Війна, НАТО, МВФ: в чому злукавив Зеленський

Тригодинне інтерв'ю журналісту Дмитру Гордону, новорічна заява на "1+1" про балотування у президенти, запуск кампанії "Зе! Команда"… За останні кілька тижнів ім'я Володимира Зеленського не зникає з головних сторінок онлайн-ЗМІ, його активно обговорюють у Facebook. Незважаючи на швидкий запуск політичної кампанії, передвиборчої програми Зеленського у відкритому доступі поки що немає (але артист запропонував українцям скласти таку програму разом).

Відео дня

Водночас у розмові з Дмитром Гордоном Зеленський висловив свої думки про одні з найважливіших для України питань: умови закінчення війни, співпрацю з МВФ, ЄС та НАТО, формування команди, деолігархізацію, мовну політику та політичний устрій в Україні, пише VoxCheck.

Стаття нижче — спроба перевірити деякі тези Зеленського з точки зору фактчеку та повніше прокоментувати питання, які він порушує. Зробити фактчек вдалося лише за кількома його тезами (НАТО, МВФ, умови закінчення війни, військова допомога Україні). Решта тверджень Зеленського мали суб'єктивний характер, мали багато оцінкових суджень і мало фактажу, тому перевірити їх було неможливо.

Про вступ до НАТО

У цій цитаті Володимир Зеленський озвучує дві тези:

— закріплення курсу на інтеграцію до НАТО в Конституції нічого не дасть

— домовлятися про вступ до НАТО треба "тихо" (тобто без публічного обговорення)

Читайте: ''Стати на коліна'': навколо Зеленського розгорівся новий скандал

Безумовно, зміни до Конституції не є гарантією незмінності курсу України до НАТО. Значно важливішими є практичні кроки у сферах реформ в Україні та співпраці з Північноатлантичним блоком. Однак, по-перше, після закріплення в тексті Конституції орієнтації країни на Північноатлантичний альянс це положення буде важче змінити: для цього потрібне буде голосування ⅔ парламенту. По-друге, це може бути додатковим (хоча, звісно, далеко не основним) свідченням серйозних намірів та визначеності України у переговорах із НАТО. Тому закріплення курсу на вступ до НАТО у Конституції навряд чи буде зовсім марним кроком.

Відносини України з НАТО стали значно інтенсивнішими з 2014 року після агресії Росії та відмови України від позаблоковості. У 2016 році на саміті у Варшаві було ухвалено Комплексний пакет допомоги для України та створено 8 трастових фондів для сприяння реформам оборонного комплексу України.

Сьогодні Україна декларує прагнення вступити до НАТО, оскільки окрім технічної та фінансової допомоги, яку ми вже отримуємо, вступ — це гарантії безпеки від усіх членів альянсу.

Формальні умови вступу до НАТО зазвичай прописують у Плані дій щодо членства (ПДЧ), і вони стосуються відповідності збройних сил країни-кандидата стандартам НАТО, цивільного контролю над армією та відсутності територіальних претензій до своїх сусідів (до речі, Україна мала намір отримати ПДЧ ще 1994 року, а 2002 року намагалася активізувати співпрацю з НАТО).

Незрозуміло, яким чином можливо "тихо" приєднатися до НАТО, як пропонує Володимир Зеленський. Адже для цього, по-перше, треба провести низку комплексних реформ, що потребують бюджетних ресурсів. По-друге, до країн-кандидатів є неофіційна, але вагома вимога НАТО — підтримка населенням рішення про приєднання. Поширена практика — проведення загальнонаціонального референдуму, що аж ніяк не вкладається в поняття "тихо". До речі, відсутність підтримки населенням України вступу до НАТО була одним із аргументів Франції та Німеччини на користь того, щоб не дати Україні План дій членства у 2008 році. Зараз вступ до НАТО підтримують 42% населення, що менше, ніж у минулі два роки, але значно більше, ніж, наприклад, у 2012 році (13%). Тому відповідна адвокаційна кампанія є важливою складовою руху до НАТО.

Отже, Володимир Зеленський маніпулює, коли каже, що закріплення руху до НАТО в Конституції не має жодного практичного сенсу, а домовитись про вступ можна "тихо".

Стаття 10 Статуту НАТО визначає, що до блоку можуть запросити будь-яку державу, що поділяє принципи, викладені у Статуті, та бажає зробити свій внесок у безпеку північноатлантичного регіону. Тобто прийом нових членів — це політичне рішення, яке є індивідуальним для кожної країни. У жодному офіційному документі не написано, що війна на території є умовою, яка гарантовано блокує вступ до Альянсу. Однак у принципах щодо розширення НАТО зазначено, що кандидати на вступ повинні мирними способами вирішити територіальні або етнічні конфлікти і що вирішення цих конфліктів враховуватиметься під час ухвалення рішення про запрошення нового члена.

Висновок: вочевидь, невирішений конфлікт, особливо за відсутності стійкого перемир'я, як у випадку України, є перешкодою для вступу до НАТО, оскільки альянс бере на себе зобов'язання гарантувати безпеку своїх членів. Отже, ця теза Зеленського є правдивою.

Про МВФ

Володимир Зеленський озвучує дві тези:

— без кредитів МВФ в Україні буде дефолт (ми припускаємо, що під словом "вони" маються на увазі працівники МВФ, які озвучують таку тезу)

— за кредитами МВФ високі відсотки, причому вищі, ніж в інших країнах

Насправді кредити МВФ навпаки є дуже дешевими: для України, наприклад, середня ставка за кредитами МВФ становить близько 3%. Для порівняння: ставка за останнім випуском євробондів (осінь-2018) становила 8,994-9,750%.

Формування відсоткової ставки за кредитами МВФ — це не суб'єктивний процес, а складна процедура, яка залежить від багатьох чинників (вони детально описані у звіті IMF Financial Operations 2018):

— розміру квоти країни у МВФ (це сума, на яку може розраховувати країна, залежно від її внеску до статутного капіталу МВФ; при цьому внесок країни залежить від розміру її економіки, рівня відкритості та інших факторів, дані МВФ);

— типу кредитної програми та її тривалості;

— розміру вибірки кредиту (МВФ затверджує певну суму кредиту, але країна може отримати лише його частку — залежно від виконання країною умов отримання траншів);

— розміру базової ставки МВФ в SDR (special drawing right, умовна "валюта" МВФ, курс якої залежить від ключових світових валют). Зі свого боку базова ставка залежить від вартості державних облігацій таких країн як США, Великобританія, Японія та деякі інші (див. діаграму).

Як бачимо з графіку, базова ставка за SDR, яка формує вартість кредитів МВФ, у 2017-2018 роках становила 0,5-1% річних і несуттєво відрізнялася від ставки, наприклад, за 3-місячними державними облігаціями США. Таким чином, ставка за кредитами МВФ для України лише на 1,5 відсоткових пункти вища за ставку за держоблігаціями США.

Порівняти ставки кредитування МВФ для України та інших країн-позичальників важко, оскільки МВФ не поширює такої інформації. Але якщо Зеленський мав на увазі, що Україні дають суттєво дорожчі кредити, ніж іншим країнам (на 5 і більше відсоткових пунктів) зі свого боку то це неправда.

Щодо жорстких умов співпраці та "дефолту у разі неотримання чергового кредиту від МВФ". Про те, що Україна може зазнати дефолту без продовження співпраці з МВФ, говорять не представники МВФ, а українські економісти (див. "Макроекономічні ризики зростають і потребують термінових дій"). Умови співпраці з МВФ передбачають проведення реформ, а не просто отримання кредитів. Зокрема протягом останніх років умовами меморандумів з МВФ були створення ринку газу, антикорупційних органів, докапіталізація банків тощо. Втілення цих реформ дозволить не лише уникнути дефолту, а й забезпечити економічне зростання. Тому воно вигідне насамперед державі Україна.

Підсумовуючи, вердикти за тезами Зеленського такі:

— без співпраці з МВФ дефолт не є неминучим, проте є дуже імовірним. Наприклад, уряд може спрямувати кошти з інших програм на виплату боргів і таким чином не допустити дефолту, але найвірогідніше уряд цього не зробить;

— порівняти умови, на яких Україна отримує кошти від МВФ, з умовами інших країн неможливо. Але навряд чи ці умови для нашої країни є набагато гіршими. У будь-якому разі ставки за кредитами МВФ набагато нижчі, ніж ринкові ставки.

Висновок: обидві тези є неправдивими.

Про умови закінчення війни з Росією

У цій цитаті Володимир Зеленський висловлює такі тези:

— з РФ та Володимиром Путіним можливо досягти компромісу — викласти вимоги обох сторін та зійтися "десь посередині"

— після цього треба оголосити референдум, на якому народ України голосує за чи проти досягнутого компромісу

— на референдумі не буде однозначно "за" чи "проти", але за його результатами можливо сформувати певний остаточний список умов миру з РФ

— якщо Верховна Рада не погоджується оголосити такий референдум, то можна провести опитування онлайн або через телебачення

Сьогодні можливість досягнути компромісу з президентом РФ виглядає малоймовірною, оскільки досі, незважаючи на багаторазові домовленості, не вдалося досягнути навіть стійкого припинення вогню. Наприклад, наприкінці грудня 2018 року було повідомлено про чергову домовленість щодо перемир'я, однак вона не діє: 31 грудня двоє українських військовослужбовців отримали поранення, 1 січня один загинув та двоє отримали поранення.

Читайте: ''Покажи палець і будуть ржати'': Подерв'янський пояснив успіх Зеленського в Україні

Якщо не станеться якихось кардинальних змін всередині Росії або міжнародний тиск не стане критичним для Кремля (а обидва варіанти виглядають малоймовірними в найближчому майбутньому), то вирішити конфлікт справді можна лише шляхом переговорів з Росією. Але важливо розуміти, що у такому випадку Україна змушена буде йти на поступки, які зараз видаються неприйнятними. Про які поступки йдеться? Ось лише кілька найголовніших:

РФ прагне легітимізувати окупацію Криму (про висловлення таких ідей повідомляли представники України в Мінській групі Роман Безсмертний та Євген Марчук),

— заблокувати потенційний вступ України до НАТО (Russian deniable intervention in Ukraine, стор. 15-21)

— особливий статус для ОРДЛО зі збереженням там впливу РФ та фінансуванням цих територій з бюджету України (як передбачено Мінськими угодами).

При цьому за наявної ситуації незрозуміло, що може змусити РФ "зійтись десь посередині". Також питання в тому, чи готові зараз до таких поступок українське суспільство та будь-який всенародно обраний президент. Для того, щоб це зрозуміти, справді можна провести загальнонаціональний референдум. Щоправда, спочатку треба ухвалити закон, який регулював би процедуру його проведення, оскільки зараз такого закону немає (останній закон визнано неконституційним).

Однак проведення референдуму з питань підписання мирної угоди є дуже ризикованим інструментом: відомо чимало випадків, коли плебісцит ще більше антагонізував нестабільне суспільство. Останній відомий приклад — Колумбія, коли на референдумі населення проголосувало проти мирних угод, які вже були досягнуті. Крім того, на додачу до закону про референдум доведеться вносити зміни до Конституції, оскільки стаття 74 прямо забороняє проводити референдум з питань амністії, а вона є невід’ємним предметом мирних переговорів і здебільшого — частиною мирних угод.

Незрозумілим також є твердження про те, що результатом референдуму не буде "однозначно за" чи "однозначно проти". Це може свідчити про бажання провести референдум лише для галочки і залишити можливість трактувати його результати на власний розсуд.

Зрештою, голосування онлайн або по телевізору не може наразі замінити загальнонаціональний референдум. По-перше, його навряд чи можна буде назвати репрезентативним. По-друге, в умовах нинішньої інфраструктури подібні голосування не убезпечені від кібератак та маніпуляцій, що підтверджує навіть досвід розвинутих країн.

Висновок: Отже, Володимир Зеленський маніпулює, оскільки ніщо не вказує на те, що з РФ можна досягти компромісу, зійшовшись "десь посередині". Також він не запропонував стратегії ведення переговорів, відмінної від тої, що триває зараз. Крім того, проведення референдуму потребує багатьох законодавчих змін та може спричинити більше проблем замість вирішення конфлікту. Зрештою, онлайн-опитуванням не можна замінити волевиявлення населення.

Про військову допомогу Україні

Двосторонні військові угоди з окремими країнами — це справді ще один інструмент посилення української безпеки. Але наведене твердження Володимира Зеленського свідчить про його погану обізнаність із ситуацією у сфері оборонної співпраці між Україною та її партнерами, бо те, що він пропонує зробити, насправді вже зроблене.

У 2017 році Україна підписала оборонну угоду з Канадою, у 2018 році її доповнили угодою про підготовку особового складу. Також підписано оборонну угоду з Польщею (2016) та створено спільну українсько-польсько-литовську бригаду. На додачу в останні роки Україна підписала низку технічних угод у сфері військово-технічної співпраці (наприклад, із Туреччиною, за якою Анкара оплатила товари та послуги для ЗСУ на 9 млн турецьких лір). Активну військову співпрацю Україна має і з НАТО та США. Зокрема у 2018 році ми вперше напряму отримали від американців летальне озброєння — протитанкові ракети Javelin.