Подвигнули мене на цю статтю три ніби незв'язані речі. По-перше, удар української крилатої ракети "Фламінго" по Воткінському ракетному заводу; по-друге, оголошення 27 лютого ракетної тривоги відразу в 13 регіонах РФ, у тому числі у восьми - вперше. Це Башкортостан, Татарстан, Удмуртія, Чувашія, Свердловська область, Пермський край та ін. Ну а по-третє, – новини від Валентини Терешкової.

Відео дня

Українські ракети

Про них особливо поширюватися не буду - і без мене навколо них багато галасу. З одного боку, це непогано – чим густіший туман війни та хмари дезінформації, тим корисніше та безпечніше для справи. Щоправда, є деякі витрати.

Так один мій американський російськомовний френд з Фейсбуку з пів року тому просто їсти не міг, все доводив, що ракета "Фламінго" – фікція для розпилу бюджетних коштів та прикриття корупції в оточенні Зеленського. Тривало це доти, доки заперечення її існування стало викликати сміх аудиторії та шкодити репутації відомого ФБ-блогера. Тоді він переключився на очорнення ракети: мовляв, і точність у неї нікчемна, і випуск придатних "виробів" становить лише 30%, і величезний провал у даху цеху Воютинського заводу зроблений внутрішнім вибухом лаків та фарб – мовляв, цех гальвано-фарбувальний.

Насправді френд просто ненавидить Зеленського, ставить йому всяке лико в рядок і радий будь-якої можливості зганьбити його. Загалом, я відфрендив його. Але ці ж е... наративи популярні й у багатьох в Україні.

Повинен принагідно зауважити, що й авторитетний полковник Грабський спочатку скептично ставився до непомірного захоплення цієї ракети. Але в останніх стрімах визнав, що цей "виріб воєнного часу", зроблений за принципом дешево і сердито, схоже таки поставили на крило, і за масованих пусків у поєднанні з БПЛА він здатний проривати ППО і точно вражати цілі. Чекаємо на масове виробництво та застосування української балістики!

Ракети молодості

Мої дитинство та юність пройшли під знаком ракет. Мені було п'ять років, коли полетів перший супутник, дев'ять – коли Гагарін, ну а в десять я з тривогою стежив за ракетною авантюрою Хрущова – він влаштував Карибську кризу. Справа в тому, що поки Микита розповідав про радянські заводи, які "печуть ракети, як сосиски", у США казка стала бувальщиною!

Вони зробили висновки з успіхів радянської ракетної програми, і восени 1962 р. СРСР мало не нарвався на нищівний ядерний удар. Його ракети середнього радіусу дії на Кубі стояли без боєголовок, Кеннеді оголосив блокаду острова, американський флот завернув додому радянські кораблі з боєзарядами, швидко виловив і з ганьбою видворив наші підводні човни.

І чим тепер загрожувати Америці? Двома полками Р-16 (два з лишком десятки ракет) і чотирма штуками Р-7? Борис Черток, соратник Корольова, згадує, як прибирали зі старту ракету, орієнтовану на Марс, і готували до пуску бойову "сімку". Це і всі козирі, що були на руках, не рахуючи авіації, у якої, говоритимемо чесно, не було жодного шансу долетіти до мети.

У відповідь США, окрім тисячі бомберів, привели до бойової готовності 180 МБР "Атлас" та "Титан", в Англії — 60 "Торів", в Італії — 30 та в Туреччині — 15 "Юпітерів". І ще 144 "Полариси" на атомних підводних човнах! По-доброму, ми маємо молитися на Джона Кеннеді — лише мудрість і витримка великого президента врятували наші міста від долі Хіросіми та Нагасакі. Будь президентом Трумен чи Рейган...

До речі, вже переїхавши до Америки, я не тільки побував в Олександрії, на могилі великого ракетника Вернера фон Брауна, але й дізнався про ще одну ниточку, яка пов'язувала з ракетами. У свій час я досить часто їздив через містечко Платтсбург на півночі штату Нью-Йорк – воно відоме як місце історичних битв з англійцями, а на початку 60-х у лісах навколо нього паслися ракети "Атлас", конячки апокаліпсису. Близько десятка ШПУ ракетних шахт. Під час Карибської кризи їх привели до бойової готовності, причому вони були націлені на південь європейської частини СРСР. Боюсь, одна з боєголовок призначалася моєму Донецьку.

Маючи переважну перевагу і мало чим ризикуючи, Америка багато разів могла стерти нас з землі. Натомість вона за п'ять років з 1962 по 1966 роки збудувала понад тисячу ШПУ стратегічних ракет. Часом до ладу щодня вводилося по шахті! Ціною 10 млн. дол. кожна. Хоча наші ракети не мали точності, щоб загрожувати американським ракетним позиціям, їхньою метою були великі міста. Наприклад, Р-7, про яку пише Черток, націлювали на Нью-Йорк.

Але до 1971 року, коли я пішов до армії, ситуація змінилася. Вже до 1968 р. на земляних роботах із будівництва наших ШПУ "видали на-гора" 120 млн. кубометрів! Для порівняння: на Красноярській ГЕС — 5 млн. кубів, на Дніпрогесі близько 3 млн. У будівництві та введенні в експлуатацію ракетних комплексів було зайнято 650 тисяч робітників, учених, військових і до 1969 року збудували 940 шахт для "соток". При мені додалося ще п'ятдесят крапок. Тому ми так бідно й мешкали в СРСР.

Служив я в підмосковному містечку Щелкове, і відділення нашої частини тягнули енергію до ШПУ, шахтних пускових установок для МБР, міжконтинентальних балістичних ракет. Вони працювали в Костромі, Тейковому та Бологому, Ярославлі та Ростові Великому, у Володимирі та інших містах по Золотому кільцю Росії. Але й у сибірській тайзі стояв наш підрозділ — у Хакасії навколо Ужура обладнали шахти для величезних Р-36. Це бабуся знаменитої "Сатани"!

Загалом, кували ми чи то щит, чи то меч батьківщини, ставили воістину золоте, якщо знати, у скільки країні воно обійшлося, кільце ракет. Саме тоді, на початку 70-х ми наздоганяли Америку за кількістю боєголовок, але великої гордості, згадуючи ту роботу, я якось не відчуваю. Безкрайня сумна Росія – і нескінченні траншеї; екскаватори, бульдозери та вбиті вантажівки; опори ЛЕП тонуть у зеленому морі тайги, солдатики в замизканих ватниках тонуть у бездонному бруді – від Москви до околиць ставили ми бойові ракети УР-100 ("сотка") і Р-36. З ними ми й наздогнали Америку.

Чому я не люблю Терешкову?

Гм, все це пізнавально, скажете ви, але до чого тут Терешкова? При тому, що днями виявила бажання переобиратися до Держдуми РФ (6 березня їй стукне 89!) – і запропонувала знову підвищити вік виходу на пенсію дорогих росіян. І при тому, що по сусідству зі Щелковим розташоване Зіркове містечко (Звездный городок), де і знаходилася наша губа (гауптвахта).

І ось якось влітку 1972 поїхав я туди з нарядом забирати Васю-цигана. Його прізвище ніхто її не пам'ятав, обходилися прізвиськом. Цей напрочуд безглуздий Вася (цигани зазвичай не віддають синів в армію, відмазують, але наш примудрився) ні до якої роботи не був пристосований, зате віртуозно бив чечітку, чому його й тримали в центральній частині. Він був зіркою нашого ансамблю, урізноманітнив його досить кволий репертуар запальними танцями — і тому манив серця тубільних дівчат. Наш ансамбль гастролював сусідніми в/ч, районними клубами, але особливо ми любили виступати в жіночих гуртожитках. Навколо Щолково їх багато і літніми вечорами дівчата часто гостювали у нас на КПП, а ночами багато бійців бігли в самоволку, СЗЧ як зараз кажуть.

На губу Вася потрапив по дурості командира частини. Той не подумавши, дав йому відпустку на десять днів. А Вася не повернувся і за місяць — загуляв на батьківщині і забув про борг перед нею. Довелося посилати по нього офіцера і, звісно ж, дати місяць губи.

І ось забрали ми, значить, його, вивели, старший наряду затримався, підписує на КПП відповідний папір, але тут Васі захотілося з малої потреби. А оскільки хлопець він був дуже простий, то він і справив її прямо біля ганку КПП. І треба було так збігтися — повз саме проходила Терешкова.

Не у формі (вона тоді, здається інженер-полковником вважалася), у сукні, але хто ж у Зоряному не знає Терешкову! Н-дас. Розорялася страшно. Викликала командира губи і зажадала посадити Васю знову, а заразом і весь наш наряд. Вискочив начальник наряду, блідий, губи тремтять, почав виправдовуватися, але мегера гриміла на все містечко, так що Васю тут же запакували взад, хоча начальник губи був проти — своєю простотою Вася і його дістав. Ми вже теж були готові знімати паски, але якось бог милував. Обійшлося.

Але Терешкову з того часу не люблю. Це почуття я проніс через все життя і воно тільки міцніє.

Для довідки. У 2024 році на пенсію в РФ виходили жінки у віці 58 років (1966 року народження) та чоловіки у віці 63 років (1961 року народження). Жінки 1967 року народження та чоловіки 1962 року народження (що досягли віку 59 та 64 років відповідно) зможуть вийти на пенсію наступного 2026 року.

Необхідне уточнення: половина чоловіків у Росії не доживає до пенсії.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...