Відео дня
Тичині потайки носили кефір, а єдиним джерелом інформації були вдови: Ліна Костенко розповіла про страшні події в будинку "Слово"
Українська поетеса Ліна Костенко пригадала моторошні історії про радянські репресії проти українських митців, які мешкали в знаменитому харківському будинку "Слово". Вона розповіла, як у 60–70-х роках письменники, позбавлені доступу до правди, дізнавалися про долі своїх попередників виключно з розповідей вдів – тих, хто пережив репресії й зберігав пам’ять про знищене покоління.
"Яка інформація? Інформації не могло бути ніякої офіційної. А з уст в уста не передавалося, бо були вдови", – зазначила Костенко в інтерв'ю письменнику Сергію Жадану. Вона згадала вдову невідомого сьогодні письменника Хмельницького, яка мешкала в будинку для літераторів на київському бульварі Лихачова.
Вишукана на вигляд, вона багато розповідала молодій Ліні про часи терору. Саме від неї поетеса дізналася, що Павло Тичина в моменти страху перед арештом відчиняв вікно, а сусіди залишали йому кефір, який він забирав, зачиняючи вікно, – ніби це могло його врятувати.
Ліна Костенко також пригадала спілкування з вдовою Юрія Смолича, який хоч і був талановитим письменником, але "як людина – був закритим". Лише після його смерті вдова відкрила Костенко багато прихованих фактів. "Вони все знали. І вони розказували", – наголосила поетеса.
З вуст цих жінок вона дізналася про самогубство Миколи Хвильового, який застрелився в 1933 році після арешту свого друга Михайла Ялового. Уже пізніше, розповіла Костенко, їй написала дівчина з Харкова, повідомивши, що могилу Хвильового знайшли десь у парку.
"Хвильового, наприклад, вони так затоптали, що Анна Ахматова шукала-шукала і не знайшла. І тільки поставили хрест пізніше. Умовний", – сказала вона.
Такі фрагменти усних спогадів стали для покоління шістдесятників чи не єдиним джерелом правди про "розстріляне відродження". Адже будь-які офіційні згадки були або заборонені, або стерті з історичної пам’яті радянською цензурою.
Що таке будинок "Слово" і чому він став символом трагедії
Будинок "Слово" – це житловий дім у Харкові, побудований наприкінці 1920-х спеціально для українських літераторів. Його назва є символічною: споруда має форму літери "С" – першої в слові "слово". У новітній українській історії ця будівля стала відомою як місце концентрації митців, яких пізніше масово репресували у 30-х роках XX століття.
Ідея зведення будинку виникла 1926 року, ініціаторами виступили знані письменники Юрій Войцехівський, Остап Вишня, Андрій Любченко, Павло Панч, Сава Пилипенко, Олекса Слісаренко. Завершили будівництво в 1930-му. У розкішному на той час будинку з високими стелями, великими вікнами й навіть сквером мешкали найвідоміші діячі української культури – Микола Хвильовий, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Павло Тичина, Лесь Курбас, Остап Вишня, Юрій Смолич, Іван Багряний та десятки інших.
Але після початку великого терору будинок "Слово" перетворився на символ репресій. Першим арештували Михайла Ялового у травні 1933 року, слідом за цим Микола Хвильовий покінчив життя самогубством. До 1938 року мешканців 40 із 66 квартир було репресовано. Частину розстріляли, інші загинули в таборах. Саме через це Іван Багряний назвав будинок "Крематорієм".
У радянський період правда про трагедію була прихована. Лише у роки перебудови на фасаді з’явилася меморіальна дошка. 21 серпня 2019 року будинок "Слово" внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Проте навіть сьогодні багато історій його мешканців лишаються невідомими широкому загалу.
Раніше OBOZ.UA писав, що Ліна Костенко пригадала першу зустріч із Павлом Тичиною, який несподівано став прихильником СРСР. Вони побачилися в юності поетеси, коли вона ще була школяркою.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!