Заяви китайського посла у Франції: самодурство чи перевірка країн світу на міцність?

21 квітня цього року посол Китайської Народної Республіки у Франції Лу Шає в інтерв’ю місцевій пресі висловив сумніви щодо суверенітету колишніх радянських республік, які зараз є незалежними державами. На його думку, "вони не мають ефективного статусу в міжнародному праві, оскільки немає міжнародної угоди, яка б матеріалізувала їхній статус суверенної країни". Також він заперечив українську приналежність Криму, згадавши його передачу Україні за хрущовських часів.

Китайський уряд швидко "відхрестився" від скандальних слів посла

Достатньо швидко з’явилась реакція як самого уряду КНР, так і цілої низки країн на відверто провокативні заяви китайського дипломата. На тлі критики від високого представника ЄС Жозепа Борреля та МЗС України Естонія, Литва та Латвія вимагали офіційних пояснень від китайських представників, а 80 депутатів Європарламенту офіційно закликали Францію оголосити Лу Шає "персоною нон грата".

Тому у відповідь китайський уряд заявив, що "Китай поважає статус колишніх радянських республік як суверенних країн після розпаду Радянського Союзу. Також Китай поважає суверенітет, незалежність та територіальну цілісність усіх країн та підтримує цілі та принципи Статуту ООН". Щоправда, офіційних вибачень від Пекіна з цього приводу не було, а невдовзі скандальне інтерв'ю було видалено з усіх офіційних джерел міністерства закордонних справ КНР.

Посол у Франції втрачає кваліфікацію і висловив лише власну думку – як перше і найімовірніше пояснення скандалу

Тож, попри всілякі намагання МЗС КНР вгамувати негативний резонанс, який впливає на зовнішньополітичний імідж Китаю, виникають питання щодо справжнього значення цього дипломатичного демаршу. По-перше, не виключена версія, що посол Лу Шає просто перетнув межу дозволеного, необережно висловивши власні переконання, які йдуть всупереч з офіційною лінією політики Китаю. Такі інциденти, викликані людським фактором та низькою кваліфікацією, періодично трапляються у дипломатів і високопосадовців будь-яких країн, за що потім нерідко доводиться просити вибачення на державному рівні.

Насправді всі 32 роки після розпаду Радянського Союзу Китай жодним чином не ставив під сумнів наслідки цієї події, визнавши незалежність усіх 15 республік. Про це довелось нагадати МЗС КНР під час спростування заяви свого посла у Франції: "Після розпаду СРСР Китай був однією з перших країн, які встановили дипломатичні відносини з відповідними країнами. З моменту встановлення дипломатичних відносин Китай завжди дотримувався принципу взаємної поваги і рівного поводження та розвивав двосторонні відносини дружби та співробітництва".

КНР перевіряє реакцію світу на заяву свого посла – як друге ймовірне пояснення

Другим варіантом пояснення скандальних слів Лу Шає може бути свідома провокація, спрямована на з’ясування реакції провідних держав світу на питання визнання наявних кордонів між державами. Окрім відкритого резонансу у світових ЗМІ, можна припускати, що із закритих дипломатичних каналів Пекін також отримав попередження від світових лідерів про неприпустимість таких заяв. Власне, доволі швидка реакція китайського зовнішньополітичного відомства зі спростуваннями заяв свого дипломата може підтверджувати таке припущення. Не варто забувати, що і сам Китай має немало проблем із територіями, зокрема із Тайванем, статус якого теж може змінитись за відповідного підходу з боку США та інших країн Заходу. Крім того, протягом останніх років Китай активно захищає суверенітет середньоазіатських республік, намагаючись перехопити там російський вплив на політику та економіку, що суперечить скандальним заявам Лу Шає.

Китай намагається сіяти хаос у світі, готуючись та повернення Тайваню

Нарешті, третій варіант пояснення такої поведінки китайського посла у Франції є найбільш небезпечним, але й достатньо малоймовірним. Згідно з цією версією, диктаторський режим Сі Цзіньпіна дійсно намагається посіяти хаос у світі для досягнення своїх стратегічних цілей – повернення Тайваню та посилення геополітичного та економічного впливу у світі. Потрібно згадати, що також можна переглянути цілу низку фундаментальних положень у міжнародних відносинах. Зрештою сам Тайвань не визнає чинний режим КНР, вважаючи себе справжнім правонаступником Китаю, який розділився у 1949 році після громадянської війни. Власне, до 1971 року Тайвань був єдиним офіційним представником китайського народу в ООН та Раді Безпеки ООН.

У разі набуття незалежності Тайвань зможе знову порушити питання про перегляд свого статусу в ООН та виключення з Китаю з організації. Крім того, Російська Федерація також є однією з колишніх республік Радянського Союзу, тому її суверенітет і кордони теж можна поставити під сумніви. Тому абсолютно логічно буде вимагати від неї повернення Калінінградської області, Курильських островів або частини Карелії попереднім власникам. Намагання чинного керівництва КНР (якщо вони дійсно мають місце) переглянути наявні кордони та міжнародні угоди у світі неминуче призведуть сам Китай до загрози повномасштабної війни із Заходом та частиною азійських країн. Попри формальну велич та потужність на папері, за підсумками такого протистояння КНР навряд чи зможе перемогти та зберегти цілісність, як це вже траплялось із диктатурами, які розпочинали світові війни.