"Я заробляю близько 50 000 грн за один ролик". Комік Володимир Луцик – про "бабцю на мільйон", прохання з передової і скандал довкола Олексія Гнатковського

Український блогер Володимир Луцик до 24 лютого 2022 року працював весільним фотографом, однак велика війна внесла корективи в його життя, фактично залишивши без роботи. Щоб прогодувати сім'ю, чоловік наважився на радикальні зміни – почав знімати гумористичні відео. Вони завірусились у мережі й почали набирати мільйонні перегляди, а образ "бабці" став одним із найулюбленіших серед українців. Ба більше, військовослужбовці просять блогера не зупинятися, адже його ролики підіймають їм настрій.

Відео дня

В інтерв'ю OBOZ.UA Володимир Луцик розповів, як його життя перевернулося після раптової популярності, відверто зізнався, скільки заробляє та як через нову діяльність від нього відвернулися друзі та знайомі. Також комік висловив думку щодо російської мови в рідному Львові, артистів, які не взяли участь у новорічному концерті "Квартал 95", і поділився, чого він ніколи не зможе зробити, як актор Олексій Гнатковський.

– Володимире, до повномасштабного вторгнення ви 12 років працювали весільним фотографом. А сьогодні ваші відео як коміка збирають у соцмережах мільйонні перегляди. Як так вийшло?

– Власне, війна до цього й спонукала, як би сумно це не звучало. Я був весільним фотографом і щороку знімав багато весіль. Але після вторгнення Росії люди перестали одружуватися, а якщо й робили весілля, то маленьке, лише для родини. Така професія, як фотограф, почала відходити на другий план, а я просто залишився без роботи. В якийсь момент замислився: що ж робити далі?

Так я й почав знімати гумористичні ролики, щоб привернути увагу своєї аудиторії та клієнтів. Закидав відео в TikTok із надією, що вони завірусяться і, відповідно, з’явиться більше роботи у весільній фотозйомці. Бо раніше я міг фотографувати до 30 весіль на рік, а тут – як відрізало: ніхто не дзвонить, ніхто не пише.

Спочатку це були гумористичні ролики про фотографію, але я зрозумів, що це дуже вузька ніша і сильно в ній не розженешся. Зовсім випадково зняв один-другий ролик узагалі не в тему – і вони досить добре завірусилися. Зокрема, це було відео, яке я знімав на Великдень: стоїш біля церкви з кошиком, а священник кропить так, що по мені тече вся вода. Відео буквально за два дні набрало два мільйони переглядів.

Люди почали масово на мене підписуватися. Це дуже мене змотивувало – я почав активніше знімати ролики. Я побачив, що реально зняти коротке відео на кілька секунд, воно може "залетіти", й аудиторія починає приходити до тебе.

Я одразу потрапив у тему сільського життя – те, що людям дуже близьке, адже більшість із нас усе ж вихідці з села, навіть ті, хто живе в містах. Для багатьох це виявилося настільки близьким, що люди почали поширювати відео й підписуватися на сторінку. Так і почався мій шлях. Минуло вже майже три роки, відколи я займаюся блогом. Я тішуся, що справді знайшов себе.

Якось я пішов на футбольний матч зі своїми дітьми – до мене підходили люди, просили сфотографуватися. Я дивився на це все й думав: як так могло статися, що ще два роки тому я знімав весілля, а тепер стою на стадіоні й мене просять про фото? Тобто однозначно розумієш, що робиш у цьому житті щось важливе…

Коли мене запитують, як справи, я завжди відповідаю, що все просто чудово. І так кажу вже багато років – що б у мене не було. Люди дивуються: як це чудово? Там одне сталося, там інше. А я відповідаю, що кожен день людини, який вона проживає, насправді наповнений чимось хорошим. Ти не знаєш, що буде завтра чи післязавтра, тому треба тішитися щодня.

Люди часто думають: от куплю будинок або машину – і заживу! Але насправді це хибна думка. Навіть якщо в тебе зараз небагато грошей, але ти живий і здоровий, у тебе є сім’я, діти і ви можете всі разом зібратися за дружнім святковим столом – це вже і є щастя.

– У ваших відео багато різних образів, які органічно співіснують в одному кадрі. Ви легко перевтілюєтеся й самі граєте дітей, жінок і пенсіонерів. Скільки часу зазвичай займає зйомка відео? Що для вас найскладніше в цьому процесі?

– Напевно, найскладніше – це не сам знімальний процес, а придумати сценарій. Бо коли є хороший сценарій і все чітко продумано до деталей, зйомка відео перетворюється на технічну роботу. Увійти в роль для мене дуже легко – я можу за п’ять секунд заплакати, і це будуть справжні сльози. На актора я не вчився, але перевтілення даються мені без зусиль. А от над сценаріями інколи доводиться довго сидіти, думати, прописувати, переписувати. І саме це дається найважче.

– Ви кажете, що за п’ять секунд можете розплакатися. А як стримуєте сміх?

– Спочатку це все було смішно. І смішно було всім. Я зрозумів, що не можна знімати гумористичні ролики, граючи лише чоловічу роль – у кадрі мають бути й жінки. Яка ж у мене була перша перука? Пам’ятаю, як вона приїхала, і я вперше її одягнув – сміялася вся хата. Діти кричали: "Що це? Тобі не соромно?"

Потім люди почали надсилати мені різний одяг – у гаражі вже цілий гардероб. А тепер це настільки стало частиною роботи, що діти можуть приїхати зі школи, зайти в кімнату, коли я знімаю відео в образі "бабці" чи якоїсь жінки, і навіть не звернути уваги. "Тату, привіт!" – і пішли. Так само й уся наша родина: я можу приїхати в село до своїх батьків чи до батьків дружини, ми знімаємо відео, вони заходять до хати – і ніхто навіть не реагує. Це вже як "добрий день" (усміхається).

– Саме "бабця" чи не найбільш популярна. На мою думку, в цій ролі ви дедалі переконливіше "входите в деталі" – сива перука, тремтить ліва рука. Взагалі, як вам, чоловікові, втілювати жіночі образи? Ви їх придумуєте самі чи з когось списуєте?

– Ні, я ні з кого не списую. Якщо взяти навіть "бабцю", можна було б частково подумати, що я змальовую її зі своєї бабусі. Але моя бабуся такою не була! Тож, по суті, я цей образ вигадав.

Просто якщо звертати увагу на середньостатистичну українську бабусю, то вони часто бувають трохи вредні, люблять посваритися, покричати: "Ти не так зробив – перероби!". От я цей образ і граю (усміхається).

– А як реагують ваші знайомі? Ви ж живете в невеличкому містечку, де всі одне одного знають, й у вас відбулася така незвична зміна діяльності.

– Коли я почав займатися блогом, у моєму житті трохи все перевернулося. Знайомі й друзі, які були в мене до блогу, просто відійшли, натомість з’явилися нові – люди, яким це ок. Я не знаю, чому так, але, знаєте, як кажуть: коли людина у своєму житті до чогось доходить, щось змінює, чогось добивається, починає займатися чимось іншим, то разом із цим змінюється і коло її оточення.

Люди з мого містечка загалом реагують нормально. Два роки тому я бігав тут по вулиці між будинками в жіночій ролі – сміялися, знімали з вікон, а потім скидали мені відео (усміхається). Я добре розумів: якщо не переступлю через себе й не почну виходити зі своєї зони комфорту, нічого не вийде. Адже якби це було так легко, знімав би кожен. Зараз я можу поїхати в якийсь супермаркет знімати рекламу, де навколо багато людей, – і для мене це вже абсолютно без проблем. Я переодягнуся, зроблю свою роботу й усе.

– У сьогоднішні складні часи гумор допомагає вам у повсякденному житті? Чи можна назвати його певним психологічним захистом?

– Однозначно так. Я навіть більше скажу – гумор допомагає не лише мені, а й усім довкола. Бо щодня я отримую дуже багато повідомлень. Зокрема, пишуть і військові: мовляв, круто, що ви знімаєте, ми сидимо на передовій, дивимося ваші відео, і вони підіймають нам настрій. Пишуть і дружини військових – що відео просто супер і, хто б що не говорив, обов’язково потрібно продовжувати.

Гумор полегшує життя, він трохи відволікає від того, що зараз відбувається, і дає змогу триматися. Тож це мене також дуже мотивує. Я бачу, що роблю правильну справу.

– Який гумор, на вашу думку, недоречний? Читала, що в Німеччині перед судом постав комік, який пожартував про замах на Трампа. Як ви ставитеся до кримінальної відповідальності за жарти?

– Я взагалі ніяк не зачіпаю теми війни та політики. Бо навіщо порушувати теми, які можуть бути недоречними й болючими? За основу беру буденні історії, звичайні життєві ситуації й просто їх обігрую. У цих рамках і намагаюся залишатися, щоб нікого не тригерити.

– Але ж не всі настільки стримані, як ви. Тому цікаво почути вашу думку: як ви ставитеся до кримінальної відповідальності за образливі жарти?

– Це вже справа кожного. Кожен відповідає за свої вчинки, за свої дії. Я не можу відповісти на це запитання.

– Тоді яка ваша думка щодо нещодавнього скандалу довкола заслуженого артиста України Олексія Гнатковського, який жартував на релігійну тематику? Актор вийшов на сцену в образі священника і з хрестом у руках. Як вважаєте, чи варто за таке засуджувати?

– Ні, не варто. Я був на цій виставі Івано-Франківського драмтеатру, вона називається "Коляда та й плєс". Бачив, зокрема, той момент, де Олексій Гнатковський виходив у ролі священника, і вважаю, що там не було нічого страшного. Я його за це абсолютно не засуджую і всім рекомендую її переглянути – вона дуже смішна.

Я також у своїх роликах грав священника, і мені писало багато священників, які з цього сміялися. Тобто священник – це звичайна людина, така ж, як я чи ви. От, наприклад, коли сміються з лікарів і вигадують жарти – це ок. А якщо посміятися зі священника, то це вже не ок? Звичайно, має бути певна межа, через яку не можна переступати, щоб це когось не образило.

– "Квартал 95" уперше після гучного корупційного скандалу навколо колишнього співвласника Тімура Міндіча провів запис новорічного шоу "Єдиний квартал". Попри хвилю відмов артистів, публічні заклики бойкотували подію, зала на концерті 6 грудня була майже повна. Політика та музика разом чи окремо?

– Політика й музика завжди були поруч. Наприклад, багато людей кажуть, що мова не важлива – мовляв, яка різниця, якою мовою розмовляти чи яку музику слухати. Але насправді це дуже важливо. Я підтримую тих співаків, які не пішли на це шоу.

– З мого особистого спілкування з коміками я дійшла висновку, що поза сценою це доволі серйозні люди. Дехто з них переживав депресію і певний час через це навіть відмовлявся від інтерв’ю. Ба більше, мій найулюбленіший комік Метью Перрі після прочитання його автобіографії дуже мене розчарував: я зловила себе на думці, що жодного разу навіть не усміхнулася – там лише скарги, розчарування, безсоння, причому описане настільки детально, що спати перестала й я. Яким ви є за кадром? Ким із гумористів захоплюєтеся? І з ким підтримуєте стосунки?

– Багато хто каже мені, що я взагалі не такий, як на відео. Мабуть, тому що очікують побачити людину, яка постійно жартує (усміхається). Насправді це не так – у житті я інший, хоча дуже часто жартую, люблю посидіти в гарній компанії, посміятися.

У мене була колаборація з Наталією Чаб, із Віктором Самохваловим, який почав трохи раніше за мене знімати подібні відео. Також підтримую стосунки з Вікою Ільчук, більш відомою як "Баба Нюся" – авторкою гумористичного контенту.

А захоплююся я актором Олексієм Гнатковським! Це людина з талантом від Бога. Я був на його моновиставах – дві години він без упину жартує. Як можна так довго виступати перед публікою? Напевно, я б так ніколи не зміг.

– Якщо ви залишили фотографію заради кумедних роликів у соцмережах, то це має бути вигідно фінансово? І якщо не секрет – скільки ви заробляєте і скільки, як зараз модно запитувати, вам потрібно для комфортного життя у Львові?

– Питання прямо в лоб (сміється). Якось одна школа організувала зустріч зі мною, щоб я поспілкувався з учнями у форматі інтерв’ю, і діти теж запитували: "А скільки ви заробляєте?". Я показав це у stories – і понеслося: школа за школою почали мені писати (усміхається).

Заробляю краще, ніж тоді, коли працював фотографом. Здебільшого зараз співпрацюю з брендами, які замовляють креативні гумористичні відео і, відповідно, платять за це. Якщо говорити про конкретну цифру, то це близько 50 тисяч гривень за один ролик. Окремо можуть оплачуватися додаткові репости в соцмережах – зокрема в TikTok, YouTube або Facebook.

Також усе залежить від кількості роликів, які я знімаю, адже саме від цього формується мій заробіток. Тут складно назвати чітку суму, бо одного місяця можуть замовити чотири ролики, а іншого – вісім. Але для комфортного життя у Львові цих коштів цілком вистачає.

Наша сім'я не має звички купувати якісь дорогі речі. Ми завжди задовольняємося меншим – нормально харчуємося, але не купуємо марципанів, як казала моя баба (усміхається). Натомість заощаджені кошти намагаємося вкладати в щось корисне. Зокрема, ми зробили інвестицію – відкрили масажний салон. І зараз займаємося цією справою.

– Письменниця Лариса Ніцой нещодавно заявила, що Львів втрачає україномовність, і різко розкритикувала мовну ситуацію в місті. Чи помічаєте ви таку проблему? І як загалом ставитеся до російської мови та російськомовних людей?

– Львів втратив україномовність з тієї причини, що в місті з'явилося багато тимчасово переселених людей. Тож російською мовою почали говорити не львів’яни. Є чимало людей, які приїхали зі сходу й не хочуть, не бажають переходити на українську мову.

Я ставлюся до цього негативно. Для мене мова дуже важлива – вона має бути на першому місці. Мова – це код нації, за яким людину впізнають. Наш агресор відкрито заявляв, що йде "звільняти російськомовне населення". Дуже шкода, що багато людей цього досі не усвідомлює.

– Раніше ви публікували stories зі своєю донькою. Останнім часом її не видно у вашому Instagram. Чи не хоче більше зніматися разом із татом? Чим вона займається?

– Моя донька вже підліток, а в них своє життя. Тому тепер я часто чую: "Тату, не треба мене знімати!". При тому, що хлопці [сини] знімаються без проблем (усміхається).

Я запитував у неї, чи хотіла б вона бути блогеркою, бо це можна досить легко реалізувати. Хай там як, коли ти показуєш свою сім’ю, люди підписуються, їм цікаво стежити й за дитиною блогера. Але вона не хоче – у неї є свої амбіції.

– Не плануєте спробувати себе, наприклад, у стендапі?

– Ні, у стендап я точно не планую, бо маю страх публіки. Коли знімаюся перед камерою, мені значно простіше. Я розумію, що по той бік екрана мене побачать мільйони людей. Один з останніх роликів, який я виклав, уже переглянуло шість з половиною мільйонів – це шалена кількість! Але якби я вийшов на сцену, де переді мною сиділо б лише 10 людей, і мав би перед ними виступати зі стендапом, я, напевно, не сказав би ні слова. Для мене це насправді дуже складно.

Можливо, цього можна навчитися. У житті варто пробувати різне – чому б і ні? Треба переступати через себе. Мені якось писала одна дівчина, яка займається публічними виступами, пропонувала займатися, але так і не з’явилося можливості довести цю справу до кінця.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю зі стендап-коміками Володимиром Жогло та Вадимом Дзюнько – про жарти над військовими, "мову селюків" і "Мівіну" за 50 євро: "Люди в Маріуполі та Сєвєродонецьку приходили з прапорами України".

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю із зіркою "Довбуша" Олексієм Гнатковським – про очищення нації, психів серед акторів і ризик програти війну: "Українська буде мовою еліт, а російська – мовою маргіналу".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!