"Він дещо заповідав". Правда про життя та смерть актора Юрія Феліпенка, що загинув на фронті

Юрій Феліпенко – актор театру та кіно, працював у Київському академічному драматичному театрі на Подолі. Активно знімався в кіно. Навесні 2024 року приєднався до батальйону ударних БПАК "Ахіллес" 92-го окремого штурмового батальйону. 15 червня загинув на фронті під час виконання бойового завдання.

Відео дня

На прохання OBOZ.UA близькі та колеги розповіли, яким був Юрій поза театральною сценою та знімальним майданчиком. Всі погоджуються: Феліпенко був не просто актором, а натхненником і прикладом мужності й у мирному житті.

Актора Костянтина Темляка (зірка фільму "БожеВільні") з Юрієм Феліпенком пов’язують роки справжньої чоловічої дружби – ще з часів навчання в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Разом вони зростали як актори, грали на сцені Театру на Подолі, разом пішли на фронт та воювали в одному підрозділі.

"У нас ніколи не було жодних розбіжностей – завжди повне порозуміння, – сумно усміхається Костянтин Темляк. – Ми з Юрою жили в одній кімнаті гуртожитку з моменту вступу. Навіть ще до початку навчання. З дня знайомства разом. Коли на початку російського вторгнення прийшли вдвох до ТЦК, нам потиснули руки і сказали: "Дякуємо, хлопці, що ви такі свідомі, але поки що актори не потрібні". Ми тоді ще десь рік чи півтора працювали в театрі. Але з часом зрозуміли, що вже не там маємо бути – поговорили про це. Зателефонували рекрутерам – це було спільне рішення. Ми не просто служили в одному підрозділі – потрапили до одного взводу".

"Юра воював дуже добре, я бачив його в багатьох бойових завданнях – він гарно "підсумував" кількість ворога, – продовжує Темляк. – Хоча і не отримав свого часу досвіду служби (прийшовши до ТЦК, навіть не мав військового квитка), але в бою поводився як справжній воїн. Тримався так професійно, що не описати словами. Чи були в нас розмови на кшталт "якщо щось станеться"? Звісно, були. Він дещо заповідав, так. Але ті розмови залишаться між нами. Це не були якісь кінематографічні фрази, дуже прості речі – і вони будуть виконані".

Актор Григорій Бакланов, зірка серіалу "Спіймати Кайдаша", теж навчався на одному курсі з Юрієм у театральному виші.

"Я Юру пам’ятаю як найталановитішого студента в нас на курсі, – розповідає Григорій Бакланов. – Він був дуже добрим, просто надзвичайно добрим. І якось тонко все відчував – це було помітно. Я пам’ятаю, як ми прийшли прослуховуватися разом у Театр на Подолі. І його керівник, вже покійний нині Віталій Малахов, не міг стримати подиву, побачивши Юру: "Таких зараз просто немає – ні за зовнішньою фактурою, ні за сприйняттям світу".

"Згодом кожен із нас працював у своєму театрі, спілкування стало менш частим, – продовжує актор. – Ми підтримували зв’язок, вітаючи один одного з днем народження. Раділи випадковим зустрічам – таке траплялося. Коли дізнався, що Юрій добровольцем вирушив на фронт, ми мали кілька телефонних розмов. Я намагався не зловживати, не відволікати, казав лише, що якщо потрібно закрити якісь потреби, то щоб обов’язково казав про це. Новина про те, що його не стало, мене приголомшила. Мені чомусь наївно здавалося, що таким людям саме небо усміхається і доля дарує захист. Проте не вберегли янголи".

Режисер Юрій Висоцький був викладачем і керівником акторської майстерні Юрія Феліпенка в Київському університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.

"Це була людина унікальної внутрішньої та зовнішньої інтелігентності, – розповідає Юрій Висоцький. – Це вражало, зважаючи на те, що вихованням Юрія займалася лише бабуся – батьків у нього вже не було. І бабусі не стало, здається, в 2019 році. Він був людиною надзвичайної доброти – тихої, глибокої, світлої. За всі чотири роки навчання (а акторське середовище дуже емоційне й напружене) не пригадую жодного випадку, коли б Юрій проявив негатив чи роздратування. Абсолютна доброзичливість і постійна внутрішня рівновага. Навіть зараз намагаюся згадати хоч один момент, коли мав до нього зауваження – і не знаходжу жодного".

"Він вразив мене ще на вступних іспитах. Зацікавив не лише вражаючою зовнішністю (яка була просто магнетичною – шикарні зовнішні дані), а й сильною внутрішньою присутністю. Уже на студентському курсі почав зніматися. Його чекало надзвичайно яскраве акторське майбутнє, але прийшла війна. І сталася ще одна трагедія, що забрала в нас усе. Чи слідкував я за його творчістю? Безперечно. Якось він запросив мене на одну зі своїх вистав – просив подивитися та оцінити. Коли дізнався, що він пішов на фронт, не здивувався. Він – людина неймовірної чесності, яка не ховається за спинами. Саме ця чесність робила його вразливим, але водночас і дуже сильним".

Гендиректор та художній керівник Львівського театру ім. Марії Заньковецької Максим Голенко два роки тому поставив у Київському академічному драматичному театрі на Подолі виставу "Зелені коридори" за п’єсою Наталки Ворожбит. До постановки був залучений Юрій Феліпенко.

"Юрій Феліпенко, на мою думку, був одним із найперспективніших українських акторів. Він поєднував у собі винятковий професіоналізм, тонке відчуття сценічної правди та виразну зовнішність – рідкісну серед сучасних акторів, – каже Максим Голенко. – Як людина Юрій був неймовірний: відповідальний, надійний, завжди дотримувався домовленостей і ставився до справи з повною віддачою. У виставі "Зелені коридори" Юрій грав кілька ролей — і все встигав. Він однаково віддано працював як над головними ролями, так і над епізодами. Відверто зізнаюся: коли я прийшов до Театру імені Заньковецької, попри те, що тут багато талановитих акторів, почав шукати нові обличчя. І одним із перших, до кого звернувся з пропозицією, був Юра. Я запропонував переїхати до Львова, але він відповів, що закоханий у Київ і відданий своєму театру".

"Смерть Юрія Феліпенка – це велика втрата для українського театру, крок назад, – стверджує режисер. – І це не просто слова. Те, що сталося, – глибока трагедія, адже ми втратили частину нашого майбутнього. Юрій був Митцем із великої літери і надзвичайною людиною. Якась трагічна історія відбувається з Театром на Подолі: ми вже втратили Василя Кухарського, а тепер – Юрія Феліпенка. Боляче".

Акторка Валерія Ходос знімалася разом із Юрієм Феліпенком у головних ролях серіалу "Обіцянка Богу". Під час прем’єри в червні минулого року серіал посів друге місце за переглядами серед найпопулярніших телепроєктів на той час.

"Не знаю напевно, але, здається, наш серіал став для Юри останньою кінороботою, – каже Валерія Ходос. – Ми дозняли проєкт – і він пішов воювати. Я ще писала йому: "Юрко, ти вже служиш, а тут твій серіал виходить. Це хоч якось тобі допомагає? Впізнають?" Він жартував у відповідь: "Та так, іноді щось продають у магазинах без черги".

"Я знала Юру як партнера – наш зв’язок був одночасно і професійним, і людським, – продовжує акторка. – І саме ці людські якості часто ставали визначальними, адже ми працювали в надзвичайно складних умовах: у проєкті були величезні перепрацювання. У моменти крайньої втоми, коли потрібно було діяти як команда, Юра був командою. Не можу сказати, що ми були близькими друзями, але я завжди відчувала братерство – коли партнер "завжди за тебе".

"Зараз таке зустрінеш нечасто, але в Юри була вроджена інтелігентність, – згадує про колегу. – Водночас він був дуже прямолінійним, проте в цій своїй чесності ніколи не ображав. Міг прямо висловитися про якісь не надто вдалі акторські роботи. Пам’ятаю одну розмову: він щиро сказав, що йому не сподобалась стрічка, якою я була захоплена. Але це прозвучало настільки чесно, що в цій справжності зумів нікого не образити. У ньому було тонке відчуття такту, внутрішня культура й простота".

"Якось я запросила Юру провести майстер-клас для моїх студентів у школі акторської майстерності, – продовжує Валерія Ходос. – Сьогодні ми з ними згадували той день. Він поставився до них дуже доброзичливо, поводився на рівних. Чекали "зірку з телебачення", а побачили просту, доступну людину, яка щиро хотіла бути їм корисною. Спілкувалися понад три години – всі були захоплені… Відверто кажучи, я досі не вірю, що його немає. Думала, що в момент прощання щось зміниться у свідомості, але – ні".

"Я знайома з його дружиною, – каже Валерія. – Ще до того, як дізналася, що вони разом, була її великою прихильницею. Рідко захоплююся жінками – майже ніколи, – але її програми дивилася із захватом (Катерина Мотрич – ведуча та співзасновниця популярного YouTube-шоу "ебаут", де, зокрема, відкрито говорять на табуйовані теми. – Ред.). Вона надзвичайно світла, сильна, розумна й свідома, з чіткою громадянською позицією – попри свій молодий вік. І така красуня".

"Пам’ятаю, у перший день наших спільних зйомок із Юрою, не знаю чому, але між дублями він почав розповідати про свою дівчину – що вони переїжджають і, мабуть, невдовзі вона стане його дружиною, – додає акторка. – Я ще пожартувала: "А чого ти тягнеш, якщо любиш?" Він відповів: "Я не сумніваюся". І додав: "Це Катя Мотрич". – "Боже, як?! Я ж шалена її фанатка, Юро!" І в той момент у мене склалася неймовірна картина – кохання двох особистостей. Потім ми зустрілися з нею на прем’єрі одного мого фільму – я запросила. Потім далі продовжувала слідкувати за її творчістю. А зараз дуже сильно болить за Катю".

Актор Сергій Кисіль разом із Юрієм Феліпенком знімався в популярному серіалі "Колір пристрасті" та в його продовженні – "Колір помсти".

"В одному з цих проєктів ми й познайомилися. Коли Юра з’являвся на майданчику, одразу розумієш: усе буде добре, – розповідає Сергій Кисіль. – Не секрет, що на зйомках найвтомливіше – очікування свого наступного виходу в кадр. А він спокійно сидів і чекав – жодного разу не бачив, щоб був чимось незадоволений. Від нього просто струменів суцільний позитив".

"На прощанні хтось із нас сказав: він дивиться на нас зверху й усміхається, – продовжує артист. – Але я думаю, що йому теж трохи сумно – бо ми всі тужимо за ним. І сум цей – не лише про втрату, а й про велику вдячність. Кілька місяців тому ми бачилися. Я запитав: "Юро, як ти?" А він відповів: "Все нормально: захищати – це мій обов’язок". Але впевнений: він і думки не допускав, що все закінчиться саме так. Юра не був фаталістом, він дуже любив життя. Бачив світло навіть у найтемніші часи. Його оптимізм заряджав, присутність давала відчуття опори. Він не просто жив – він надихав жити інших".

Читайте також на OBOZ.UA історію кохання актора-воїна Юрія Феліпенка та його дружини: вона перша запросила на побачення, а перед 24 лютого пара розійшлася.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!