"Коли люди побачили прапор, то почали скандувати "Україна!" Білоруський блогер – про витівку у США, захоплення Вєркою Сердючкою і тавро "терориста"

Білорус із українським корінням Гліб Вашкевич п'ять років тому переїхав до США, де закінчив університет, а зараз викладає танці та іноземні мови. Через участь у протестах й активну підтримку України на батьківщині його оголосили "терористом" та"екстремістом", тож про повернення до Білорусі найближчим часом не йдеться.

В інтерв'ю OBOZ.UA блогер розповів, чому лише в Америці перейшов на білоруську мову, як мало не залишився без диплома через український прапор та навіщо вважає за потрібне організовувати мітинги за кордоном. Також він поділився, за що поважає Вєрку Сердючку і чому не варто засуджувати її за російськомовний репертуар, зізнався, що найбільше любить в українцях, та пригадав історію з американським актором Майклом Б. Джорданом, яка зробила його відомим у США.

– Глібе, ви мені писали, що розумієте українську, але не володієте нею досконало, тому даватимете інтерв'ю білоруською. Дякую, що не запропонували спілкуватися російською! Зізнаюся, я думала, що зараз білоруською мало хто розмовляє...

– Коли я розмовляю білоруською з українцями тут, у Чикаго, вони інколи думають, що я з якогось регіону України і це просто місцевий діалект (усміхається). На жаль, мені важко сказати, скільки людей у самій Білорусі зараз спілкуються рідною мовою. Але більшість тих, хто виїхав – переважно це люди мого покоління, – перейшли саме на білоруську.

Я й сам перейшов на неї лише у 2021 році, коли переїхав із Мінська до США. Почав спілкуватися з нашою діаспорою в Каліфорнії, і там мене фактично навчили мови, адже в білоруській школі на її вивчення виділяли лише дві години на тиждень. До того ж, якщо розмовляти білоруською всередині країни, можна нажити великих проблем – за цим ретельно стежить влада.

– Цікаво, а звідки ви знаєте українську?

– Моя мати з України, тому я змалечку розумію українську мову. А батько – білорус, і він був рідкісним винятком, адже намагався говорити білоруською ще задовго до подій 2020 року (йдеться про акції протесту в Білорусі 2020-2021 років проти режиму Олександра Лукашенка. – Ред.). Тато завжди був патріотом і навіть займався продажем білоруських книжок – усіляко популяризував нашу культуру та мову, тож я брав із нього приклад.

– Як вам жилося у Білорусі?

– Білорусь насправді чудова країна, якщо не враховувати тих, хто знищив систему. Мені здається, що білоруси – найпоміркованіший народ у світі. Гадаю, ви пам'ятаєте нашу революцію, коли люди просто знімали взуття перед тим, як стати на лавки...

Я дуже добре там жив: мав друзів, займався професійними народними танцями, ми подорожували з нашою командою різними країнами. Я цим пишаюся, але, з іншого боку, завжди відчував, що мене там не сприймають серйозно. Мені було тісно всередині країни, бо я творча людина. Я завжди хотів займатися танцями та блогерством, через що зазнавав цькування – як із боку однокласників, так і з боку вчителів у школі, які дуже мене дражнили. Звичайно, були часи, коли мені було важко, але я знав, що настане день, коли я виїду. Та я не думав, що поїду так, щоб ніколи туди не повернутися.

– Під час вручення дипломів на випускному в американському університеті ви, попри заборону вишу, показали на екрані телефону прапор України. Чи думали ви в той момент про наслідки такого вчинку?

– Знаєте, мене з дитинства виховували так, що мої принципи та ідеї завжди мають бути на першому місці. У мене вже був досвід, коли я виходив на барикади в Мінську у 2017 році, тож я розумів, що шляху назад немає: або ми переможемо цей режим, або мені доведеться покинути країну. На жаль, зрештою стався другий варіант.

За кілька тижнів до випускного, знаючи, який я активіст – особливо коли йдеться про Україну чи Білорусь, – мене попередили, щоб я не робив жодних дурниць. Мовляв, зараз у США адміністрація трохи складна і з країни депортують багатьох іноземних студентів. Але я відчував, що мушу щось зробити, якось підтримати Україну, бо ми живемо у двох різних реальностях.

Я прокидаюся вранці, п'ю каву, йду на роботу і водночас відкриваю Telegram-канал, де бачу чергові обстріли в Україні. І я розумію, що, на жаль, багато американців думають, ніби війна вже закінчилася – у США Україна давно перестала бути політичним пріоритетом. Оскільки мені заборонили виносити будь-який прапор, я вирішив, що можу показати його на екрані телефону. Коли люди побачили український прапор, то почали скандувати "Україна!", навіть підвелися й аплодували!

Після випускного ми попрощалися з професорами, і завідувачка кафедри маркетингу, яка очолювала й мою кафедру, сказала, що я "граюся з вогнем". Але, на щастя, за кілька місяців мій диплом таки прийшов поштою.

– Як вам загалом було навчатися у США?

– Я закінчив Loyola University в Чикаго за спеціальністю "Бізнес-маркетинг". Коли тільки переїхав до США, шукав те, що мене дійсно зацікавило б. За п'ять років я змінив чотири університети – навчався в Сан-Франциско, Лос-Анджелесі та Чикаго.

Тут із мене ніхто не насміхався. Я був іноземним студентом, а коли всі дізнавалися, що англійська – моя четверта мова, то взагалі починали ставитися з великою повагою. Мені набагато більше подобається місцева система освіти. Хоча тут і багато іспитів, а списати – на відміну від досвіду в наших країнах – надзвичайно важко, тому доводиться справді вчитися. Окрім цього, навчання недешеве, тож є чітке розуміння того, за що саме ти платиш гроші.

– Ви мені нагадали двох українців. Коли Даня Єрмаков дізнався, що пропагандисти організовують парад до Дня перемоги в Лісабоні, вирішив прикинутися "своїм", розмахуючи прапором СРСР та підіграючи їхнім наративам. Але в один момент підняв над головою синьо-жовтий стяг і гордо прокричав: "Слава Україні! Героям слава!", змусивши "Безсмертний полк" заціпеніти. Його забрали до поліції. Або інший випадок: українська блогерка та фітнес-тренерка Ілона Чернобай на Каннському кінофестивалі облилася штучною кровʼю, після чого її грубо вивели та заборонили відвідувати фестиваль в майбутньому...

– Це жахливо, що таке відбувається в Європейському Союзі, бо Європа повинна краще розуміти, хто є головним терористом і головною загрозою для всього континенту. Тому мені незрозуміло, чому досі є стільки толерантності до росіян. У Вашингтоні багато моїх друзів вийшли на протести проти цих російських маршів, і мені боляче від того, що увага до України зменшилася. Однак дуже важливо продовжувати цю справу, і я дуже пишаюся, що такі люди є.

Я пам'ятаю історію з Ілоною Чернобай. Не знав, що їй безпосередньо заборонили відвідувати той фестиваль, але у США чи Європі стільки подібних заходів, що не думаю, ніби через це варто хвилюватися.

– Ваші співвітчизники, гурт NaviBand та співак CHEEV, також підтримують Україну, а останній навіть переїхав до Києва. Ви знайомі з їхньою творчістю?

– NaviBand – мій улюблений білоруський гурт! Коли я жив у Мінську, наша команда часто виступала з ними. Вважаю, що вони найкраще представили країну на Євробаченні у 2017 році, і дуже шкода, що їм не приділили належної уваги за те, як гідно вони показали білоруську культуру.

Щодо CHEEV, на жаль, нічого не можу сказати, бо раніше про нього не чув. Але я обов'язково послухаю, дякую за рекомендацію!

– Ви захоплюєтеся українським артистом Андрієм Данилком, відомим під сценічним образом Вєрки Сердючки, який часом зазнає критики в суспільстві за виконання пісень російською мовою. Особисто для вас мова – це просто засіб спілкування чи все ж таки код нації?

– Це дуже цікаве питання, адже я багато сперечався про це з друзями та батьками, особливо після протестів у Білорусі та з початком повномасштабної війни в Україні. Мені здається, потрібно активно популяризувати рідну мову в обох наших країнах, але водночас не варто карати людей, які спілкуються російською. Особливо це стосується старшого покоління, яке все життя прожило з цією мовою, – у цьому точно немає їхньої провини.

Я з дитинства дуже люблю Вєрку Сердючку і вважаю її однією з найпатріотичніших українських артисток. Вона вже чотири роки активно гастролює світом і дуже допомагає Збройним силам України. Її пісні були написані російською мовою давно, і я не бачу в цьому нічого поганого. Тобто якби йшлося про якусь Ані Лорак, яка живе в Росії, – я б погодився з критикою на всі 100%, бо вона проросійська колаборантка. Але Сердючку я щиро люблю й рекламую її творчість тут, у США. Коли вона приїжджає, на концерти приходить чимало американців, тож я вважаю це чудовою популяризацією України.

– Ви були в Україні? Щось знаєте про українську культуру?

– З двох до дев'яти років батьки щоліта возили мене до Києва. Там я проводив час із бабусею, ми з нею багато подорожували, тому українську культуру знаю добре. А востаннє в Україні я побував буквально за три тижні до початку повномасштабної війни.

Я планував поїхати на свій день народження до Мінська, навіть купив квиток на автобус. Але за два дні до виїзду мені повідомили, що я вже перебуваю в чорному списку і на кордоні мене затримають. Тож я залишився в Києві на всі зимові канікули. Тоді мама сказала: "Хочу показати тобі Україну, бо хтозна, коли ми ще сюди потрапимо". Наче відчувала! На мої іменини ми вирішили поїхати в Чорнобиль – це була моя давня мрія. Можливо, звучить дивно, але я люблю незвичні місця. Після цього вирушили до Львова, де сходили на концерт маминої улюбленої співачки – Тіни Кароль. Це дуже теплі спогади... На жаль, зараз людей із білоруськими паспортами в Україну не впускають.

– Історія, яка додала вам популярності у США: ви відвідали мережу фастфуду In-N-Out Burger тоді, коли туди зайшов відомий американський актор Майкл Б. Джордан, який щойно отримав премію "Оскар" за найкращу чоловічу роль (фільм "Грішники"). Ви зняли момент на камеру. Це якось змінило ваше життя?

– Почну з того, що мене запросили до Лос-Анджелеса на ток-шоу Jubilee Media – це одне з найпопулярніших розважальних шоу, куди кличуть людей із різними політичними поглядами. Після зйомок я запропонував своїй американській подрузі піти поїсти бургерів в In-N-Out Burger – відому мережу фастфуду на Західному узбережжі. Я й забув, що це були "вихідні Оскара", бо повністю занурився у власне ток-шоу (усміхається).

Тож я стояв, замовляв бургер і в якийсь момент почув крики. Не зрозумів одразу, що відбувається, повернув голову ліворуч – а переді мною стоїть Майкл Б. Джордан! Він поклав "Оскар" на стіл просто перед собою, менше ніж за метр від мене!

Я одразу увімкнув камеру, зняв усе й опублікував відео в соцмережах того ж вечора. Наступного ранку прокидаюся і бачу, що мій ролик набрав 25 мільйонів переглядів! Близько п'яти тисяч людей миттєво підписалися на мене в Instagram – саме тоді моя сторінка й почала стрімко набирати обертів. А вже наступного дня зі мною зв'язався репортер телеканалу NBC та запросив на інтерв'ю.

Спочатку я подумав, що це якийсь жарт, але ми справді зідзвонилися – от як ми з вами зараз, – і буквально за дві години вийшов матеріал про те, як я зустрівся з Майклом Б. Джорданом. Тому, звичайно, це була дуже крута історія (усміхається).

– Глібе, яке це відчуття, коли не можеш повернутися на батьківщину?

– Іноді від думки про те, що минуло вже п'ять років, паморочиться в голові, адже я не бачу більшу частину своєї родини. У моєї старшої сестри за цей час народилися діти, і я не знаю, коли ми всі знову зможемо зустрітися... Проте приклади Венесуели чи Ірану показують, як швидко все змінюється. Ми бачимо ситуацію у Венесуелі чи Ірані, як швидко все змінюється. Думаю, для Лукашенка це чіткий сигнал, що він теж не безсмертний.

На жаль, я не підтримую жодних контактів ні з ким із Білорусі, бо люди бояться зі мною спілкуватися. Мене вже там назвали "терористом" та "екстремістом".

Та якби українці не виявилися достатньо "екстремістськими" у 2014 році, невідомо, де була б Україна зараз. У Білорусі у 2020-му був майже аналогічний сценарій, але нам тоді забракло цієї рішучості. Ті білоруси, які сьогодні стоять за Україну, хочуть справедливого миру, і я вірю, що цей час настане.

Читайте на OBOZ.UA інтерв'ю з колумбійцем українського походження Янко – про російську мову біженців, захоплення Ющенком і те, що зробив би з Путіним під час зустрічі: "Люди не розуміють, що Україна – це скарб".

Також на OBOZ.UA інтерв'ю з блогером-мільйонником із Іраку Мустафою Фаваді, який вивчив українську мову на Прикарпатті та став "бандерівцем".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!