Блог | Справжня кіста сидить не в голосових зв’язках Насті Каменських
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Про цю руськощелепну кісту вже висловилися майже всі, і мене це тішить, бо така реакція вкотре показує, що українське суспільство не втратило пильності навіть у тих страшних умовах, які сьогодні переживає Україна.
Коли мені пишуть: "Навіщо ви знову тягнете їх в інформаційний простір?", я хочу вкотре нагадати, що саме так і працює інститут репутації. Якщо людина виходить на величезну авдиторію і вивалює туди гору лайна, суспільство має на це реагувати, давати оцінку й створювати для цієї людини відповідні наслідки. Мовчання не позбавляє таких персонажів майданчика, воно просто залишає їхні слова без відповіді.
Ми живемо посеред інформаційно-когнітивної війни, у якій росія б’є по нашому інформаційному простору так само системно й масовано, як по наших містах: виснажує, дезорієнтує, підміняє причини й наслідки та знову й знову намагається переконати світ, що проблема не в російській агресії, а в якихось "неправильних українцях".
І тут, як за вказівкою, на сцену повиповзали наші корисні дурники, які у 2022 році швиденько мімікрували під українчиків, познімалися у вишиванках, поспівали кілька українських пісень, заробили на "незламності", а тепер так само синхронно раптом заговорили про "концтабір", перейшли на російську й побігли розповідати російськомовній авдиторії, як їх ущємляють і хейтять українці.
Окремо хочу звернути увагу на те, до кого пішла ця пара дурників. Не в українське медіа, щоб пояснитися перед суспільством, яке десятиліттями давало їм сцени, етери, гроші та популярність, а до російської журналістки Каті Гордеєвої в один із найбільших російськомовних YouTube-проєктів.
Потап із Каменських чудово розуміли, куди йшли, якою мовою говоритимуть і хто почує їхні всраті історії про "патріотізм своєй сємьї" й організм, який відторгає українську. Вони пішли не пояснюватися перед українцями, а продавати російськомовному інформаційному простору зручну для себе версію, у якій винні не ті, хто напав на Україну, а Україна, яка після нападу насмілилася вимагати від своїх публічних людей хоча б мінімальної відповідальності.
Особливо прекрасна, звісно, історія Насті, яка в дитинстві жила в Італії, чудово вивчила італійську, хвалилася своїм італійським акцентом, за чотири місяці опанувала іспанську й давала нею інтерв’ю, але щойно почала говорити українською, її організм раптом не витримав: вилізла кіста й зник голос!
Тобто з усіма іншими мовами організм якось домовився, а від мови країни, де вона народилася, на сценах якої побудувала всю свою кар’єру та стала відомою, почав її буквально відторгати. І я навіть не знаю, що тут огидніше: цинізм, тупість чи готовність власним ротом подарувати російській пропаганді тезу, яку там навряд чи змогли б сформулювати настільки вдало.
Потап тим часом заспокоює себе тим, що весь хейт існує лише в інтернеті, де сидять якісь боти й озлоблені люди, а наживо його нібито всі люблять, усміхаються й чудово зустрічають. Вочевидь, "озлоблені люди" – це ті, хто п’ятий рік живе під обстрілами, служить без ротацій, ховає близьких, виховує дітей під сиренами та продовжує працювати в Україні, поки Потап за кордоном героїчно "годує сім’ю", наче мільйонам українців свої родини годувати не потрібно.
Тому я дуже сподіваюся, що після цього інтерв’ю репутація наздожене цих мразей уже не лише в коментарях. Що їм більше не дадуть жодної української сцени, жодного етеру, жодного фестивалю, жодної рекламної інтеграції, а люди, які зустрінуть Потапа на вулиці, перестануть усміхатися, фотографуватися й допомагати йому підтримувати казку про всенародну любов.
Якщо твій організм відторгає українську мову, український культурний простір має повне право відторгнути тебе.
Бо справжня кіста в цій історії сидить не в голосових зв’язках Насті Каменських. Справжня кіста – це весь цей постколоніальний малоросійський шоу-бізнес, який не може комфортно існувати ніде, крім російського стійла.
І цю кісту з української культури та сцени давно час видалити остаточно.
