Улюбленець жінок із "демонічним" обличчям: яким у житті був "головний козак" України Лесь Сердюк і що за річ він просив покласти на свою могилу
У вівторок, 26 травня, минає 16 років від дня смерті народного артиста України Леся Сердюка – актора, якого називали одним із "головних козаків" українського кіно. Він залишив після себе майже сотню ролей, а його образи у стрічках "Вавилон ХХ", "Легенда про княгиню Ольгу", "Солом'яні дзвони", "Роксолана" та "Тарас Бульба" стали частиною золотого фонду українського кінематографа.
За суворою зовнішністю та "демонічним" поглядом, який лякав навіть колег під час першого знайомства, ховався делікатний, щедрий і вразливий чоловік. Друзі називали його просто – Лесик. А перед смертю актор просив про символічну річ на власній могилі – кирзові чоботи, в яких пройшла половина його кінокар'єри. OBOZ.UA розповість, яким у житті був Лесь Сердюк.
Лесь Сердюк з дитинства ріс буквально за театральними кулісами, але найбільше його приваблювало саме кіно. Справжня популярність прийшла до Сердюка після ролі Данька у культовому "Вавилоні ХХ" Івана Миколайчука. Згодом були "Княгиня Ольга", "Гетьманські клейноди", "Роксолана" та десятки інших робіт.
Його називали ідеальним втіленням українського козака – високий, плечистий, із різкими рисами обличчя та магнетичним поглядом. Сам Сердюк жартував, що Росія "постійно знімає його козаком". У 2008 році він розповідав, що режисери бачили в ньому "національний типаж", який ідеально підходить для історичних ролей. Особливо після образу князя Святослава у "Легенді про княгиню Ольгу", який став однією з найсильніших робіт актора.
Вдова Іллєнка, акторка Людмила Єфименко, згадувала, що під час першої зустрічі Лесь Сердюк її навіть налякав.
"Добре пам'ятаю, як уперше побачила Леся. Це було на Кіностудії імені Олександра Довженка. Я, тоді молода актриса, йшла коридором, із захопленням дивлячись на всі боки. Одним із перших, хто мені зустрівся, був Лесь Сердюк. Але, зізнатися, на той час я не знала, хто це. Просто звернула увагу на трохи похмурого чоловіка, зовнішність якого була мало не демонічною. Знаєте, він мене навіть трохи налякав", – розповідала вона.
Утім, дуже швидко з'ясувалося, що за суворим образом стоїть м'яка і надзвичайно інтелігентна людина.
"Виявилося, що чоловік демонічної зовнішності – дуже м'яка, ніжна людина. Він ніколи не підвищував голос, а мова його була надзвичайно співучою. Сердюк був неймовірно галантний і любив жінок", – говорила Єфименко.
Колеги називали Сердюка душею компанії та улюбленцем жінок. Він був кілька разів одружений. Першою дружиною актора стала зірка Театру імені Лесі Українки Ірина Буніна, яка народила йому доньку Анастасію. Пізніше Сердюк одружувався ще кілька разів, а останньою його обраницею стала режисерка Анна, з якою він прожив близько 30 років і виховав сина Олександра.
Одним із найважчих періодів у житті актора стала смерть третьої дружини Лесі, яка трагічно потонула у Дніпрі. Саме після цього Сердюк почав зловживати алкоголем. Проте згодом зміг повністю відмовитися від спиртного.
Людмила Єфименко згадувала, що під час роботи над "Солом'яними дзвонами" Юрій Іллєнко поставив актору ультиматум: або він кидає пити, або втрачає роль і дружбу режисера. Сердюк погодився на лікування і більше, за словами колег, не повертався до алкоголю.
За роль у "Солом'яних дзвонах" актор отримав нагороду за найкращу чоловічу роль на кінофестивалі у Карлових Варах. І саме з цією історією пов'язаний один із найвідоміших спогадів про Сердюка.
Юрій Іллєнко розповідав, що напередодні вручення нагород вони стояли біля вітрини з призами, і актор тихо сказав: "Ось нічого не хочу, окрім цієї іграшки". Наступного дня саме цю статуетку йому і вручили.
Попри популярність, Сердюк ніколи не був людиною розкоші. Він довго мріяв про власну машину і зміг купити "Жигулі" лише у 50 років. Актор скромно вдягався, любив джинси, чорний светр та стару шкіряну куртку, яку носив роками.
В останні роки життя Сердюк повернувся на театральну сцену. Після тривалої перерви його запросив до Театру імені Івана Франка Богдан Ступка. Сам актор казав, що Ступка "продовжив йому творче життя".
У 2009 році у Сердюка виявили рак кишківника. Попри хіміотерапію та операції, він до останнього хотів працювати, готував виставу до свого 70-річчя і рвався на репетиції.
Незадовго до смерті він зателефонував Юрію Іллєнку та сказав фразу, яку друзі запам'ятали назавжди: "Знаєш, Юро, зараз, як ніколи, мені хочеться жити..."
Лесь Сердюк помер 26 травня 2010 року у віці 70 років. Його поховали на Байковому кладовищі у Києві.
Після смерті актора Юрій Іллєнко розповів і про незвичне прохання свого друга. Сердюк хотів, щоб на його могилі повісили кирзові чоботи – ті самі, у яких він зіграв ледь не половину своїх ролей.
"Він половину своєї кінокар'єри провів у них. Грав шахтарів, робітників, селян. Хоч чоботи завжди були однаковими, він щоразу був новим", – говорив режисер.
Раніше OBOZ.UA писав, що друзі суперзірки українського телебачення Олександра Сафонова розповіли, як насправді він жив останні роки. У 2010 році після невдалої хірургічної операції він переніс важкий інсульт: місяць перебував у комі, а згодом опинився в кріслі колісному. Понад 16 років боровся з наслідками хвороби.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!