Правда про життя моделі, скандал з Vogue і таємничий коханий з дитиною. Де зараз Христина Пономар, яка підкорила світовий подіум, але хоче стати вчителькою

Христина Пономар стала першою українською моделлю, яка відкривала показ бренду Prada на Міланському тижні моди, а також брала участь у дефіле та рекламних кампаніях Givenchy, Lanvin, Valentino, Schiaparelli, Maison Margiela та інших світових модних домів. Три роки тому дівчина вирішила покинути подіум і повернутися до України. Сьогодні вона веде блог, співпрацює з українськими брендами, багато читає та мріє стати вчителькою початкових класів.

В інтерв'ю OBOZ.UA топмодель відверто розповіла про хвороби, з якими стикаються моделі, що думає про Оземпік та чи доводилося їй зазнавати цькувань через худорлявість. Також Христина Пономар пояснила, чому відомим українським моделям не варто вести соцмережі російською мовою, поділилася, за що її заблокував Vogue, і зізналася, чи отримувала непристойні пропозиції.

– Христино, минуло три роки відтоді, як ви покинули подіум. Не шкодуєте про свій вибір?

– Ні, не шкодую, бо він був цілком свідомим. Я сама вирішила піти, мене ніхто не виганяв, тому маю звичку не шкодувати про свої рішення.

– Зараз ви в пошуку себе чи вже вирішили, чим займатиметеся далі?

– Здається, я маю схильність шукати себе все життя, але наразі все-таки схиляюся до ідеї стати вчителькою, тому планую наступного року вступити до університету. На радість людям, які писали, що без вищої освіти я нікуди в житті не потраплю (усміхається).

– Раніше в TikTok у вас було понад 500 тисяч підписників, але зараз їх поменшало. Чи впливають ці цифри на ваш емоційний стан?

– Я аналізую. Тобто коли було понад пів мільйона підписників, я, на жаль, вела соціальні мережі російською. Тому й відписалися ті, хто не з України, – і слава Богу. Раніше мене це трошки тригерило, а потім зрозуміла, що насправді й не хотіла бути блогеркою. Мені цікавіше показувати себе. І якщо це приносить матеріальний дохід, запрошення на івенти чи подарунки, то приємно, що роблю те, що подобається, а люди й бренди це цінують. Але цілі мати мільйон підписників у мене зараз немає.

– Чи не думаєте у майбутньому відкрити власне модельне агентство, як це зробила ваша колега Алла Костромічова?

– Мені часто ставлять це запитання – мовляв, до мене одразу черга вишикується. Але я особисто не готова брати на себе таку відповідальність за моделей, адже вони зазвичай починають працювати у доволі юному віці – в 14–15 років. Уявіть: ця зовсім юна дівчина їде за кордон і, наприклад, цілий день не виходить на зв'язок, бо в неї просто закінчився інтернет. Скільки це хвилювань та нервів для менеджера, який відповідає за неї і має щось пояснювати батькам! Крім того, підлітки часто кидають навчання заради поїздок. Я просто не готова брати на себе такий тягар.

– Я думала, що моделі добре заробляють, але на вашому YouTube-каналі ви розповідали, що коли починали кар'єру в Китаї, чистий дохід іноді міг становити... 200 доларів. Скільки тоді треба працювати, щоб мати гідну зарплату?

– У всіх брендів гонорари дуже різні – від 500 до 5 000 євро, але із цих коштів ще потрібно сплатити комісії та податки. Здається, що всі в моделінгу багато заробляють, але немає формули, скільки треба працювати, щоб мати високий дохід. Усе залежить від типажу та сезонності: деякі дівчата краще працюють улітку, коли знімають зимовий одяг, а інші, навпаки, коли знімають літній.

– На який типаж зараз мода?

– Усе дуже динамічно. Дівчинка може мати зовнішність супермоделі, але якщо типаж не в тренді – роботи не буде. Через це чимало моделей ідуть із професії, так і не дочекавшись високих гонорарів. А комусь щастить: їде на перший контракт і одразу заробляє, але згодом це минає. Хтось же має стабільний дохід роками. Це дуже індивідуально. Жоден менеджер чи агентство не скаже напевне, чи будеш ти успішним – усе залежить від трендів, запитів ринку та, звісно, удачі. Без неї нікуди.

– Мені як мамі двох доньок було важко слухати, що у 16–17 років ви могли цілий день нічого не їсти через роботу...

– Тому я розповіла про це своїй мамі вже дорослою (усміхається). Тоді я чудово розуміла: якщо розкажу все одразу, вона мене більше нікуди не відпустить.

– З якими хворобами найчастіше стикаються моделі?

– Найчастіше – з розладами харчової поведінки (РХП). Це абсолютно логічно, адже моделі мусять мати стабільні параметри, до яких генетично схильні далеко не всі. Чимало дівчат починають працювати у 14–15 років, а деякі навіть у 12–13. Та коли підлітковий вік добігає кінця, вони стикаються з тим, що їхнє тіло більше не відповідає стандартам з банальної причини – вони просто виросли й сформувалися.

Уявіть: з 13 до 18 років ти працювала, заробляла, усе було чудово. І раптом ти трохи виросла й стала більшою, ніж потрібно. Агентства одразу наполягають: треба худнути, бо ти вийшла з параметрів і тебе ніхто не найме. І дівчата починають виснажувати себе як можуть: хтось узагалі не їсть, хтось викликає блювання після їди, хтось катує себе надмірними тренуваннями.

Часто до 20 років такі дівчата завершують кар'єру навіть не через брак замовлень – якщо модель має досвід, вона працюватиме й у трохи більших параметрах (хоча агентства й надалі вимагатимуть повернення до її параметрів у 13 років). Вони йдуть з професії насамперед через психологічні проблеми та нездатність прийняти власне тіло – незалежно від того, як воно має виглядає. Ба більше, якщо модель стає занадто виснаженою та має нездоровий вигляд, в агентстві починають казати зворотне: "Тобі треба набрати вагу".

Якщо дівчина довго виснажувала себе дієтами, а потім починає набирати вагу, це стає важкою психологічною травмою та породжує глибоку невпевненість у собі. Усім здається, що моделі надзвичайно впевнені в собі, але насправді у багатьох це переростає в серйозні ментальні проблеми. Адже ти постійно ходиш на кастинги, де тобі щодня кажуть: "З тобою щось не так", "У тебе не таке волосся, давай підстрижемо", "У тебе занадто великі груди, треба трохи прибрати". Зазвичай на кастингах ніхто не замислюється про почуття моделі. Вони керуються лише власним уявленням про параметри, а модельний бізнес – це насамперед жорсткий комерційний розрахунок, де кожен просто робить свою роботу задля прибутку.

Моделі потім дуже довго відновлюють своє психологічне здоров'я. Бо це лише здається: "Ну, сказали мені, що я якась не така". Але якщо тобі протягом місяця по п'ять разів на день казатимуть, що в тебе "не такі ноги" – ти, звісно, перестанеш бути ними задоволеною.

Крім цього, виникає чимало гінекологічних проблем. Коли дуже хочеться працювати й усім сподобатися, дівчата про це не думають. А коли настає час замислитися про дітей – вилазить купа проблем зі здоров'ям.

– Це дуже важка професія, хоча досі існує стереотип, ніби моделінг – це просто пройтися подіумом. Що б ви порадили людям, які мріють про цю сферу, але сумніваються у власних силах? І взагалі, чи варто обирати цей шлях, якщо ти не впевнений у собі?

– Це працює дуже індивідуально. Чимало успішних моделей – і я зокрема – спочатку не були впевнені в собі. Зазвичай саме такі дівчата несподівано досягають більшого успіху, бо не ставлять перед собою захмарних цілей на кшталт "поїхати в Париж і закрити Fashion Week". Коли ти не мариш чимось масштабним, відмови на кастингах переживаються значно легше. А от коли ти надто самовпевнений, здається: зараз прийдеш на кастинг Saint Laurent – і тебе одразу візьмуть, ти миттєво станеш супермоделлю. І якщо цього не стається, узагалі складно це перетравити, що зрештою боляче б'є по самооцінці.

А коли приходиш на кастинг і думаєш: "Боже, що я тут роблю? Тут усі такі красиві!", і раптом обирають саме тебе, це дарує відчуття: "А я все-таки не така вже й негарна".

Тому дівчатам, які мріють про модельну кар'єру, я б радила не зациклюватися лише на цьому. Моделінг – це сфера, де немає жодної стабільності. Звісно, у 15–18 років про стабільність ніхто не думає, але краще мати паралельне захоплення чи справу. Деякі дівчата кидають школу, університети й відмовляються від вступу, бо вирішують повністю віддатися моделінгу. Проте краще розвиватися в інших напрямах, щоб у разі, якщо очікування від цієї професії не справдяться, мати за плечима реальні знання та навички для життя.

– Вашу впевненість у собі похитнув кастинг у Carolina Herrera?

– Трохи так. Мені було дуже образливо, адже це насправді був навіть не кастинг. Є така робота – фітинг, коли на тобі підшивають або приміряють усі образи для показів, і це займає чимало часу. Тобто ти можеш тиждень туди ходити, поки дизайнер обирає, які туфлі з якою сукнею комбінувати. Зазвичай на таку роботу я майже ніколи не погоджувалася: це довго, за це менше платять і виснажливо цілий день бути на підборах.

Але моя агенція в Нью-Йорку вмовила мене, пообіцявши, що після цього точно візьмуть на показ. І коли просто під час примірки я зрозуміла, що на показ мене не беруть, моя впевненість трохи похитнулася – як і довіра до цієї агенції. Це нагадало мені азійський підхід, бо в Азії люблять щось пообіцяти, а потім цього не зробити. Якби вони мені чесно сказали, що кличуть лише на примірку, без гарантії показу, – це одне. А так мене просто обманули: ніби дитині цукерку показали й одразу забрали.

– Якою жінкою ви захоплюєтеся? Не обов'язково серед моделей.

– Це складне запитання. Пропрацювавши стільки років у моді, я не надто нею цікавлюся. Звісно, я знаю основних ікон стилю, але якщо скажу, що це Коко Шанель, буде, по-перше, банально, а по-друге – неправда.

Так склалося моє життя, що я опинилася в самому епіцентрі моди, тож усі імена дізнавалася вже в процесі. Тобто могла спокійно піти на кастинг якогось великого бренду й лише тоді, коли мені казали, що взяли, шукала про нього інформацію в інтернеті.

– Вас не цькували через худорлявість у школі?

– Мені пощастило, що в школі не цькували. Думаю, через те, що в дитячому садку я ходила в одну групу з хлопцями, які пізніше стали головними хуліганами в школі. А я ж їх, по суті, з пелюшок знала. Знайшлися інші діти, яких ображали, але я до їхнього числа не потрапила. Хоча мене й мали б дражнити: маленька, худа, вуха стирчать – просто ідеальний кандидат.

– Як ви харчуєтеся і що думаєте про Оземпік?

– Харчуюся я добре. Нещодавно ходила до дієтолога, тому що мій гінеколог відправив мене до нього, сказавши, що я занадто худа. Лікарі просто не вірять, що я така від природи.

– Яка у вас вага?

– Близько 47 кілограмів, але обов'язково напишіть примітку, що це дуже мало для мого зросту (178 см). Утім, це моя природна вага ще з 17 років. І це при тому, що я взагалі не сиджу на дієтах.

Так от, я була в дієтолога, який підтвердив, що в мене просто така будова тіла: усі родичі по татовій лінії дуже худі, а я абсолютно не схильна до повноти. Попри малу вагу, я не виглядаю хворобливо худою і їм усе, що люблю. У мене близько трьох основних прийомів їжі на день, плюс перекуси. Наприклад, майже щодня можу їсти чипси.

Коли в інтернеті дівчата бачать мої фото, починають запитувати, що я роблю та яким спортом займаюся. І ніхто не вірить, що мені просто пощастило. Я хочу донести до людей: у всіх різна будова тіла, і дівчата з моїм зростом можуть і навіть повинні важити більше. Бо за медичними показниками в мене недостатня вага, але фізично я просто не можу набрати її.

Щодо Оземпіку, то люди часто вигадують корисні речі, а інші починають використовувати їх з дивною метою. Спочатку ж його створили для медицини – я ще не розібралася до кінця, але знаю, що він допомагає хворим на діабет. А коли люди худнуть у такий спосіб, це, як на мене, нездорово. Найкращі друзі схуднення – це активний спосіб життя та корекція харчування. Якщо просто вколоти собі Оземпік і продовжувати не стежити за тим, що їси, це лише шкода для організму. Взагалі, будь-які методи схуднення, які не змінюють звичок – якщо ти звик переїдати чи заїдати стрес і радість, – завдають шкоди здоров'ю.

Через Оземпік у моду знову повернулася хвороблива худорлявість, оцей "героїновий шик". Раніше її можна було побачити хіба що в якомусь журналі, а зараз достатньо просто посидіти в інтернеті, де є й діти зокрема. Дуже погано, що вони на це дивляться. І потім усе, що кажуть про різну будову тіла, їм уже складно сприйняти й повірити в це.

– Торік ви активно висловлювалися про меншовартість українських моделей у модному виданні Vogue. Вони якось відреагували на ваші сторіз?

– Спочатку мене заблокували, а потім головний редактор мене розблокував – і посипалися коментарі. Деякі модельні агенції, які тісно співпрацюють з українським Vogue, писали величезні тексти про те, що це все неправда. Мовляв, їхні моделі співпрацюють, а якщо я ні – то проблема в мені. Це було дуже смішно, тому що буквально через місяць після цього скандалу в Європі розпочався Тиждень моди, й український Vogue неочікувано дійшов до "геніальної" ідеї: українські моделі знімали влоги з показів, у яких брали участь, а журнал публікував їх на своїй сторінці з підписами на кшталт: "Наша дівчинка на Dior, давайте подивимося, як минув її день!". Звісно, усюди написано, ніби вони самі до цього додумалися.

Не знаю, чи це моя самовпевненість, але чимало людей казали про цікавий збіг: саме після того, як я висловила думку про це, вони й почали діяти. Тепер на постійній основі наші дівчата та хлопці знімають свої репортажі з показів, у яких беруть участь для Vogue. Я вважаю, що це перемога.

Розумію, що вони образилися на мене й не дуже люблять, і що український Vogue мені не світить, але чого я хотіла – те й сталося: вони нарешті почали показувати українських моделей. Трохи сумно, що для цього довелося зчинити таку бучу й вони самі до цього не дійшли. Проте я дуже рада за українських моделей, у яких нарешті з'явилася можливість зробити так, аби про них дізналися в Україні.

– Ви бачили фотосесію Валерія Залужного для Vogue? Вона вам сподобалася?

– Так, до фотосесій Vogue взагалі немає жодних претензій, мені все сподобалося. Єдине зауваження полягало лише в тому, що протягом багатьох років видання абсолютно ігнорувало успіхи українських моделей у світовому модному світі. Я порахувала, що з 2007 року на обкладинках українського Vogue з'являлися навіть російські моделі, тоді як наших дівчат за увесь цей час було десь із десяток. Для такого видання це дуже мало, адже українки представлені на всіх головних модних показах світу. А журнал Vogue – це найкраща платформа для того, щоб їх висвітлювати.

– Ви підтримуєте стосунки з іншими моделями?

– У мене є друзі серед моделей, адже це величезна частина мого життя: я почала працювати ще в підлітковому віці. Це якраз той період, коли зазвичай і знаходять близьких друзів. Нам завжди є про що поговорити, навіть попри те, що зараз я вже не працюю в цієї сфері.

– Ви стежите за українською моделлю Сніжаною Онопкою? Знайомі особисто? Як прокоментуєте її раптовий допис в Instagram про те, що Росії та Україні вже час миритися?

– Я на неї не підписана, але оскільки постійно перебуваю в інформаційному просторі, то, звісно, іноді її бачу. Цей конкретний допис не бачила. Вважаю, що коли ти дуже відома модель, у тебе має бути менеджер, який підкаже, що й де варто казати. Бо цим страждають не лише моделі, а й спортсмени та співаки. Якщо ти медійна персона, яку знають мільйони, потрібно дуже ретельно фільтрувати свої заяви.

Я зараз не захищаю Сніжану, бо не знаю її особисто. Звісно, у кожного є власний погляд на ті чи інші речі. Але що стосується складних політичних питань, то люди, які в них не дуже тямлять, не повинні поширювати наративи про те, "кому з ким миритися". Якщо тебе запитують, можна висловити свою думку, але знову ж таки, спочатку добре зваживши кожне слово. А заклики чи подібні заяви мають робити ті, хто безпосередньо дотичний до політики.

Яким чином Сніжана Онопка дотична до політики? Я, наприклад, не маю достатньої освіти чи доступу до інформації, яка глобально впливає на світову геополітику. Уявіть, якщо я зараз вийду і почну розказувати, щоб Тайвань приєднувався до Китаю. З якого дива? Тим паче, наскільки я бачила, вона зараз повертається у світ моди. І мені здається, що стартувати з таких заяв – не найкраща позиція.

– Причому Сніжана Онопка продовжує робити дописи в соцмережах російською мовою – як, власне, і Алла Костромічова. У який момент ви перейшли на українську?

– У соціальних мережах я перейшла на українську десь через місяць-два після повномасштабного вторгнення. Точного таймінгу не пам'ятаю, щоб зараз не збрехати, бо потім писатимуть у коментарях, мовляв, через два з половиною. Коли почалася велика війна, не всі одразу перейшли – було відчуття, що якщо я щось напишу російською, у Росії це прочитають і все припиниться. Але десь на моменті трагедій у Бучі та Ірпені (я тоді перебувала в Лос-Анджелесі) стало остаточно зрозуміло, що ні до кого там не достукатися. І я остаточно перейшла у соцмережах на українську.

Алла Костромічова, Сніжана Онопка та інші моделі, які залишаються російськомовними в соцмережах і в житті… Звісно, це особиста справа кожного, але мені здається, що це неправильно. Якщо вже живете за кордоном, пишіть англійською, а якщо хочете нести свій контент і знання для українського споживача – переходьте на українську. Коли ведеш соцмережі російською, тебе одразу позиціонують як російську блогерку чи модель. Це так працює: на тебе дуже швидко підписуються російськомовні люди, і більшість із них – не з України. Тому це дивна позиція.

У тієї ж Алли Костромічової я читала аргументи, що це "просто мова". Але якщо ти хочеш доносити інформацію до українців, маєш робити це українською, якщо для всього світу – є англійська.

– Аліна Бойко, з якою у вас відбувся перший у житті показ, згадується в матеріалах фінансиста Джеффрі Епштейна (так званих файлах Епштейна). Чи могли б ми обережно торкнутися цієї теми?

– Я не знаю, хто сидів і це все передивлявся, шукаючи саме українські агентства. Подивилася одне відео, де в двох словах пояснили: цих файлів настільки багато, що аби все вивчити, потрібен час, тому важко сказати, що там правда, а що ні.

Непристойні пропозиції в моделінгу та агенції, які цим займаються, – таке дійсно може бути. Звісно, не можна казати, ніби всі довкола тільки те й роблять, що відправляють дівчат "працювати моделями". Агенції бувають різні – як і люди, які їх створюють. На жаль, ніхто не застрахований від поїздки до країни, де виявиться погане агентство чи менеджер, який дозволить собі щось неприпустиме.

Все, що можу сказати: треба просто вмикати критичне мислення. Якщо ти приходиш у материнську агенцію і тобі пропонують поїхати туди, де ти не стільки працюватимеш, скільки відпочиватимеш біля басейну, та ще й умовно заплатять 2000 євро, має виникнути запитання: "А за що? За те, що я просто сиджу біля басейну? Чому тоді всі так не роблять?". І просто не приймати такі пропозиції, фільтрувати те, що тобі пропонують. Ті ж самі ескорт-агенції дуже часто прикриваються й пишуть в Instagram, що вони модельні, – бо так простіше, та й умовно "нелегально" на сторінці ж не напишеш.

– А вам не було страшно їхати у 15 років самій до Китаю?

– Якби я зараз вирішила вперше кудись поїхати – попри те, що вже багато разів бувала за кордоном, – у мене було б куди більше запитань і сумнівів, ніж у 15 років. Тоді в мене була хороша материнська агенція, де пояснили кожен крок: аж до того, як саме дістатися Китаю. Мене довезли до аеропорту в Борисполі – чи не до самого літака. Я знала, хто й о котрій мене зустріне та що відбуватиметься далі. Це зняло величезну частину тривоги як із мене, так і з моїх батьків – не було такого, мовляв, "поїдеш у Китай, а там на місці розберешся". Крім того, в апартаментах, куди я приїхала, вже мешкала дівчина з моєї ж агенції. А коли їдеш туди, де є хтось знайомий, це значно простіше й зовсім не так страшно.

– Ви стільки подорожували й працювали! Яка ваша улюблена країна?

– Це дуже банально, але Італія – обожнюю її. А ще Японія. Попри те, що я довго її не любила, під час ковіду прожила там майже рік і зрештою мені дуже сподобалося.

– З Китаю більше не надходять пропозиції? Зараз працюєте лише з українськими брендами?

– В Україні я працюю з тими, з ким мені дійсно подобається. Я доросла до того, щоб обирати сама.

З Китаю пропозиції надходять і досі: там такий ринок моди, що моделі потрібні постійно. Вони готові кликати мене завжди, але я вже не готова їхати. Востаннє була там у 2023 році й відчула себе трохи як на пенсії (усміхається). Мені вже набагато складніше витримувати їхній ритм, ніж у 15 чи 19 років. Зрозуміла, що це більше не для мене – надто втомилася.

– Бачила в Instagram, що ви настільки любите читати, що робите це навіть на вулиці на лавочці при +5 °C. Що читаєте зараз?

– Зараз читаю роман Джорджа Орвелла "1984". Усі вже давно прочитали, а я от тільки добралася (усміхається).

– Який ваш топ книг? Що порадите прочитати?

– Нещодавно я перечитала роман Теодора Драйзера "Сестра Керрі". Колись гортала його в літаку, і він чомусь мені запам'ятався. Зараз освіжила в пам'яті й подумала, що це більш "дівчачий" роман: тоді я була молодшою, тому він мені так сподобався.

Також я перечитала всі книжки Джоан Роулінг про "Гаррі Поттера" – це прекрасна література. Дуже класно читати її в дорослому віці: сприймається набагато швидше, ніж у дитинстві, коли вони здавалися занадто довгими.

Ще мені дуже подобається норвезький письменник Кнут Гамсун. У нього є збірка коротких оповідань – вона трохи не для всіх. Коли читала, виникало відчуття, що варто пройтися по тексту ще раз, бо щось залишилося незрозумілим.

Ось це мої три найулюбленіші книжки.

– А з української літератури є улюблені?

– З української літератури в школі я мало що читала. Тому зараз відкрила шкільну програму й вирішила, що настав час виправити це. З останнього – роман Валер'яна Підмогильного "Місто". Мені сподобалося, але спіймала себе на думці, що краще б прочитала його у шкільні роки. Тоді ця книжка вразила б мене куди більше. А зараз просто подумала: "Ну, бувають і такі люди".

Ще прочитала "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного. Теж зайшло, хоча у школі всі цією книжкою лякали, та й назва звучить так, ніби попереду щось нудне. Насправді ж це зовсім не так.

А от повість Миколи Вінграновського "Сіроманець" – це, якщо чесно, справжній трилер для дітей. Не впевнена, що в шостому класі таке варто читати. Поки гортала, була шокована: настільки це страшно й інтенсивно.

– А вчителькою якого предмета ви хочете бути?

– Початкових класів.

– Ви розповідали на своєму YouTube-каналі, що допомагали виконувати домашнє завдання з англійської дитині вашого чоловіка. Чи можна трохи поговорити про особисте? Де ви з ним познайомилися та як вас прийняла його дитина?

– Трошки можна (усміхається). З чоловіком ми познайомилися дуже давно завдяки спільній подрузі. Його дитина прийняла мене прекрасно, вона живе з нами. Ми займаємося з нею англійською, тому що виникли певні проблеми з шкільною освітою – знання трохи просіли, тож я допомагаю. Заодно вчуся бути вчителькою, і в мене добре виходить. Я завжди легко знаходжу спільну мову з дітьми, вони мене люблять.

– Відчувають вашу позитивну енергію?

– Можливо, не знаю, як це пояснити. Бувають позитивні люди, але діти їх не дуже сприймають. Коли я забираю дитину зі школи і починається тривога, ми спускаємося в укриття, і її однокласники розповідають мені свої нові приколи, показують усе, що в них сталося, дають усі цукерки, які мають. Може, я просто молодше виглядаю і вони сприймають мене за свою (усміхається).

Тому в нас хороші стосунки, які ми змогли побудувати абсолютно без проблем. Хоча я розуміла, що проблеми могли б виникнути, адже "якась чужа жінка хоче забрати тата". Проте ми впоралися!

– Христино, про вас склалося дуже приємне враження. Зазвичай модель асоціюється із заможним життям за кордоном і шлюбом із бізнесменом, а вас можна побачити за прибиранням власного помешкання, читанням книжки у квартирі в Україні чи просто на прогулянці з собакою. Ваші щирість і простота – така рідкість сьогодні!

– Дуже дякую! (усміхається).

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з дизайнеркою одягу Дарією Донець – про маму Ілона Маска, віщий сон 24 лютого і те, чому модні покази зараз на часі: "Авто врятувало нас від загибелі".

А ще на OBOZ.UA – ексклюзив про українку Ясну, яка стала обличчям Ralph Lauren, Calvin Klein, Tommy Hilfiger та інших світових брендів.

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!