"Коли співали "У нас на районі", журі розверталося". Всюдисвоя – про закулісся "Х-Фактора" і "Голосу країни", приниження Серьоги та тугу за Україною

Українська співачка Всюдисвоя (справжнє ім'я Уляна Малиняк) пережила глибоку депресію через еміграцію до США, яка не відпускала її протягом багатьох років. Але завдяки європейському туру, у який вона вирушила зі своїм чоловіком, реп-виконавцем VovaZiLvova, а трохи згодом сольному – Україною, вона нарешті змогла прийняти нову реальність і допомагати своєю творчістю й виступами іншим іммігрантам.

В інтерв'ю для OBOZ.UA Уляна Малиняк відверто розповіла про знайомство із VovaZiLvova, участь у популярних шоу "Х-Фактор-4" та "Голос України-10" і зізналась, з ким із українських артистів мріє заспівати дуетом. Також співачка поділилась, яким є життя на валізах із двома маленькими дітьми, згадала про найбільш незвичний концерт у Норвегії та пояснила, чому не захоплюється Тіною Кароль.

– Уляно, коли мова заходить про Україну, ви часто плачете. Я також це помітила, коли ви співали на концерті в Лісабоні. Вас не покидає давня мрія про українську сцену та ностальгія за Батьківщиною?

– Цього року вперше можу щиро зізнатися: я відпустила цю мрію. Усвідомила, що прожила за кордоном занадто довго. Я й надалі залишатимуся українською мисткинею та писатиму пісні українською, проте більше не плекаю ілюзій щодо масової популярності. Це буде творчість "для своїх", щось дуже нішеве. І, знаєте, мені нарешті з цим спокійно.

– Ви брали участь у популярному шоу "Х-Фактор-4", де до вас розвернулися всі члени журі. Тоді ви дуже хотіли потрапити в команду Серьоги – білоруського виконавця, який згодом підтримав повномасштабне вторгнення. Чим вам найбільше запам’ятався той етап?

– Сьогодні завдяки соцмережам ти можеш бути почутим рівно настільки, наскільки сам цього хочеш. Ти створюєш контент – трендовий чи ні – і потрапляєш у стрічку людей так часто, як забажаєш. Раніше все було інакше: успіх залежав від телебачення, тому ми всі й бігали по кастингах. Тоді в мені ще жили несвідомі, інфантильні сподівання: "Ось я прийду, мене помітять і все зроблять за мене..."

Насправді це так не працює. Працює лише твоя власна дисципліна і те, що ти вкладаєш у свою справу. Моя викладачка з вокалу в академії Глієра Тетяна Русова, яка колись навчала Тіну Кароль та Злату Огнєвіч, завжди казала: "Не треба ходити по кастингах. Ідіть на студію звукозапису і ростіть як музиканти: записуйте пісні, слухайте, аналізуйте". Вона ніколи не схвалювала наші "походеньки", і лише тепер я розумію чому.

Далі тренувального табору на "Х-Факторі" я не пройшла. Пригадую, як за кулісами до мене підійшла жінка з продюсерської команди й запитала: "Ти можеш бути менш академічною? Можеш бути менш правильною?". Проблема була в тому, що я завжди намагалася бути "хорошою дівчинкою", а для телебачення такий образ не підходить.

Наприклад, у мене брали інтерв’ю і запитували: "До тебе розвернулися всі члени журі, ти щаслива?". Я відповідала, що так, але по-справжньому буду щаслива лише тоді, коли пройду весь шлях у шоу. Тоді вони вимикали камери й наполягали на "картинці" – просили підскочити чи якось інакше проявити бурхливі емоції. Їм завжди було потрібне шоу, а я або не вміла, або просто не хотіла цього робити. Пізніше в мене з’явилося багато друзів на телебаченні. Я навіть деякий час працювала на студії "1+1", поки навчалася, і часто чула: "Це все шоу, тут потрібно продавати емоції".

Пригадую, як Серьога прийшов до нашої команди й дуже все нагнітав, чим викликав у багатьох страх та почуття провини. У той момент я зрозуміла, що не дуже хочу там залишатися. На "Х-Факторі" сильно розхитували психіку, і насправді там проходив не той, хто найкраще співав, а той, хто зміг вистояти психологічно. Адже прямі ефіри – це випробування не для кожного. Вже на етапі відборів створювали максимально стресові умови, щоб перевірити, чи здатні конкурсанти опанувати себе та зібратися в потрібну мить.

До речі, коли я пробувала свої сили на "Х-Факторі", там також була співачка KOLA. Вона виконувала пісню "Квіти в волоссі" гурту "Бумбокс" і навіть не потрапила в ефір. Проте те, як вона співала, вразило навіть Ігоря Кондратюка – він зізнавався, що шокований. Це був 2013 рік, і це вже було справжнє мистецтво. Лише уявіть, скільки років і яка сила волі їй знадобилася, щоб стати великою співачкою. Ми всі з чогось починали, всі намагалися: комусь вдалося раніше, комусь – пізніше.

– На іншому шоу, "Голос країни-10", навпаки – до вас не розвернувся жоден із членів журі. Чи правда, що конкурсант не завжди має можливість обрати пісню, і це стає причиною поразки?

– Для "Голосу країни-10" я сама обирала пісню зі списку, який узгоджували заздалегідь, щоб уникнути повторів. Про якийсь тиск не йшлося, але все одно там було емоційно складніше, ніж на "Х-Факторі". Водночас я ніколи не вірила в "зради" і не розганяла їх, мовляв, там усе куплено. Я живу у світі, де врешті-решт існує справедливість, тому мене ніколи не ображало, що мене не обрали.

Згодом я аналізувала "Голос країни" і помітила цікаву річ: коли конкурсанти обирали традиційні українські пісні, члени журі до них часто не розверталися. Але, наприклад, коли хтось виконував "У нас на районі" Потапа і Насті Каменських, де було мало співу, проте багато пихи, – тоді вони поверталися. Зараз усе змінилося, а тоді, напевно, це вважалося "крінжем" – мовляв, знову хтось там зі Львівщини виступає...

– Чи відчули ви хоч якусь щирість у підтримці від Потапа та Тіни Кароль, які заохочували вас повертатися в Україну?

– Їм треба щось говорити. А що вони могли сказати іншого, якщо від цього постраждав би їхній рейтинг? Навіть якщо вони й думали: "Поїхали в Америку з VovaZiLvova – то й будьте вже собі там!", озвучити це не могли. Насправді на телебаченні дуже багато нещирості: коли думають одне, а говорити мусять зовсім інше. Тому телевізор варто дивитися значно рідше, ніж люди звикли це робити.

– До речі, як можете прокоментувати нову пісню Тіни Кароль "У нас немає світла", яку дуже захейтили? Серед емігрантів популярною є ваша пісня "Свій тил", яка і мені дуже відгукується, проте деякі українці писали під відео досить неприємні речі. Як ви взагалі ставитеся до хейту?

– Не можу сказати, що мені подобається творчість Тіни Кароль. Я салютую її силі волі, вона талановита артистка, але суто музично ми різні.

Щодо хейту, то мені дуже допомогла поїздка в Україну. Коли я вперше за чотири роки поїхала додому, то, крім підтримки, радості, любові та сили духу, я нічого в людях не побачила. Ніхто не насмілився сказати мені в очі щось неприємне. Я просто зробила висновок раз і назавжди: образливі речі пишуть нещасні та несміливі люди. Людина може дозволити собі зайве в інтернеті, бо знає, що їй за це нічого не буде, але наживо вона не готова до конфронтації, тому й мовчить. Хейт – це неприємно, але в ньому приховане потужне паливо для зростання. Якщо сприймати його правильно, він лише додає сили.

– З ким із українських артистів ви б хотіли зробити колаборацію?

– Із Валерією Вовк (співачка і продюсерка з Одеси, яка поєднує традиційні українські мотиви з сучасним інді-фолком. – Ред.). Нещодавно я навіть написала їй, що я її найбільша фанатка. А ще дуже хотіла б заспівати разом із гуртом "Один в каное", хоча й не думаю, що це колись відбудеться.

– Як фізично ви витримували квартирники та концерти у США з півторарічною донькою, будучи вагітною вдруге? Торік ви взагалі вирушили у тримісячний тур Європою "Ми тут недаремно" з двома маленькими дітьми. Як вам це вдалося?

– Тому що ми офіційно артисти-авантюристи (усміхається). Ми вже це визнали, прийняли й визначили свою нішу: для нас це нормально. Я дуже люблю людей, неформальне спілкування та оригінальні виступи. Через свій характер на запланованих, "серйозних" концертах мені складно бути собою. Намагаюся поводитися відповідно до офіційності заходу, але виникає враження, ніби я в кайданах. У мене бували виступи, де, крім дурниць, я нічого не говорила.

Та коли все більш-менш спонтанне, без претензії на "найкраще шоу у вашому житті", коли я розповідаю про реальні речі, мені здається, у цьому є справжня користь для людей. Я б хотіла розповідати про "успішний успіх", але зі мною цього не сталося. Можна мати одні плани на життя, а отримати зовсім інше. І як потім це сприймати? Миритися чи боротися? Саме такі теми мені цікаві, і я сама залюбки ходжу на подібні заходи.

Наприклад, я була на виступі "Пісні та розмови" американського співака Джона Ледженда. Він половину часу співав, а решту – розповідав про свій творчий шлях. Ми так насміялися, це було надзвичайно цікаво! Я бачила на сцені людину, яка, так само як і я колись, не знала, чи складеться її музична доля. Словом, я відчула щось дуже близьке мені.

Тому такі тури – це просто найкращий час у моєму житті. Я згадуватиму їх, скільки житиму, і чекатиму на наступні. Мені подобається бути зайнятою, я люблю дорогу та постійну зміну локацій. Для мене, навпаки, складно щодня ходити на одну й ту саму роботу. Проте я аплодую людям, які це роблять, адже без них настав би хаос.

– А який концерт вам запам'ятався найбільше?

– Надзвичайно цікава історія трапилася в Норвегії. Мені написала жінка й розповіла, що їй наснився наш концерт у їхньому містечку. Вона почала так щиро вмовляти нас завітати до них, що ми зрештою вирішили змінити свій маршрут! Я розповідаю це вам зараз, а в самої мурахи по шкірі.

Буквально за два дні ми організували виступ у селищі десь у глибинці Норвегії. Під час концерту я, як зазвичай, ділилася своєю історією та співала, аж раптом помітила, що всі глядачі плачуть. Вже після виступу я дізналася, що ці люди опинилися в Норвегії абсолютно випадково. Вони не були вдома вже понад три роки. Це були ті, хто приїхав до Львова у перші дні повномасштабного вторгнення, не розуміючи, що буде далі й куди рухатися. Коли з’явилися автобуси на Норвегію, вони просто сіли й поїхали. Це люди, які в моменті ухвалювали рішення тікати куди завгодно, аби врятуватися від смерті, яку принесла розв’язана Росією війна. Вони просто рятували життя своїх дітей.

Я бачила, як ми всі разом – завдяки розмовам і пісням – зцілювалися, і в той момент мені стало легше. Моя еміграція була необдуманою, проте добровільною. Мій шлях був непростим і болючим, але, можливо, мої пісні мали бути написані саме для таких людей, як я. Це було вперше, коли я по-справжньому зрозуміла: у всьому цьому був сенс. Якщо ці пісні допомогли мені прожити біль і втілити його у словах, то цей шлях був пройдений недаремно.

Тому я писатиму нову музику, бо чітко відчула: ті концерти допомогли мені пережити всю тугу за Україною. Коли втрачаєш, наприклад, рідну людину, яка перша стадія? Відторгнення – коли не приймаєш і не віриш. Наступна стадія – це горювання, яке в мене зайняло 11 років. Це було прощання із тим життям, яке закінчилося після нашого від’їзду. Потім ми були прив’язані до документів, не могли виїжджати. Можна було зробити сміливий крок: усе залишити й повернутися в Україну, але було шкода часу та шляху, який уже пройшла тут, шкода коштів, вкладених у документи. І коли горювання нарешті завершилося, прийшло справжнє прийняття.

Завдяки тому, що ми мали 41 концерт у Європі, я 41 раз розповідала про свій шлях, 41 раз співала пісні про еміграцію і 41 раз давала собі можливість прожити це знову й остаточно відпустити...

– З вашим чоловіком VovaZiLvova ви разом майже 15 років. Яка історія вашого знайомства?

– Детальна історія нашого знайомства описана в пісні "Янголу" – ми познайомилися на зйомках кліпу. Я завжди була сором’язливою і думаю, що не змогла б самостійно побороти свої страхи, якби не присутність Вови, його любов і підтримка. Хоча пісні я писала сама, те, що всі вони зрештою з’явилися на світ, – це справді його заслуга. Я дуже йому вдячна за це.

– Коли ви були в Україні, то виступали сольно. Який формат вам ближчий – у дуеті з чоловіком чи наодинці?

– Я ніколи не хотіла бути бек-вокалісткою чи залишатися на другому плані, бо завжди мала великі амбіції. Проте проєкту Vsiudysvoia у такому вигляді не було б, якби не мій досвід спільних виступів із Вовою. Я бачила, як він спілкується з публікою: на сцені та поза нею він залишається собою, тобто не "вмикає" артиста. Раніше я вважала, що на сцені потрібно бути кращою версією себе або поводитися якось особливо. Але ця простота з’явилася в мені та в моєму проєкті саме завдяки тому, що я багато років виступала з ним у дуеті. Хоча я й була "в тіні" – мало говорила, проте багато слухала, спостерігала та вчилася.

Власний проєкт мені, звісно, ближчий, адже в ньому я можу проявити себе саме так, як хочу я. У спільній роботі завжди є місце компромісам: ми постійно про щось домовляємося та радимося.

Зізнаюся, не весь наш спільний репертуар мені до душі. Буває так: Вова написав пісню, він від неї у захваті, а мені вона "не заходить". Він благав мене її записати – ми це зробили, а тепер він перед кожним концертом вмовляє мене її заспівати (усміхається). Але в нас усе по-людськи, адже ми партнери не лише на сцені, а й у житті.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з VovaZiLvova – про переїзд до США, хейт і відчуття себе вигнанцем через мову: "Бог дав нам право вибору. Ми можемо обирати, де бути під час війни".

Ще OBOZ.UA публікував інтерв'ю з музичним продюсером та автором пісень Morphom – про співпрацю з росіянами, перехід на українську та невідоме про Михайла Клименка: "Краще говорити суржиком, ніж мовою меншовартості".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!