Блог | Для кращого завтра. Суб'єктність спорту України

Віддаючи шану акторам театру та кіно, я завжди вважав, що в порівнянні актора на сцені та спортсмена на арені, більш природно виглядає спортсмен. Я не про задоволення від вистави чи матчу, в обох випадках це видовище. Я про самовираження та щирість. Який актор не є геніальним на сцені чи в кіно, він лише грає роль. А спортсмен на арені такий, який він є. Він грає себе. Його талант і самовіддача не дозволяє нам сумніватися в його щирості та природності, адже на тлі напруження боротьби важко грати чиюсь роль. На арені йому протистоїть така сама природна, часом тваринна енергія. І якщо на сцені самовіддача актора, це емоція, занурення у роль, то у спорті вистава – це змагання. І це важлива різниця. Адже метою є перемога. А професіоналізм, емоції та пристрасть виявляються на фоні гігантського напруження.

Відео дня

Держави давно навчилися експлуатувати спорт та його якості для своєї користі. Вибудовуючи стратегії, одні віддавали пріоритет підготовці військових та демонстрації престижу (Німеччина, СРСР), інші створювали систему розваг (Великобританія), треті налаштовували як інститути для збереження здоров'я та довголіття (країни Скандинавії). З недавніх пір спорт прийняв на себе новий виклик. Це реабілітація.

У динаміці аналізу розвитку спорту за 34 роки ми можемо констатувати обмеженість завдань, які вирішує спорт України. Інституційно ми поки що не використовуємо весь його потенціал, не формуємо в масштабах держави ні систему розваг, ні інструмент формування культури здоров'я та реабілітації.

Резюме. Доки спорт не стане частиною економіки країни, частиною бюджетів міст, поки не буде інтегрований у життя кожного українця, кожного міста через мотивацію та вигоду, ми тупцюватимемо на руїнах старих ілюзій про його соціальну місію.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...