Відео дня
"А де в нас, українців, нема скандалів?" Тімур Мірошниченко – про конфлікти на Євробаченні, хабар від Росії та п’яту дитину в сім’ї
Тімур Мірошниченко – телеведучий "1+1 Україна", незмінний голос Євробачення в Україні вже протягом 20 років. Разом з дружиною, популярною блогеркою Інною Мірошниченко, виховує чотирьох дітей, двоє з яких – усиновлені парою вже під час війни.
В інтерв’ю ОBOZ.UA Тімур Мірошниченко розкрив підводні камені Євробачення, зізнався, який коментаторський рекорд пісенного шоу збирається перевершити, а також розповів про труднощі та перемоги в адаптації прийомних дітей – Марселя та Ангеліни.
– Тімуре, з 2005 року ви коментуєте "Євробачення". 20 років – це багато?
– Багато, але треба більше, бо рекорди самі себе не поб’ють (сміється). Як усе починалося? Мені було 19 років, лише місяць пропрацював на телебаченні. Керівник запитав, як ставлюся до Євробачення. Кажу: "Шикарно!". Це був рік, коли пісенний конкурс тільки-но пройшов у Києві – все на слуху, всім цікаво. "Давай спробуєш прокоментувати дитяче Євробачення", – запропонували мені. Пам’ятаю, дуже ретельно готувався. Шукав навіть по бібліотеках інформацію, тому що інтернет тільки починав свою експансію.
По суті, Євробачення – це мій квиток у великий світ. До того часу за кордоном був лише кілька разів. Коли поїхав вже у 2006 році на Євробачення в Афіни, закохався в цю "движуху". Уявіть собі: в одному місті збирається сила-силенна людей з абсолютно різних куточків. Це місце, де немає кордонів, де тебе приймають будь-яким – ніхто не зважає, як одягнений, чим займаєшся, як розмовляєш. Поважають і цінують кожного. Я взагалі мрію, щоб світ був максимально відкритим. І Євробачення – це саме такий куточок на нашій планеті.
– До 2016 року ви вели конкурс з місця подій, потім задля економії було ухвалене рішення робити це в Києві. Як воно: спостерігати за подіями з невеликої коментаторської студії?
– Атмосфери конкурсу не вистачає – це правда. Коли ти там, значно більше знаєш, бачиш на власні очі. Плюс сама атмосфера, коли в арені шаленіють десяток тисяч фанів від того, що опинилися в цьому епіцентрі. Але я це все бачив, в мене гарно працює уява, тому зараз, перебуваючи в студії бомбосховища, можу змалювати картинку. Звісно, емоційного вайбу не вистачає, але вірю, що настануть світлі часи, коли наші телекомпанії зможуть тобі дозволити знову відправляти коментатора на Євробачення.
– Яке Євробачення вам здалося найяскравішим?
– Мабуть, позаминулорічне, в Ліверпулі, коли Британія проводила його від імені України. Я їздив на те Євробачення, поїздку оплатила телекомпанія ВВС, яка проводила конкурс. Був вражений не лише фантастичною організацією, а й сенсами, які були дуже тонко закладені. Британці, не проголошуючи якихось політичних чи військових закликів, змогли розкрити причини, чому конкурс проходить не в Україні. Гасло "Об'єднані музикою" – відчувалося максимально. Це дійсно було єднання навколо музики.
– В одному з інтерв'ю ви сказали, що не очікували, що Руслана переможе на Євробаченні в 2004 році. Чому?
– Ну, не тому, що мені не сподобався її виступ (сміється). Просто на той час ще не знав всієї "кухні", не розумів, як це працює, тому не розраховував, що Україна візьме і виграє. Були ж країни, які пів століття змагаються. А тут перемогла та, яка лише вдруге вийшла на сцену.
– Кого з наших конкурсантів, на ваш погляд, недооцінили?
– Передусім на думку спадає Melovin. Його фінальний результат точно не збігався з тим, що ми бачили і чули на сцені (за результатами голосування журі співак набрав всього 11 балів. Водночас глядачі високо оцінили пісню і виступ, віддавши йому загалом 119 балів і сьоме місце в загальному заліку. Відповідно до системи голосування на Євробаченні, за результатами додавання суми балів від журі і від глядачів Melovin посів 17 місце. – Ред.). Мені здається, що це максимально недооцінений виступ. Він щонайменше мав би бути в топ-10. Тому радію, коли Мел знову і знову повертається на національні відбори. Вірю, що він знову потрапить на Євробачення і зможе довести, що той рік був прикрою випадковістю.
– Кого б ви ще хотіли би бачити на сцені Євробачення? От за ким спостерігаєте і думаєте: тобі, друже, туди дорога?
– Зараз розкрилася дуже велика кількість класних молодих артистів. Багато хто з них вже був на Нацвідборі. Я впевнений, вони повернуться, тому що тільки починають. Потрібно ще набрати м’язової артистичної маси, щоб певно триматися на великих сценах. Якщо хтось думає, що вийти на сцену Євробачення – це дуже просто, то мушу заперечити. Це неймовірно страшно, бо величезна аудиторія і відповідальність, яка лягає на представника країни.
А якщо говорити про знаних артистів, то, в принципі, всі, хто мав би там опинитися, вже побували на конкурсі. Я би хоч щороку відправляв туди Джамалу. Мені здається, так би ми швидко змогли наздогнати Швецію за їхньою кількістю перемог. У Jerry Heil є прекрасний потенціал на сольний виступ. Ну а Сердючка – то взагалі! Якщо ви запитаєте у будь-якого єврофана планети, кого хоче знову побачити конкурсантом на Євробаченні, то будьте певні, що більшість з них назве саме Сердючку.
І повірте, Андрій Данилко до цієї думки приходив вже неодноразово, і дуже багато разів йому це говорили збоку. І були навіть моменти, коли ми були максимально близькі до того, щоб Сердючка знову заявила про таке бажання. Однак я не впевнений, що Андрій готовий знову прожити цей досвід. Він артист із великої літери, дуже відповідально ставиться до своєї творчості. Навіть якщо йому треба вийти на сцену на пів хвилини, готується до цього як до повноцінного шоу. Витримати таке навантаження з його перфекціонізмом – і морально, і ментально важко.
– Чому в нас так часто виникають всілякі скандали під час Нацвідбору?
– Ну а скажіть мені, де у нас, українців, немає скандалів? А Євробачення – це ж магніт, місце, яке притягує шалену кількість уваги. Навіть люди, які максимально далекі від конкурсу, розповідають, що терпіти його не можуть, все одно – в контексті. Знають, хто виступає, чули про суперечки та скандали, самі вступають у полеміку, радять, що кому робити. Це наша риса така, українська – ми завжди знаємо, як краще, кому краще, де краще.
– Як вам гурт Ziferblat, який через кілька днів запалить на сцені Євробачення в швейцарському Базелі?
– Цього року вони були серед моїх фаворитів, тому абсолютно задоволений вибором. Це хлопці, які розуміли ще з дитинства, чого хочуть. Я трошки покопирсався в їхніх біографіях: вони люблять Євробачення, все своє свідоме життя йшли до цього. Тому це було лише питання часу, коли там опиняться. До речі, це класний приклад того, що якщо вам здається, що щось в житті неможливе, подивіться, які дива роблять наполегливість та палке бажання.
Ziferblat – молодчинки, вони творять класну сучасну музику. Можливо, поки не стануть гуртом номер один в Україні, з огляду на те, що слухають пересічні українці, не зберуть "Олімпійський" найближчі п’ять років. А може статися якраз навпаки, бо слухач омолоджується, змінюється настрій. Коли ми будемо дивитися цьогорічний конкурс, можна буде простежити, наскільки еволюціонує музична світова культура. Те, що зараз слухають, колосально відрізняється від минулих років. Це абсолютно інша музика. А Євробачення, як не крути, завжди в тренді.
– Минулого року, розповідаючи в одному з інтерв’ю про трійку фаворитів на конкурсі, ви ще до його початку назвали серед них музикантів Nemo зі Швейцарії, які стали переможцями. А хто фаворити, крім наших, у вас цьогоріч?
– Я чекаю генеральних репетицій, тому що те, що зараз прогнозується букмекерами, сильно різниться з тим, що побачимо на сцені. Артисти на арені мають абсолютно однакові умови – одна сцена, кількість інструментів, камер, екранів. І далі все лише в їхніх руках: як використають цей простір, як зможуть заповнити його собою, чи впораються з хвилюванням, наскільки круто себе покажуть у живому виконанні. От все це в результаті виллється в фінальний результат. У кожного з 37 представників своїх країн є три хвилини закохати в себе глядача.
– Чи була у вас розмова з Ziferblat, можливо, давали їм якісь поради? Ви були присутні на пресконференції на столичному залізничному вокзалі напередодні їхнього від’їзду в Швейцарію. Знаєте, в мене та колег склалося враження, що лідер гурту Даніїл Лещинський – хлопець ще з тим характером. Коли фотографи, роблячи знімки, просили його більше усміхатися, він категорично відповів, що сам знає, коли це робити.
– Ну то це ж добре! Вміє тримати свої кордони, значить, з повагою ставиться до чужих. Ні, порад я їм ніяких не давав, відверто кажучи, не люблю такого. Найголовніше, що побажав, – кайфонути від цього процесу. Євробачення – це дійсно надзвичайно. Я бажаю хлопцям витиснути максимум від перебування там. Тому що, найімовірніше, такий досвід може випасти лише раз на життя, вдруге його прожити не вийде. Артисти рідко повертаються на Євробачення. У нас, в принципі, таких прецедентів ще не було.
– Як думаєте, чому піднялося стільки галасу навколо костюмів Ziferblat?
– Повертаємося до питання про скандали на Євробаченні (сміється). Виявляється, що в нас і тут дуже багато експертів. А насправді якісь висновки робити зарано, треба побачити, який це все матиме вигляд глобально – в постановці. Мені особисто костюми подобаються.
– На ваш погляд, чи зможе Росія найближчими роками повернутися на Євробачення?
– Зараз вони намагаються створити свій аналог Євробачення. Але з ними завжди так: все, що закордонне, особливо з префіксом "євро" – погано, а потім починають мавпувати це в себе. От оголосили, що будуть робити Інтервідєніє, на якому, ймовірно, виграватимуть кожного року. Ну це в їхньому стилі – перекрутити і зробити так, щоб бути там королями.
Щодо їхнього повернення на Євробачення, не думаю, що таке можливо. Цей конкурс став однією з перших інституцій, які жорстко відреагували на повномасштабне вторгнення. Вже 25 лютого 2022 року Європейська мовна спілка оголосила про дискваліфікацію Росії через агресію. Фундаментальна цінність Євробачення: об'єднання навколо миру. І як може в ньому брати участь країна, яка розв’язала страшну війну? З іншого боку, ми розуміємо, що у них все одно є симпатики. І Росія витрачатиме, як завжди, мільярди на те, щоб повернутися. Але станом на зараз такі розмови не ведуться.
– Ширились чутки, що в 2008 році Росія виборола перемогу на Євробаченні не без допомоги хабарів.
– Так, такі розмови були. Навіть називали конкретні суми в п’ять мільйонів євро. Але мені здається, що це дуже дешево (сміється). Але чув таку цифру не від однієї людини. Це ж було якраз в той час, коли Росія намагалася створити імідж наддержави і "підгрібала" під себе наймасштабніші проєкти. Тому Євробачення стояло першочерговим державним завданням.
– На пресконференцію гурту Ziferblat перед від'їздом до Швейцарії ви приїхали з сином Марком. Не думаю, що його не було з ким залишити, найімовірніше, була якась мета взяти його з собою.
– У нас насправді є традиція: кожна дитина повинна мати свій корисний час з батьками. Тому є такі дні: тата і Марка, наприклад. Ми їх плануємо заздалегідь. І, щоб плани не ламати, Марко з самого ранку поїхав зі мною. Йому дуже сподобалося. Звісно, шарівся, бо хлопчині всього п’ять років. Але ввечері мамі розповідав, що допомагав татові на пресконференції – носив по залу мікрофон.
– Як поживає його молодший братик Марсель (Мірошниченки всиновили хлопчика, якому тоді було два роки, влітку 2023 року. – Ред.)?
– Зараз він живе найкраще своє життя. Це найщасливіша і дуже закохана в життя людина. Насправді я думаю, що це було закладено в ньому ще при народженні. Тому що ніхто, окрім нього самого, не вірив, що він проживе хоча б декілька хвилин у цьому світі. Він боровся за себе з самого народження. І зараз, коли отримав те, що повинна мати будь-яка дитина – улюблених дорослих, їхню відповідальність, безумовну любов і прийняття, – почав бурхливо розвиватися. Надолужив за цей час колосальну прогалину, фізіологічну в тому числі. Це яскравий приклад того, що любов може зцілювати краще за будь-які ліки. Наприклад, у нього мала бути ще одна операція, її запланували за рік, але коли пів року тому ми приїхали на обстеження, сказали, що хірургічне втручання не потрібно.
– Восени минулого року ви з дружиною Інною стали батьками 8-річної дівчинки Ангеліни. Процес адаптації її в родині відрізнявся від того, як було з Марселем?
– Безумовно, тому що Марсель встиг пожити в дитячому будинку менше двох років, а Ангеліна – значно довше. Але я не можу сказати, що її адаптація була складнішою чи навпаки – простішою. Вона була просто іншою. Але зараз можна з впевненістю стверджувати, що процес адаптації вже завершений.
– Є думки, що у вас з Інною може бути не четверо дітей, а п’ятеро?
– Ми ніколи не кажемо "ні". Проте для цього потрібні відповідні обставини. Зараз ми заповнені на максимум у плані елементарних побутових моментів – кількість квадратних метрів житла, кількість місць у машині і таке інше.
– Як діти ладнають між собою? Мія і Марко не ображаються, що ще донедавна їх було лише двоє, а тепер аж четверо?
– Характер у всіх різний, бо всі індивідуальності, і ми це підтримуємо. Тому як всі брати і сестри: тут обіймаються, цілуються, а тут – вже б'ються. З приводу ревнощів, ми зараз запитаємо про це у Мії – вона якраз поряд зі мною. Каже, що ніколи не ображалася. Вона обожнює Марселя, а якщо в нього запитати, кого він у родині найбільше любить, скаже: Мію. Між цими двома якась неземна любов просто.
Треба сказати, що в нас не було такого – привели дітям дитинку і сказали: от ваш братик чи сестричка. Ми майже рік готували дітей до цього – розповідали, пояснювали, відповідали на їхні запитання, запитували самі. І перейшли до конкретних дій тільки тоді, коли зрозуміли, що діти готові до прийняття.
– Ви розповідаєте про дні дітей з татом чи мамою. А у вашому календарі заплановані побачення Тімура і Інни?
– Безумовно, але це залежить від того, що поруч записано в календарі (сміється). Насправді така практика була започаткована ще тоді, коли ми почали зустрічатися. І нині нічого не помінялося. В графік вносяться дні тата з кожним з дітей, такі ж дні мами і дні Тімура та Інни. Часом це бувають години. Ми можемо разом попити кави, пообідати десь. Чи в кіно сходити, погуляти – отакі наші побачення. Окрім того, дуже любимо подорожувати. До великої війни буквально щомісяця кудись обов'язково їздили хоча б на день. Зараз, звісно, це складно робити, але все одно намагаємося. Подорожі – це дуже класний розвиток. Не тільки для дітей, а й для дорослих. Науково доведено, що в цікавих поїздках рівень стресу падає на 80%. Ми намагаємося міксувати: якщо їдемо, наприклад, кудись з усіма дітьми, то наступного разу – лише вдвох. Або – з дівчатами, а потім – тільки з хлопцями, щоб кожен із них отримав свою частину батьківської уваги.
– Коли між вами з дружиною виникають якісь непорозуміння, то хто першим йде на примирення?
– Ну, враховуючи, що Інни зараз поруч немає, скажу, що я (сміється). Через що можемо посваритися? Абсолютно більшість суперечок виникають зазвичай через втому. І той, хто стомився, починає все, що відбувається навколо, приймати в штики. А інший, не зчитавши першопричини, може вступити в полеміку, чого в принципі в нормальному стані ніколи б не сталося. Таке треба передбачати, тому намагаюся все робити, щоб дружина мала час для відпочинку.
– На початку інтерв'ю ви сказали, що "рекорди самі себе не поб’ють", ймовірно, маючи на увазі кількість років роботи коментатором на Євробаченні. Чинний рекорд належить британському коментатору Террі Вогану – він 30 років вів Євробачення для своєї країни.
– Так, мені ще потрібні десять років, аби перебити його рекорд, однак треба сказати, що поряд йдуть кілька телеведучих, які теж вже напрацювали багато. Проте в мене є перевага – я дуже рано почав. Тому мрію не просто побити чи повторити рекорд Террі Вогана, а зробити його недосяжним на віки. Коли мені виповниться 69 років, це буде рівно 50, як працюю в Євробаченні. Думаю, це красива цифра.
– Україна входить у десятку найуспішніших за рейтингом країн щодо виступів на Євробаченні. У вашому особистому рейтингу які країни?
– Ну, перше, що спадає на думку, – це безумовно, Швеція. Далі насправді немає такої чіткої тенденції. От якщо Україна і Швеція – це завжди ок, всі інші – трішечки змінюються. Сьогодні в фаворі можуть бути скандинавські країни, а в наступні роки – південь Європи.
Як буде цього року, побачимо. Зараз знову всі ставлять на Швецію. Я не можу сказати, що мені не подобається їхній виступ, але з іншого боку, хочеться трохи більше різноманіття. Не так часто шведських виконавців у переможцях (сміється). Хоча, якщо це станеться, то буде абсолютно заслужено. Я сподіваюся, що до шведів доєднаємося ми, як завжди. Зараз нам не прогнозують аж надто високих місць, але впевнений, що будемо в десятці найкращих.
– Тімуре, ви також ведете на "1+1 Україна" проєкт про кмітливість "Клуб 1%". Чи планується другий сезон?
– Так, звісно! Перший сезон пройшов восени минулого року успішно, тож ми готуємо знімати і другий. Зараз активно йде кастинг, шукаємо нових героїв. Будь-хто може перевірити свої пам'ять, увагу, кмітливість, швидкість і здатність нестандартно поглянути на світ навколо. Для цього необхідно заповнити анкету на сайті 1+1.
Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з акторкою Катериною Тишкевич – про три дні в комі, підставу зрадниці Байрак та шлюб із відомим актором.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!