Блог | Злой гений русского флота Мадяр? Хэйхатиро Того? Нахимов!

"Птахи Мадяра" у липні-серпні вразили понад 220 російських суден та кораблів в Азовському та Чорному морях. Японський адмірал Того під час Цусімської битви у травні 1905 року відправив на дно 21 російський корабель. Але лідером у цій справі залишається Нахімов!

Після розгрому російських військ на Альмі європейці швидко рухалися до Севастополя, і вранці 9 (21) вересня 1854 Корнілов зібрав на раду флагманів і капітанів, щоб вирішити, як бути флоту. Більшість командирів схилялося до затоплення кораблів на вході у бухту. У тому числі й Нахімов. І в ніч на 11 (23) вересня 1854 року російські моряки затопили своїх 5 кораблів і 2 фрегати ("Три святителя", "Уріїл", "Селафаїл", "Варна", "Сілістрія", фрегати "Флора" і "Сизополь") – з усіма гарматами, порохом та провізією. "Три святителі" вперто не хотів іти на дно, і пароплав "Громоносець" гарматним вогнем (47 пострілів нижче за ватерлінію) потопив ветерана. Це було початком кінця блискучого Чорноморського флоту.

Але Нахімов почав топити кораблі з перших місяців оборони – для нього це стало ідефікс. Так, не встиг шторм розламати "Сілістрію" (цей корабель втопили без гармат і він сильно бився на дно), як з'являється рапорт Нахімова:

"№36 30 жовтня 1854 р.

Секретно

Після вчорашнього свіжого вітру затоплений корабель "Сілістрія" розламало, і над ним виявився прохід глибиною до 36 футів. Про що маю честь донести до вашого превосходительства. Віце-адмірал Нахімов 1-й.

Заходи було вжито:

"Рапорт командира корабля "Гавриїл" капітан-лейтенанта М. І. Вікорста Станюковичу про затоплення свого корабля за розпорядженням П. С. Нахімова.

№ 1051 6 листопада 1854 р.

Внаслідок секретного розпорядження командувача ескадрою судів Чорноморського флоту пана віце-адмірала та кавалера Нахімова за № 10118, який був у командуванні моєму 84-гарматний корабель "Гавриїл" 5-го числа цього місяця близько 7 години ранку затоплений замість корабля "Сілістрія".

Про що вашому превосходительству маю честь донести. Капітан-лейтенант Вікорст".

Незабаром стурбований Нахімов пише рапорт самому Меншикову:

"№614 15 грудня 1854 р.

Севастопольський рейд

Міцні західні вітри та великі хвилі зруйнували перешкоду із затоплених кораблів біля входу на Севастопольський рейд; ретельний промір, зроблений на мій наказ, показує, що по всій лінії глибина перевищує 28 футів. Важливість цієї обставини зобов'язує мене, не дотримуючись форми, поспішити донести прямо до вашої світлості".

Могильщик російського флоту

Давно час придивитися до видатної ролі адмірала Нахімова у справі утоплення ЧФ. Відомо, що п'ятнадцяти років від народження він ступив на палубу і потім все життя провів на ній, дослужившись до віце-адмірала. Менш відомо, що повним адміралом він став на суші 27 березня (8 квітня) 1855, втопивши більше своїх, ніж ворожих кораблів. Помер від ворожої кулі, як і Нельсон, але той загинув у морі, вигравши безліч битв, а на адміральському рахунку Нахімова один тільки Синоп, перемога гучна, але ставша причиною програної війни та загибелі рідного флоту. Тож палуби для смерті не знайшлося, її довелося шукати на бастіонах.

Підійшовши до міста, ворожа армія не наважилася на штурм і 13 (25) вересня рушила з Бельбекських позицій на схід. Рух помітили з вежі на даху морської бібліотеки, найвищого місця міста: потік червоних англійських мундирів тягнувся на Мекензієву гору і спускався звідти в долину Чорної річки. За ними йшли французи, і тисячі багнетів виблискували під сонцем. Європейці замість штурму, що гарантував швидкий успіх – вони мали величезну перевагу в силах, рушили в обхід.

Але Нахімов вдарився в паніку і о 7 ранку 14 вересня видав такий наказ: "Ворог підступає до міста, в якому дуже мало гарнізону; я в необхідності знаходжуся затопити суду довіреної мені ескадри, і команди, що залишилися на них, з абордажною зброєю, приєднати до гарнізону." Для затоплення наказано було прорубати отвори та заткнути їх пробками. Пам'ятаючи ж повільність затоплення лінійного корабля "Три святителя", Нахімов наказав прив'язати до бортів кораблів смоляні кранці, щоб спалити флот у разі захоплення міста.

Він не мав права віддавати такі накази в обхід Корнілова, командувача гарнізону Моллера, та Станюковича, командира порту та військового губернатора Севастополя. Джерела прямо стверджують, що Корнілов страшно розгнівався і ледь не закував старого товариша в кайдани, обіцяючи відправити в такому вигляді государю! Корнілов замкнувся з Нахімовим, мав з ним серйозну розмову, після чого той прийшов до тями і наказав звезти на берег не три, а півтори тисячі матросів. Але від ідеї знищити ескадру все-таки не відмовився і заснував два особливі сигнали, по першому з яких кораблі належало втопити, а по другому спалити.

Увечері того важкого дня Корнілов, що розвинув бурхливу діяльність, записав у своєму щоденнику: "Поклали стояти!" Він став душею оборони, тоді як Нахімов залишився не при справах на ескадрі, що віддає гармати і людей на бастіони і швидко втрачає бойове значення. Першоджерела малюють картину, яка разюче відрізняється від намальованої російськими істориками і патріотичними живописцями. З нею можна ознайомитись у моїй статті у журналі Слово/Word – "Останній рік адмірала Нахімова" або в однойменному розділі моєї книги "Синоп – піррова перемога". Рамки цієї статті не дозволяють навести безліч фактів, що суперечать сусальній картині, дамо лише деякі.

Російські історики оспівують Нахімова як організатора оборони? Але лише у лютому Меншиков легалізує його сухопутну діяльність:

"№ 31 1 лютого 1855 р.

Командувач ескадрою судів Чорноморського флоту віце-адмірал Нахімов призначається помічником до генерал-ад'ютанта барона Остен-Сакена за званням начальника Севастопольського гарнізону. Про що по довірених мені військах оголошую.

Генерал-ад'ютант Меншиков".

Як відреагував Нахімов на розлучення з ескадрою? Звичним чином: 13 (25) лютого 1855 року, утворивши другу лінію між Миколаївською та Михайлівською батареями, лягли на дно "Ростислав", артилерійський рекордсмен Сінопу, "Святослав" та знаменитий "Дванадцять апостолів". Плюс фрегати "Месемврія" та "Кагул", а 16 (28) лютого ще й "Мідія".

Розпорядження командиру корабля "Ростислав" капітан-лейтенанту В. Г. Реймерсу:

"№ 21 6 лютого 1855 р.

Севастополь

Пропоную вашому високоблагородію прийняти в командування свій корабель "Ростислав" та виготовити його до затоплення на призначеному місці. З приводом корабля на місце щогли повинні бути надрубані і росторні найтови зняті, і ошвартувати його носом до Північної сторони. Робота ця повинна бути виконана швидко і таємно.

Командувач ескадрою віце-адмірал Нахімов 1-й".

У той же день з'явилося предписання Г. І. Бутакову, який здобув перемогу в першому у світі бою пароплавів, а 31 серпня 1855 командував затопленням російських пароплавів в Севастополі, що стосується того ж питання:

"Севастополь 6 лютого 1855 р.

Пропоную вашому високоблагородію прийняти у командування свій корабель "12 апостолів" та виготовити його до затоплення на призначеному місці".

Так Нахімов попрощався зі своїми флагманським кораблем, гордістю російського флоту. Меншикову надійшов рапорт про скоєне:

"№ 715 13 лютого 1855 р.

За словесним наказом його світлості пана головнокомандувача військово-сухопутними і морськими силами в Криму кораблі "Дванадцять апостолів", "Святослав", "Ростислав", фрегати "Кагул" та "Месемврія" вночі затоплені між Миколаївською та Михайлівською батареями, фрегат же "Мідія" при першій нагоді буде також затоплений.

Про що маю честь донести до вашого превосходительства.

Віце-адмірал Нахімов 1-й".

Та яка вже тут честь… Ах так, забув про найгучнішу справу Нахімова – вона набагато прискорила падіння Севастополя! Учасник подій повідомляє:

"Згадавши, що транспорт Кубань, наповнений скорострільними трубками і різними артилерійськими снарядами, і брандери "Кінбурн" та "Інгул", настільки дорогоцінні для міста в облоговий час, щойно затоплені ім'ям Нахімова тому, що стоячи в Кілен-бухті, внизу 1-ї і 2-ї наших батарей, – ніби не було можливості відбуксирувати ці судна з Кілен-бухти – Корнілов покликав мене і сказав: "Їдьте до всіх командирів кораблів і скажіть їм, що якщо хоч одна підводна пробка буде відкрита без мого наказу, то я визнаю командира того корабля за Державного злочинця і в кайданах доправлю до Царя!"

Нестача боєприпасів стала однією з причин поразки. Фрегат "Коварна" згорів під час останнього бомбардування 26 серпня (7 вересня) 1855 року. Інші кораблі та вітрильні судна втоплені своїми командами 28 серпня (9 вересня), у день залишення Південної сторони. Через добу настала черга пароплавів і пароходофрегатів. Але це вже після смерті адмірала, так би мовити, фінальний акорд реквієму.

Даремно "Північна бджола", газета Фадея Булгаріна, який працював на таємну поліцію, розпускала плітки про британця Адольфуса Слейда, головного радника (Мушавер паша) турецького флоту, і називала його злим генієм російського флоту. Як бачимо, Нахімов більше заслужив на цей титул.