Блог | Зброя невидимого фронту. Як російська дезінформація та пропаганда в епоху ШІ дестабілізують демократичні суспільства
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Довгий час займаючись питаннями пропаганди та дезінформації, я дійшов висновку, що демократичні країни з великими труднощами усвідомлюють ту небезпеку, яку несуть гібридні впливи на свідомість їхніх громадян. Путінська пропаганда, навпаки, повною мірою оцінила ефективність цього напряму в протистоянні з геополітичними суперниками. Більше того, всі ці методи були детально відпрацьовані й випробувані на громадянах самої Росії, і тепер цей колосальний досвід та деструктивні підходи активно поширюються на населення інших держав.
Вибуховий розвиток інтернету та технологій штучного інтелекту остаточно перетворив інформаційний простір на театр інформаційних воєн, де головною метою стали не території та фізичний збиток, завданий супротивнику, а свідомість людей. Епоха ШІ позбавила дезінформацію колишніх бар’єрів. Традиційна пропаганда вимагала багато "заліза", штату перекладачів і редакторів, аналітиків та "живих" ботів, однак сьогодні алгоритми дозволяють автоматизувати й експоненціально нарощувати потік брехні до небачених масштабів. Алгоритми соцмереж збирають цифровий слід кожного користувача. Програми поділяють аудиторію на дрібні групи й ведуть з ними індивідуальну роботу. Те, що лякає консерватора, спрацює на ліберала; те, що подобається молодій людині, буде відкинуто пенсіонером. Тому для кожної групи створюється свій тригер. Застосування ехокамер та мікротаргетингу дозволяє створювати комунікаційне середовище для окремого користувача, модулюючи інформаційний потік без альтернативних точок зору, що призводить до сприйняття неправдивої інформації як істини, без критичного аналізу та здатності розпізнавати маніпулятивні конструкції. Виникає спотворення сприйняття реальності, посилюється поляризація думок і формується безумовна впевненість у власній правоті.
Важливу роль у дезінформаційній агресії відіграють генеративний ШІ та діпфейки. Створення фальшивих документів, відеороликів та підроблених обкладинок світових ЗМІ стало справою кількох секунд, причому демонстрацією цих творінь не гребують і державні канали Росії. Зафіксовано випадки, коли в ток-шоу на федеральних каналах показували неіснуючі обкладинки та статті провідних західних видань із критикою України або лідерів західних держав. ШІ дозволяє генерувати ідеальний текст іноземною мовою без стилістичних помилок, стираючи ознаки "іноземного втручання". Мета російської дезінформації – не змусити повірити в конкретну брехню, а викликати тотальну недовіру до будь-яких інститутів, ЗМІ, науки та уряду, занурюючи суспільство у стан апатії та хаосу, викликаючи психологічне виснаження та почуття безнадії.
Не будемо детально розбирати безліч прикладів, де активно задіяна путінська "бойова гібридна машина". Перелічу лише деякі з них: вірмено-азербайджанський конфлікт, Молдова-Придністров’я, Балканський регіон (Сербія, Боснія та Герцеговина, Косово), Угорщина, країни Західної Європи – включаючи експлуатацію теми Гази/Хамасу, Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія та інші держави, де фіксуються втручання у вибори, підтримка радикальних партій і цілеспрямоване посилення поляризації. До цього додаються Грузія, Ізраїль, Близький Схід (Сирія), Африка (Малі, ЦАР, Судан), США, Латинська Америка, де ведеться робота з лівими та антиамериканськими силами, країни Балтії (Латвія, Литва, Естонія), Польща та весь східний фланг НАТО. Цей перелік далеко не вичерпний – географія гібридних операцій постійно розширюється, адаптуючись до локальних вразливостей та політичних контекстів.
Україна та Росія. Неоднозначна брехня.
Вивчаючи тему тотальної пропаганди в контексті протистояння Росії та України, можна чітко й наочно побачити цинізм і гнучкість кремлівської машини брехні. Російські політтехнологи чудово усвідомлюють, що шаблони, які працюють у Росії, абсолютно не сприймаються громадянами України. Відомо, що українці історично критично ставляться до влади, тому черговий Майдан або зміна керівництва країни шляхом виборів розцінюється громадянами України як можливість покращити життя для себе та своїх близьких, а не як джерело бід і катастроф вселенського масштабу. Для українського суспільства політична турбулентність – це механізм самоочищення та спроба скоригувати курс держави. В Україні існує свобода слова та діють демократичні інститути, у публічному просторі представлені різні думки, багато телеканалів та інтернет-ресурсів відкрито критикують чинну владу. Саме тому українській аудиторії транслюється зовсім інший, дзеркальний демократичний наратив, вивернутий навиворіт для маніпуляції. Кремлівська пропаганда намагається представити будь-які внутрішні політичні процеси в Україні як ознаки нестабільності, розпаду та управлінської неспроможності. Мета проста: підірвати довіру до державних інститутів, вселити відчуття безпорадності та створити ілюзію, що будь-які дії української влади неминуче призводять до катастрофи. Так формується штучний дискурс, у якому демократичні механізми – вибори, протести, зміна влади – трактуються не як прояв зрілого суспільства, а як доказ його слабкості. Це дозволяє Кремлю впроваджувати вигідні для нього інтерпретації, підривати внутрішню стабільність України та розхитувати її політичну єдність.
У Росії ситуація абсолютно інша: відсутність альтернативних точок зору в ЗМІ, інтернет як джерело інформації блокується, будь-який посил, вигідний владі, що лунає з усіх боків протягом десятків років, рано чи пізно досягає своєї мети. Для росіян зміни та зміна влади – це страх. Бурхливі дев’яності – це біль, хаос, роздуми з приводу втрати колишньої величі. Домінує культ підпорядкування та агресії. Історично сильна традиція сакралізації правителя та патерналізму. Громадянину Росії втовкмачили формулу: "ти для держави, а не вона для тебе". Росіянина переконують, що він лише гвинтик у чомусь величезному й величному, і обов’язок кожного – пожертвувати собою заради невідомого блага батьківщини. Саме цей культурний код, який влада культивує вже не одну сотню років, створює патерни, що штовхають людей беззаперечно йти на заклання за першим покликом влади. Особисте життя та комфорт тут знецінюються заради загального ефемерного блага.
Приклад російської "дзеркальної пропаганди" як механізму інформаційно-психологічного впливу залежно від цільової аудиторії.
Україна-Польща: спроба зруйнувати стратегічний союз.
Однією з головних арен для застосування деструктивних технологій гібридних атак стала Польща, де російська пропаганда планомірно намагається зруйнувати стратегічну співпрацю Варшави та Києва. При цьому удар завдається у двох напрямках: підрив довіри до України на Заході та, водночас, масштабна кампанія з деморалізації українців, що підриває їхню довіру до Польщі та власного керівництва.
Польща прийняла мільйони українських біженців і стала ключовим логістичним хабом для західної допомоги. Не зумівши заблокувати цю допомогу, Кремль зробив ставку на внутрішній розкол, використовуючи тактику "експлуатації існуючих тріщин". Пропаганда не створює проблеми з нуля – вона бере реальні, болючі питання й роздуває їх до катастрофічних масштабів. І тут російські ресурси працюють на дві аудиторії одночасно, впроваджуючи дзеркальні руйнівні наративи.
Теми, що просуваються для польської аудиторії
Вплив на економіку та добробут громадян Польщі – "Польща витрачає величезні кошти на підтримку України та її громадян", фейки про те, що українські біженці витісняють поляків з ринку праці та руйнують економіку.
Загроза безпеці – "Вкиди про зростання злочинності, маргіналізацію та кримінальну поведінку українців".
Історичний ракурс – "Зміцнення України – це безумовне ослаблення Польщі".
Соціальна напруга – "Українці роз’їжджають Варшавою на дорогих автомобілях".
Війна з Росією – "Україна втягує Польщу у велику війну".
Теми, що просуваються для української аудиторії
Вплив на економіку – "Українці підняли польську економіку, сплачують мільярди до бюджету".
Загроза безпеці – "Поляки ненавидять українців, приклади нападів, неспровокована агресія".
Історичний ракурс – "Польща допомагає нещиро, чекає на ослаблення України".
Соціальна напруга – "Польща готує масове вислання чоловіків призовного віку".
Війна – "Україна захищає Європу, запобігає нападу на Польщу".
Поширюються підроблені фото осквернення польських пам’ятників. Будь-який побутовий конфлікт або ДТП за участю українця та поляка миттєво виривається з локального контексту, роздувається, узагальнюється, обростає подробицями, а потім тиражується у заздалегідь підготовленому інформаційному контексті. Випадкова подія перетворюється на "симптом системної проблеми", а поодинокий епізод – на підтвердження потрібного наративу. Так працює механізм гібридної дезінформації: окрема подія штучно масштабується до рівня суспільного явища й використовується як інструмент тиску на обидві аудиторії одночасно. Кремлівська пропаганда не створює для різних аудиторій окремі теми – тема завжди одна й та сама, але її інтерпретація цілеспрямовано змінюється залежно від того, на яку групу спрямовано вплив. В основі цього підходу лежить механізм дзеркальної інтерпретації: один і той самий факт, подія чи соціальний процес подається в діаметрально протилежних смислових рамках. Для кожної аудиторії формується власна версія реальності, яка не суперечить вихідному факту, але радикально змінює його значення, причинно-наслідкові зв’язки та емоційне забарвлення. Це дозволяє одній інформаційній конструкції діяти як інструмент тиску одразу на дві сторони конфлікту, викликаючи поляризацію, недовіру та взаємну ворожість.
Інструменталізація історії.
Російські спецслужби перетворили Волинську трагедію – національну травму двох народів – на інформаційну зброю, яку регулярно застосовують, активізуючи атаки навколо трагічних дат і пам’ятних місць. Публікуються сфабриковані або маніпулятивно скомпільовані "розсекречені документи" про звірства українських націоналістів. Ці матеріали навмисно містять фактологічні перекручення, щоб спровокувати нову хвилю взаємних звинувачень між істориками та політиками двох країн.
Через мережу ботоферм та радикальних інтернет-спільнот російська пропаганда переносить події 1943 року на сучасний ґрунт. У польському сегменті інтернету цілеспрямовано конструюється негативний стереотип українця – і такий самий стереотипний образ поляка в українському сегменті.
На жаль, останні скандали, пов’язані з взаємними претензіями політиків обох країн, стали черговою ланкою цього порочного ланцюга технологічної роботи зі створення напруги між Україною та Польщею. Кремль роками вибудовував інфраструктуру для експлуатації історичних травм, і коли в публічному просторі виникає будь-який спірний епізод, він миттєво втягується в заздалегідь підготовлений контекст, перетворюючись на інструмент тиску на обидві сторони.
Чому керівництво обох країн стало провідником цієї лінії, яку нав’язують російські маніпулятори? Причина проста – електоральний тиск. В умовах високої політичної конкуренції та чутливості суспільства до питань безпеки й ідентичності будь-який резонансний епізод стає зручним приводом для мобілізації електорату. Політики прагнуть використовувати емоційно заряджені теми, щоб зміцнити власні позиції, не завжди усвідомлюючи, що тим самим підсилюють деструктивні наративи, штучно створені зовнішнім актором.
Ті нечисленні політики, які закликають знизити рівень напруги та поглянути на ситуацію тверезо, опиняються звинуваченими у "зраді національних інтересів". Будь-яка спроба деескалації трактується як слабкість, поступка або прихована лояльність до іншої сторони. Це класичний ефект гібридної атаки: простір для раціонального діалогу звужується, а емоційно заряджені звинувачення стають головним інструментом політичної конкуренції.
Так формується замкнуте коло: технологічно підготовлена провокація викликає сплеск емоцій, політики реагують на цей сплеск, посилюючи напругу, а потім ця напруга знову використовується для подальшого розхитування ситуації, підриваючи довіру між двома стратегічними партнерами.
Замість висновку
Звісно, ця стаття не претендує на розкриття всієї механіки та величезного інструментарію сучасного впливу на людину в умовах гібридних воєн. Масштаб і складність цих процесів значно перевищують рамки будь-якого окремого дослідження. Поразка у цій війні не настане завтра, вона не виглядатиме як класичний військовий крах. Однак уже сьогодні очевидно: якщо демократичні держави не переглянуть підходи до захисту власного інформаційного та когнітивного суверенітету, вони ризикують програти війну без єдиного пострілу.
