Ганяв на мотику без шолома, був проклятий шаманом і названий найвеличнішим з "Динамо": яскраві історії з життя легенди українського футболу Мунтяна

Другий тиждень спортивна Україна відходить від втрати легендарного футболіста київського "Динамо" Володимира Мунтяна. 1 грудня перший радянський "бразилець" пішов у 79 років після важкої хвороби, залишивши після себе неабиякий спадок і зіркових учнів. В історії київського "Динамо" лише двоє – Мунтян та Олег Блохін – є семиразовими чемпіонами СРСР, а ще цей тандем вкладав на лопатки володаря Кубка чемпіонів мюнхенську "Баварію".

Мунтян мав гострий розум і неабиякий футбольний інтелект, як би сказали сьогодні. Володимир Федорович захищав кольори "Динамо" з 1965-го по 1977 рік і на полі встигав скрізь: він міг відбирати м'яч у будь-якій точці поля, і в довжину, і в ширину. А після відбору активно допомагав у побудові атак. Супернику було дуже важко передбачити і прорахувати його дії.

Якось на одному із інтерв'ю колишній гравець "Динамо" Леонід Буряк назвав саме "Муню" найвеличнішим футболістом з його покоління: "Найталановитіший і саме такий – це Володя Мунтян. По перше структура ніжки маленька, але був удар прекрасний, виконавча майстерність, дуже гнучкий, акробат. З ним легко було".

А ми зібрали спогади самого улюбленця мільйонів про найвизначніші етапи і події свого життя.

АКРОБАТ. "Десь у дев'ять із половиною років я став чемпіоном Києва, отримав третій юнацький розряд. Тому й на полі, хоч був невисокого зросту, але стрибав високо", – розповідав Мунтян, який потім переїхав з Шулявки на Чоколівку, де поряд із будинком був стадіон СКА: "Там тренувалася ДЮСШ, а я стояв та подавав м'ячі. Намагався не просто віддавати, а якось жонглювати ними..."

"Якось підійшов до мене якийсь військовий, запитав: "Хочеш займатися футболом?" Підвів мене до Михайла Борисовича Корсунського – дитячого тренера. Запитав, що вмію робити. Я пожонглював м'ячем, показав "бразильський фінт" – це коли м'яч через голову перелітає. "О-о, – каже Михайло Борисович, і потім своїм футболістам: "Дивіться, як треба з м'ячем працювати", – згадував легендарний футболіст.

ПРОПУСТИВ АВТОБУС В "ДИНАМО". Шанс потрапити в кращий клуб УСРС 16-річний Мунтян отримав, коли вчився у 9-му класі: "Мені сказали прийти на стадіон об 11 ранку, і звідти автобус мав забрати нас на тренування. Я, звичайно, приїхав заздалегідь, став за деревом та спостерігав. Почали збиратися дублери: Сосніхін, Рудаков, Медвідь, багато інших майстрів. Потім з'явилася основа: Сабо, Біба, Лобановський, Базилевич... Я як стояв за деревом, так там і лишився, не наважуючись навіть близько підійти. А автобус рівно об 11.00 поїхав на базу без мене".

Звичайно, майбутній футболіст засмутився, адже через власний страх, мрія попливла з-під носа: "На щастя, за тиждень зустрів Толю Бишовця, який сказав мені, що про мене питали в команді. З другої спроби свій шанс я вже не прогаяв. З того часу в мене почалося нове життя. Школу закінчив, бо "золотих" ніг мало, до них потрібна ще й розумна голова".

ФУТБОЛЬНИЙ СМАК. "Мій футбольний смак виховувався на іграх київського "Динамо" та московського "Торпедо", яке я вважаю найкращою командою на початку 60-х років. Для мене це: дуже гарні проходи по краю Лобановського та Базилевича, чудова гра в центрі Канівського... А Метревелі, Іванов, Воронін?" – розповідав Володимир Федорович, якому в команді дали призвисько Муня.

НА ПОЛІ З ЛОБАНОВСЬКИМ. "Пам'ятаю, якось грав за дубль, і разом із нами – Лобановський, якого тренер Маслов на якийсь час відправив до нашої команди", – згадував Мунтян.

"Я був штатним пенальтистом, і якраз призначили 11-метровий удар у ворота суперника. Лобановський підійшов до мене, каже: "Володя, на, бий", я, було, спробував заперечити і відмовитися, але не тут-то було. Довелося бити – і влучив у штангу! Думав усе, кінець. Але, на щастя, тоді ми виграли 1:0", – розповідав Володимир.

ПОВАГА ЧУЖОГО ВОРОТАРЯ. Дебют Мунтяна у великому радянському футболі відбувся в Ташкенті проти місцевого "Пахтакора" у 1965 році: "Матч видався тоді важким, ми перемогли 2:1. Мене всі хвалили, але мені здавалося, що я зіграв неважливо, хоча не приховую, що добрі слова слухати було приємно. Особливо від воротаря суперників – Юрія Пшеничникова, який спеціально зайшов до нашої роздягальні, щоб потиснути мені руку".

ВІДДАВ ВСІ СИЛИ. Якось у кінці 60-х Мунтяна запитали, від яких матчів він отримує найбільше задоволення, і легендарний півзахисник виділив не найбільші свої перемоги: "Коли сил не залишається після гри, коли зробив те, що хотілося. Не має значення, перемогли ми чи програли. Пам'ятаєте, навесні 1967 року у Києві нас обіграло московське "Динамо" – 3:2? А все одно я отримав задоволення від того матчу, адже ми грали відмінно".

"Найпам'ятніша для мене зустріч у цьому плані — гра з тбілісцями того ж таки 1967 року. Грав я якихось 10 хвилин, а відчув все ж таки радість, незважаючи на те, що отримав травму. Все в мене виходило того дня, почувався легко, вільно, ударів по воротах багато завдав, гол забив, вдало на перехопленнях зіграв", – розповідав Мунтян.

"ФЕРЕНЦВАРОШ". Першою єврокубковою перемогою "Динамо" став Кубок Кубків 1975-го, коли у фіналі з рахунком 3:0 пав "Ференцварош": "Тоді був ще один цікавий випадок: наприкінці нашого передігрового тренування приїхала команда суперника, яка мала займатися після нас, і гравці почали дивитися, що ми робимо. Тоді Валерій Лобановський зібрав нас усіх разом і сказав по свистку всім розбігтися на швидкості в різні боки, віялом, і так ми робили кілька разів. На тому й закінчили".

"Ви бачили б обличчя гравців "Ференцвароша" – вони стали зеленими, під колір форми, не могли зрозуміти, що ми творимо. Тож психологічно ми їх переграли", – з посмішкою згадував Мунтян.

ВКРАДЕНИЙ ГОЛ. А після угорського гранда "Динамо" змогло замилити очі й самій "Баварії", яка того ж 1975-го виграла Кубок європейських чемпіонів і зустрічалась з киянами у Суперкубку УЄФА: "Ми обхитрили їх морально... У нас було троє чи четверо травмованих. Представники "Баварії" приїхали дивитися нашу передігрову розминку, а нас на тренування вийшло лише вісім осіб – навіть склад не набирався. Звичайно, вони подумали, що обіграють нас легко і невимушено".

"А коли розпочалася гра, вони побачили справжнє "Динамо". Гол, який тоді створив Олег Блохін, під силу лише йому одному. А у матчі-відповіді, зізнаюся, Блохін забрав у мене один гол: я був штатним виконавцем штрафних ударів, а тут до мене підходить Олег і каже, мовляв, дай мені пробити, відчуваю, що заб'ю. Я віддав м'яч і він забив!", – потім із посмішкою переповідав Мунтян.

ФУТБОЛКА МУРА. У часи Володимира Мунтяна обмінюватись футболками із суперником не було прийнято, але одного разу у своїй кар'єрі півзахисник це зробив: "1971 року після матчу збірної СРСР з англійцями свою майку презентував Бобі Муру. Наші майки були особливими. У мене, наприклад, напис СРСР був не на грудях, а на животі..."

"А після фінального матчу за Суперкубок у Києві я забрав собі м'яч, яким ми грали. Потім пішов у роздягальню "Баварії" по автографи. Німці, природно, виглядали засмученими, але скрипучи зубами кілька розчерків все-таки поставили", – зізнавався Мунтян, а потім цей "трофей" вже і з автографами гравців "Динамо" зберігався у його домашній колекції.

ЗЛАМАНА МРІЯ. Певний час Мунтян тримав на Лобановського образу, адже тренер не дозволив йому здійснити одну з найзаповітніших мрій – виступити на Олімпіаді, хоча багато хто вважав, що півзахисник був готовий дуже добре: "В січні 1976-го уже повним ходом шла підготовка збірної, ми вирушили до Болгарії, а через тиждень я отримую травму. Вибив другий меніск, треба їхати до Київа на операцію. І від того, чи вспію я повернутися у стрій, залежить, чи здійсниться моя мрія".

"Хірург прооперував мене успішно. Місяць я провів з дублем на зборах і у березні вже міцно стояв на ногах. Меня повертають в склад "Динамо", в збірну... Перед від'їздом на Олімпіаду всі зібралися в Конча-Заспі. І бачу, що виявляюся зайвим. За пару днів до виїзду Васильович мене викликає: "Володя, тобі складно розраховувати на поїздку". Ну, я все й зрозумів", – згадував Мунтян і додав, що причиною відмови колишньому акробату Лобановський назвав "слабкі стрибки".

Коли багато років потому легендарного "Муню" попросили припустити, звідки взялась напруга у стосунках з метром, він відповів: "Сам винний! Десь промовчи, чогось не скажи – може, і життя по-іншому повернулося б". Багато років потому вони помирилися, і Мунтян часто спілкувався з Лобановським телефоном, коли тренував "Таврію".

КІНЕЦЬ У 31. Внаслідок травм, бунта команди проти Лобановського і Базилевича і спаду у грі "Динамо" Мунтян закінчив кар'єру на полі за нинішніми мірками дуже рано – у 31 рік. В основу рідного клубу його не ставили, а грати за інших не хотів, хоча його кликали навіть в Москву: "Просто уявити не міг собі, що вийду в футболці іншого клубу проти київського "Динамо".

Але й "на пенсії" Мунтяну було, що робити: "Я займався в аспірантурі факультету міжнародних відносин Київського університету на кафедрі міжнародного права. Тема у мене була цікавою: "Правове регулювання міжнародних спортивних зв'язків". Вже дві друковані роботи вийшли, одна глава дисертації була готова готовий. І тренував юнацьку команду "Динамо".

ПАДІННЯ ГЕРОЯ. Життя легендарного футболіста на до і після розділила автомобільна аварія 1978 року: "У ній людина загинула. Позаду ще пара сиділа: чоловік та дружина, вони травми зазнали. Та й сам я дивом вижив. З переломом п'ятого-шостого шийного хребця півтора місяці лежав на витяжці, потім півроку корсетом ходив. Кримінальну справу відкрили, півроку слідство тривало. Сім разів експертизу машини проводили. Виявили серйозний заводський дефект кермового стовпчика, який і визнали причиною аварії".

"У мене був найважчий період, часом навіть жити не хотілося. Був героєм, а став ніким. Коли я вже більш-менш відійшов: зняв корсет, почав нормально ходити, рухатися, Київська міська рада "Динамо" своїм рішенням заборонила мені... працювати у футболі", – зізнавався півзахисник, якого раніше обожнювали мільйони. Але світ був не без добрих людей, і 1980-го Мунтяна запросили граючим тренером до київського СКА.

ШАМАНИ З ГВІНЕЇ. У 1986 році колись опальному динамівцю запропонували очолити клуб з Мадагаскару, де він відпрацював три роки: "Перший рік невдалий був, у чужий ритм життя спочатку увійти треба, стосунки якось налагодити. Плюс мовний бар'єр. А за рік я вже сам почав з ними спілкуватися, без перекладача. І малагасійською намагався говорити, і французькою, і вони мене розуміли. На третій рік команда стала чемпіоном Мадагаскару, і міністр оборони, президент Рацирака орден мені вручили "За досягнення".

В кінці 90-х у тренерському переліку Мунтяна була екзотична Гвінея, і колишній футболіст стверджував, що відчув на собі вплив місцевих чаклунів: "Кожна африканська команда має свого шамана. І я на власному гіркому досвіді переконався, що їхня сила просто величезна. Напевно, один із них навів на мене якесь закляття. Моє самопочуття різко погіршилося. Відмовляли ноги, я не міг ходити. Так тривало близько трьох місяців, аж поки одна хороша людина зцілила мене".

ПРО ТРЕНЕРСТВО. Мунтян дуже хотів реалізуватись у тренерстві, але не все вийшло так як він хотів, хоча свого часу він очолював молодіжну збірну країни і розгледів обдарованість таких майбутніх зірках, як Шевченко, Шовковський, Косовський: "Вже тоді помітив, які це талановиті футболісти. Ні на мить не сумнівався, що вони стануть дуже відомими в Україні і далеко за її межами".

Але чому не вдавалося вигравати титули, легендарний півзахисник і сам не знав: "Толком і сам не можу розібратися. Десь, може, така доля. Потрапляєш у якісь колективи, де сподіваєшся на те, що буде наданий час, щоб себе реалізувати. У когось це виходить. Напевно вони більше знають. З іншого боку, велике значення має комплектація команди. А коли ти приймаєш команду по ходу, намагаєшся щось змінити, знайти шляхи... Для цього потрібен час, фінансова стабільність клубу".

"Я шукаю причини насамперед у собі. А якщо взяти "Оболонь", з якою я працював у другій лізі, то там було простіше. Діти зацікавилися тією ідеєю, яка була поставлена ​​керівництвом клубу, і, сподіваюся, моєю роботою. Коли є мотивація у хлопців, звісно, ​​працювати легше", – підкреслював наставник.

СВОЇ МОГЛИ "ПРОДАТИ". Вже у поважному віці Мунтян зізнавався, що майже не підтримує зв'язок зі своїми партнерами по "Динамо" і в цьому плані заздрить ​​хлопцям з команди 1986 року: "Я ж бачу, як вони спілкуються між собою на матчах ветеранів, у повсякденному житті. У нас, на жаль, немає таких близьких стосунків. Можливо, що ці хлопці практично одночасно поїхали за кордон. Можливо, у них змінився менталітет, можливо вони просто відчули себе вільними, і матеріально в тому числі".

"Звичайно, багато залежить від взаємин усередині колективу. А в нас одні гравці могли "продати" інших. Наприклад, ми сидимо сьогодні за одним столом, а завтра про це вже знає Лобановський. Питання: звідки, від кого? А з дозвіллям у ті часи було усе гаразд. Ми ходили із сім'ями до театрів, на концерти. Зустрічалися з такими чудовими театральними діячами, як Георгій Товстоногов, Олег Борисов, Кирило Лавров. І не просто зустрічалися, а розмовляли з ними на різні теми. Це були дуже цікаві люди, поспілкувавшись із якими, ми буквально перетворювалися", – розповідав футболіст.

МАЛЕНЬКИЙ БРАЗИЛЕЦЬ. Мунтян був занадто скромний, щоб нахвалювати себе, але замість нього це робили колеги, спеціалісти, а потім і сучасні зірки футбола, яких він багато чого навчил.

А багаторічний наставник збірної СРСР Гаврило Дмитрович Качалін дав йому таку характеристику: "У грі Володимира сконцентровано все найкраще, що є у сучасному футболі. Я чув, що в Києві його прозвали маленьким бразильцем. Дуже точно, краще не скажеш! Стиль Мунтяна притаманний блискавичний стартовий ривок, артистизм, віртуозна техніка, феєрверк складних прийомів на високій швидкості. А найголовніше – найтонше розуміння футболу".

"Для русанівських хлопців і для мене особисто Мунтян тоді був №1. Він теж був хуліганом, такий дворовий. На мотику на Русанівці гасав так... Без шолома, без нічого", – згадував відомий український актор Олексій Горбунов.

У своїй книзі "Нескінченний матч" Мунтяна нахвалював і Лобановський: "Мунтяну не заборонялося використовувати свої найкращі індивідуальні якості. Навпаки, його непередбачувані ходи, в яких розбиралися лише партнери, чудово доповнювали командну гру, надавали їй яскравості, елегантності, певного шарму. Володимир Мунтян – одна з найяскравіших постатей радянського та європейського футболу кінця 60-х – першої половини 70-х років".

"Одні з перших футбольних кроків за молодіжну та олімпійську збірні України я робив під керівництвом Федоровича. Пам’ятаю, як у листопаді 1994-го олімпійська збірна готувалася до чергової гри… На одному із передматчевих тренувань, – ми вже приїхали на стадіон "Динамо", – Володимир Федорович каже, що хоче побажати успіху мені, тому що я переїжджаю до лав національної збірної для підготовки до матчу з Естонією. Я тоді подумав, що Федорович жартує... Він завжди любив пожартувати. І таким назавжди ви залишитесь в моїй памʼяті", – згадав Олександр Шовковський.

"Для всіх нас він був легендою. Але для мене – ще й учителем, наставником і кумиром. Під його керівництвом я грав в олімпійській збірній. Потім вже свої перші тренерські кроки робив теж під його керівництвом – в молодіжці "Динамо". Володимир Федорович завжди знав, як підтримати, що сказати, як додати впевненості так, як мало хто вмів. Я вдячний долі, що мав честь знати його й вчитися в нього!", – відреагував на смерть наставника тренер збірної України Сергій Ребров.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!