо.

Виїжджали влітку в Італію, там у них якраз є стартова естакада, яка функціонує круглий рік. Вона в такому місці схована, трохи так під горою, в землі. І ми вже тут стартували на льоду. А починається сезон стандартно – Латвія, інколи Норвегія.

– Сігулда, так?

– Так. Одні з перших трас, які заморожують, і ми туди їдемо кататися.

– У своїх інтерв'ю і Владислав Гераскевич, і його батько дуже часто наголошували, що їм потрібна нормальна стартова естакада в Україні. Наскільки вона б допомогла не тільки скелетону, а й санному спорту?

– Старт – це один із найважливіших аспектів, які є як у санному спорті, так у бобслеї і в скелетоні. Чим швидше ти даси енергію саням на старті, тим, відповідно, швидший буде фініш. А якісно відпрацьовувати старт, тобто робити на місяць хоча б 100 стартів, це було б взагалі вау. І на льоду – це зовсім все інше.

Розумієте, коли ти розбігаєшся і розганяєш сани на резині, вони йдуть прямо, плюс-мінус, майже як по рейках, а на льоду все максимально наближене до змагальних умов і треба тримати баланс, щоб не піти в бортик, праворуч-ліворуч. Можливо, ви бачили, скільки у нас на змаганнях було таких помилок. Навіть олімпійський чемпіон на старті заїхав на правий борт. І Фелікс Лох, який купу олімпіад провів. Скільки у них тренувальних заїздів, але й вони так само помиляються на старті. А старт – це є основа.

Ми про це говоримо завжди. До нас у Кременець часто приїжджають чиновники, обіцяють, що щось буде робитися, але зрештою все забувають і нічого не робиться.

– Ви почали змагатись трохи раніше, а ті українські спортсмени, виступи яких припали на скандал із Владиславом Гераскевичем і забороною від МОК на його "шолом пам'яті", зізнавалися, що вся ця історія і позиція керівників Міжнародного олімпійського комітету тиснула на них психологічно.

– Я вам скажу більше: перед змаганнями, перед естакадою є мандраж. Особливо на Олімпійських іграх мав би бути трохи мандраж, а тут ми просто думали про ту ситуацію. Ну, як це так: зняти зі змагань через "шолом пам'яті" наших героїв, атлетів? Це було якось максимально несправедливо.

І ми, вся команда, почувалися пригніченими перед стартом і намагалися максимально підтримати Владислава Гераскевича. І на фініші естафети своїм жестом підтримали Влада, а також віддали шану нашим воїнам і атлетам, які загинули.

– А чия була ідея стати на одне коліно і підняти вгору шоломи? І чи не боялися також якихось санкцій, бо ж, як показали останні події, від цього МОКу можна очікувати все, що завгодно?

– Це була командна ідея, ми все обговорили перед стартом і навіть узгодили з Міжнародною федерацією санного спорту. Вона це все чудово розуміє і пішла нам назустріч, тобто все було максимально обговорено, тому у нас ніяких від того проблем не було.

– Ну, ваша міжнародна федерація взагалі і оцих "нейтральних" атлетів не хотіла допускати до змагань і Олімпійських ігор. Росіяни вже через суд прорвалися на той відбір. Як з ними змагатися у такий час?

– Дивіться, ми самі досі не розуміємо, як так: через "шолом пам'яті" МОК може зняти спортсмена, а за те, що вони катаються із російським спонсором війни – ні. У них є фотографії на санях з їхніх домашніх змагань, де вони їздять у себе в Сочі і рекламують компанію, яка виробляє дрони, що атакують Україну.

Ми все це показували в МОК, показували нашій міжнародній федерації, і, розумієте, їх за це не відсторонюють. Не відсторонюють за те, що вони такі речі роблять! А нашого спортсмена дискваліфікують за "шолом пам'яті" наших героїв. Це максимально несправедливо.

Тим більше минулого літа, як і кожного року, у нас відбувся Міжнародний конгрес санного спорту, на якому майже всі одноголосно проголосували за відсторонення росіян. І все одно суд CAS якимось чином їх поновив.

І поновили ж не двох, а шістьох російських спортсменів. І протягом сезону ми надавали факти на кожного атлета, що вони не є нейтральні, що вони всі підтримують війну. Вдалося відсторонити чотирьох, а ці двоє так і залишилися.

Але, щоб ви розуміли, вони навіть видалили всі свої сторінки в усіх соцмережах. І тепер їх ніде не можна знайти, щоб не було видно, що вони лайкали Z-пости, що вони підтримують війну. Там ці фотографії підчищали.

Вже під час Олімпійських ігор Антон Дукач виставив ці наші докази вже на показ людям, тому що ми це все відправляли в МОК, відправляли в FIL, і воно не допомагало. А коли вже показали фотографії з їхніми обтікачами, де були оці їхні спонсори, які роблять дрони, вони навіть видалили офіційну сторінку своєї федерації санного спорту в Інстаграмі. Як то кажуть, на злодію і шапка горить.

– А ці "нейтральні" чи члени їхніх команд не намагаються з вами налагодити якийсь контакт, бо в деяких інших видах були прецеденти?

– Ні, ви що! Ми їх максимально ігноруємо, а вони від нас максимально ховаються, відводять очі. А от що вони роблять, так це приїжджають на фініш і там чекають представників інших команд, хто закінчує і посідає якісь призові місця, то вони стараються якось прийти, погладити їх, "підлизати", привітати. От максимально роблять такі речі, які вони ніколи не робили, щоб показатися всім максимально дружніми.

– Мовляв, що світ їх прийняв?

– Так-так. Бо вони розуміють, що цього року знову буде конгрес, і вони намагаються скористатися тим шансом, що їх допустили, і пробують максимально пройтися по головах всіх команд, щоб показати, що вони хороші.

– А взагалі яке ставлення? Зрозуміло, що латвійці, країни Балтії – то наші спільники в гарному сенсі цього слова. А інші?

– Я вам скажу так: ті, хто знають, що таке війна, не на словах, вони нас максимально підтримують. А для багатьох країн війна десь там далеко. На жаль, це так.

– І не можу не запитати про логістику під час Олімпіади, на яку було чимало нарікань. Мовляв, все сильно розкидано, довго добиратися і транспорт часто ходить не за графіком.

– У нас, в принципі, добирання не було далеким. Десь хвилин 15. Проблема була в тому, що ходив, наприклад, один шатл. І все це було максимально повільно. І в перші дні всі хочуть поїхати і подивитися, як виглядає траса, як їдуть інші. Тому що, наприклад, двійки почали їздити тоді, коли у мене вже був заключний день тренувань.

Але зрозуміло, що кожен хоче поїхати на трасу, подивитися, які траєкторії, як хто їздить, щоб не допускати оці помилки у себе. І в такі дні після тренування просто не вистачало місць в автобусах, і спортсменам доводилось чекати, як ми кажемо, на маршрутку по годині, дві, навіть по три, тому що організатори пускали тільки певну кількість кожну годину і більше не додавали.

Вже потім, коли всі почали кататися, воно більш-менш розсмокталося і дискомфорту ніякого не було. А в перші дні, то тяжко було потрапити до автобуса в селище.

– Бачила в однієї з наших біатлоністок такий жартівливий допис, що після цієї Олімпіади вона, мабуть, більше не буде їсти пасту. А як вам було харчування?

– Ви знаєте, я пасту в Кортіні жодного разу не скуштував, але вона у меню була завжди. Загалом, їдальня як їдальня. Нічого особливого не було, для всіх однакові умови. В останні два дні нашого перебування в селищі приготували оцю пасту, яка була в рекламі, з олімпійськими кільцями. Але вона трохи розварювалась і було важко роздивитися всі ті кільця. Але така унікальна паста.

– Один з українських журналістів переповідав історію, що був свідком інтерв'ю Антона Дукача якомусь іноземному медіа, і в нього запитали, чи збирається Андрій Мандзій закінчувати кар'єру. І він так з гумором відповів, мовляв, я з ним їжджу більше 10 років, і весь цей час він каже, що збирається закінчувати. Ну так що – ми ще побачимо вас за чотири роки у французьких Альпах? Які плани?

– Поки що не знаю (сміється). Бо в наших умовах навіть не знаєш, як щось планувати на завтра, а не те що на наступні чотири роки. Час покаже.