Блог | "Роттердам+": коли докази обвинувачення починають працювати на захист Валентина Карповець, юристка

Справа "Роттердам+" і надалі розглядається у Вищому антикорупційному суді. Однак уже перші досліджені докази, подані стороною обвинувачення, несподівано висвітлили обставини не на користь прокурора, а на користь захисту.

Йдеться про матеріали Антимонопольного комітету України, що стосуються дослідження ринку електричної енергії та енергетичного вугілля за період 2013, 2014 роках та першому півріччі 2015 року. Також матеріли містять документи АМК України, що були складені за результатами перевірки наявності ознак порушення конкурентного законодавства у діях Групи компаній ДТЕК у період дії формули "Роттердам+". Претензії ініціаторів такої перевірки (НКРЕКП і Державного підприємства "НЕК "Укренерго") полягали в тому, що, на їх думку, ДТЕК включало необґрунтовані витрати до собівартості електричної енергії, що могло призвести до збільшення її ціни.

Як було оголошено під час судового засідання, саме ці матеріали висвітлювали економічні передумови для прийняття Порядку формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП № 289 від 03.03.2016, яким впроваджено застосування формули "Роттердам+". Що означала ця формула? По суті, це був механізм визначення ціни вугілля за принципом імпортного паритету: європейський індикатив у портах плюс логістика до українських ТЕС.

Здавалося б, саме ці документи мали б підтверджувати логіку обвинувачення та підсилювати викладену в обвинувальному акті версію, однак виявилося навпаки. Як було повідомлено, АМК України закрив справу та не встановив порушень у той період, коли формула "Роттердам+" вже діяла. За таких обставин те, що роками подавалося як цілісна і нібито беззаперечна конструкція, у залі суду починає втрачати будь-яку логіку. Між обвинувальним актом, версією органу досудового розслідування та змістом самих документів наявні очевидні суперечності, які неможливо ігнорувати.

Після запровадження формула "Роттердам+" застосовувалась, зокрема, до виробників електричної енергії, які працювали за ціновими заявками. Йдеться про ПАТ "Центренерго", ПАТ "Донбасенерго", ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго", ТОВ "ДТЕК Східенерго" та ПАТ "ДТЕК Західенерго".

Якщо правила були спільними для всіх учасників ринку, то постає цілком закономірне питання: чому у центрі кримінального переслідування опинилися лише окремі особи та енергогенеруючі компанії, тоді як інші суб’єкти, на яких поширювався той самий порядок ціноутворення, фактично залишилися поза увагою?! Така вибірковість ставить під питання послідовність підходу сторони обвинувачення та правильність визначення нею кола цивільних відповідачів. Як наслідок, це може стати підставою для відмови у задоволенні цивільних позовів.

Не менш показово й те, що обвинувачення оперує прогнозованими (плановими) показниками імпорту, створюючи враження, ніби імпорт вугілля був майже відсутній і становив менше 1 %. Проте документи, подані до суду самою ж стороною обвинувачення, демонструють зовсім іншу картину – частка імпортованого вугілля була суттєвою і стабільно зростала: у 2014 році – 17 %, у 2015 році – вже 37 %, у 2016 році – 38 %, а у 2017 році – 54 %.

Окреме питання викликає і ціна 1100 гривень за тонну вугілля, яку прокурор використовує як беззаперечну базу для розрахунків збитків в обвинувальних актах. Втім така цифра виглядає відірваною від реального стану вуглевидобутку. В документах АМК України та Міненерговугілля, поданих самою ж стороною обвинувачення, йде мова, що у 2015 році собівартість вугілля перевищувала 1700 гривень за тонну.

 В підсумку вже перші досліджені в суді матеріали дають підстави говорити про головне: справа "Роттердам+", яка роками подавалася як очевидна і беззаперечна, при переході від гучних формулювань до конкретних документів починає втрачати свою логіку. Постає питання: чи справді йдеться про доведене обвинувачення, чи про версію, яка не витримує перевірки фактами?!