УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Микола Пимоненко
Микола Пимоненко
Журналіст-міжнародник, публіцист

Блог | Закон про мобілізацію: акцент має бути не на примус та обмеження, а на мотивацію

Закон про мобілізацію: акцент має бути не на примус та обмеження, а на мотивацію

Словник сучасної української мови та сленгу обрав слово "мобілізація" словом 2023 року.

Відео дня

Це і не дивно, ураховуючи, яку увагу прикуто до цього процесу.

Треба визнати, що ті, хто має за це відповідати, "наламали дров" – починаючи від законодавчого забезпечення мобілізаційної роботи і до непоодиноких "ексцесів виконавця", які активно використовуються у соціальних мережах, а також висвітлюються у ворожих ЗМІ.

По-перше, просто "каменем по мурашнику" став оновлений законопроект про мобілізацію. Великою помилкою було його розроблення майже у таємному режимі, без широких консультацій з громадськістю та головне – з реально воюючими на фронті військовими. Тими, які не перший рік розповідають – хто саме і з якими якостями та уміннями їм потрібен, а хто точно не потрібен від слова "зовсім". Тими, кому врешті-решт доведеться працювати пліч-о-пліч з мобілізованими.

Дуже серйозна помилка – відверто каральний характер змісту законопроекту. Жодних мотивуючих, жодних стимулюючих моментів, зате щедрість на різні обмежувальні заходи, часом антиконституційного характеру.

Таке могло "зайти" у сусідній країні, де століттями "никто ничего не решает и политикой не интересуется" і усі покірно як скот йдуть на "асвабадительную вайну с фашистами", але не в Україні, де за останні 20 років українці двома революціями довели і собі, і усьому світові – ХТО у нас насправді вирішує все.

Різко негативна відповідь суспільства, підкріплена невтішною соціологією – не забарилася, і тепер розробники законопроекту намагаються перекидати авторство ініціативи, киваючи один на одного, і відмежовуючись від нього.

По-друге, сотні яскравих прикладів "вуличної мобілізації", що більше нагадують сюжети з кримінального кіно, ніж планомірний процес поповнення Збройних Сил, а також ганебні дії ВЛК, які в мажорів та здоровенних кабанів знаходять смертельно невиліковні стани, від яких можна швидко одужати, тільки перетнувши державний кордон, натомість відправляють як цілком гідних на фронт інвалідів без кінцівок.

Мега-корупційна годівничка з початку повномасштабної війни набула на декілька порядків більших обертів і обсягів, але по мірі збільшення потреби у мобілізації – стає дедалі вигіднішим "бізнесом". При нинішніх тарифах "вілла в Іспанії" стає досяжною вже не за роки, а лічені місяці, і це є дуже привабливою спокусою.

Все це додає безмежну порцію негативу мобілізаційному процесу в очах переважної більшості населення.

По-третє, активне керування "військовими" та "мобілізаційними" питаннями з боку осіб, м’яко кажучи, з "недостатньою експертизою", як казав класик. Якби не повномасштабна війна, то зі сторони просто доволі кумедно було б спостерігати за потугами медичного у попередньому житті фахівця зробити "реформу СБУ", а згодом покомандувати вищими військовими посадовими особами та "відреформувати ЗСУ". Але у війну все це сприймається зовсім по іншому.

Але все це лірика про те, "як не потрібно робити".

Краще запропонувати "дорожню карту" – що і як необхідно робити.

Перше. Серйозне осучаснення мобілізаційного законодавства, але зовсім іншим змістом. Нині діюче – це рудимент радянських практик, який був неефективний навіть у довоєнні часи, а у війну – то й поготів. Але акцент – не на примус та обмеження, а на мотивацію.

Приміром – від сприяння мобілізованим у повоєнному здобутті військової освіти та побудові подальшої військової кар’єри до повноцінних програм післявоєнної інтеграції у цивільне життя, з наданням додаткових трудових прав, безкоштовного навчання чи перепідготовки. Від практично безпроцентної іпотеки на житло до гідних пожиттєвих "ветеранських виплат". Додаткові спеціальні програми соціальної підтримки і супроводження для дружини захисника / чоловіка захисниці та їх дітей. Таких мотивуючих ініціатив можна запропонувати безліч, які б законодавчо закріпили статус-кво, що захисник / захисниця – не просто "галочка" в воєнкоматі, а людина особливо важливого значення для держави – як зараз, так і після війни.

Друге. Наведення ладу з плануванням та організацією мобілізаційного процесу. Ми повинні чітко розуміти – хто нам потрібен у силах безпеки і оборони, з якою цивільною чи військовою спеціальністю та освітою, якої вікової групи, у який час (щоб було достатньо часу на організацією підготовки чи перепідготовки). Замість абсурдного відлову на вулицях чи ринках – цільова робота з наявним та перспективним мобілізаційним ресурсом. Набір, орієнтований на якість, професійність, реальний стан здоров’я, а не на заповнення "клітинок" у штатному розкладі частин ким попало.

Треба перестати робити вигляд, що айтівець з мінус 5-тим зором – це чудовий снайпер, а 59-тирічний шкутильгаючий агроном – це гарний десантник-штурмовик. На жаль, це з високою вірогідністю дуже швидка, і скоріше за все безповоротна втрата.

Одночасно з цим – запровадження зрозумілої та прозорої системи бронювання, яка забезпечуватиме мінімальний негативний вплив мобілізації на локальні ринки праці, та унеможливлюватиме зупинення ведення господарської діяльності підприємством з 200-300 працівниками через мобілізацію 2-3 критично важливих фахівців.

Третє. Гарантія, що під кожного мобілізованого є усе, що йому потрібно для виконання бойової роботи. Від зброї та боєприпасів до неї, до комплектів одягу, засобів захисту, медичних засобів, засобів аеро-розвідки тощо. Мобілізовані повинні знати, що все, що їм потрібно, завжди є під рукою у достатній кількості.

Так, розуміємо, що у війні такої інтенсивності завжди будуть дефіцити – особливо сучасної якісної зброї від держав НАТО, але майже на третьому році війни такі речі, як шоломи, дрони, пікапи точно вже мають закриватись не волонтерами…

Четверте. Якісна та повноцінна підготовка. Не мінімальної, а достатньої тривалості, щоб повністю опанувати ту зброю, якою мобілізований буде користуватися. І тут є два аспекти, на яких має бути сконцентрована увага: 1) збереження життя і здоров’я наших воїнів, бо просто з лану на поле бою через добу – це майже невідворотна втрата у найперші години, а після піврічної підготовки та злагодження на полігоні – це вже зовсім інша справа; 2) збереження та ефективне використання техніки, яка стає дедалі складнішою, і ми вже бачили неодноразово, до яких страшних наслідків призводить "недонавчання".

Треба розуміти, що непідготовлений, ненавчений боєць – це не посилення, а послаблення бойової частини, великий ризик і для інших військовослужбовців поруч.

П’яте. Гідне, високо-стимулююче матеріальне забезпечення мобілізованих. Не секрет, що те, що було запропоновано на початку повномасштабної війни у лютому 2022 року, за ці майже два роки суттєво знецінилось, і цю ситуацію треба виправляти. Можна скільки завгодно нити, що "і так там високі виплати" і "грошей у бюджеті нема", але треба бути самим з собою відвертим – якщо війну не буде виграно, то весь цей ний, як і гроші, вже будуть нічого не варті та нікому не потрібні.

Шосте. Дебюрократизація і цифровізація усіх процесів, пов’язаних з військовими та мобілізованими. Не повинно залишитись жодного кейсу, коли людина рік воювала, потрапила у полон, пройшла через обмін, і місяцями не можу отримати статус УБД через те, що десь хтось не має доступу до якогось журналу чи папки. Оформлення – у перший же день після прибуття у частину, яка бере участь у бойових діях. Таке саме швидке оформлення усіх документів для поранених, людей, що отримали інвалідність, статусів для членів сімей, де військовий чи мобілізований втратив життя. Це питання не просто вдячності тому, хто пішов воювати і захищати, а елементарної людяності.

Сьоме. Жорстка зачистка системи мобілізації від корупції, а також від дискредитуючих її елементів. Бачимо, що звільнення з посад найбільш одіозних персонажів виявилось замало. Ледь не кожного дня маємо випадки неправомірного зняття з обліку, "лівих довідок" від ВЛК, відвертих схем сприяння ухилянтам тощо. Це означає одне – потрібно ще жорсткіше "зачищати систему". У тому числі й від тих "мисливців за людьми", яких ми спостерігаємо ледь не щодня. Кожне таке відео – це відверта дискредитація мобілізаційної роботи, ще одна цеглинка у підрив довіри українців до своєї держави та ЗСУ (а хіба не логічне запитання – якщо таке роблять просто зараз у тилу, то що буде на фронті, де у тих, хто там воює вже майже два роки, зовсім інший больовий поріг та сприйняття ситуації?).

Системно дискредитована структура і методи її роботи ніколи не викликатимуть довіру в українців – треба усвідомлювати це.

Українці – свідома, сильна нація. Згадайте перші місяці війни. Як пенсіонерка збивала ворожого дрона банкою з огірками. Як "конотопські відьми" ганчірками гамселили "асвабадителей". Як бабусі в Одесі, усівшись вночі на лавочках, спокійно, по буденному готували "запальні коктейлі".

Пам’ятаємо Героя на Херсонщині, який прикриваючи товаришів, підірвав себе на мосту, зупинивши наступ окупантів.

Пам’ятаємо екіпажі гелікоптерів, які ціною життя рятували повітрям життя поранених військових у майже оточеному Маріуполі.

Кривава війна триває, і ми усі добре розуміємо її справжній мотив.

Ціль ворога одна – знищити усіх українців як націю. Земля – це вторинне.

Не знаю зараз, де ця війна закінчиться – на кордонах 1991 року, на північних і східних кордонах 1919 року, чи доведеться відновлювати статус-кво 1054 року, повернувши колишнє Кучкіно у його первісний стан…

Тому збільшення чисельності Збройних Сил, у тому числі й через мобілізацію, залишатиметься актуальним завданням.

Але будуватись це має на засадах повної взаємної довіри – держави та її захисників та захисниць, нинішніх і майбутніх.

Держава має на практиці кожного дня демонструвати, що життя кожного та кожної – дійсно найвища цінність, що вона дбатиме та чим тільки може допомагатиме сім’ям, дітям та батькам тих, хто боронить Україну на фронті.

Нам потрібно буде вибудувати баланс між потребою у мобілізації та потребою у забезпечення роботи та відновлення економіки.

Адже все, що заробляє увесь наш тил і сплачує у вигляді податків до державного бюджету, до останньої копійки йде на потреби Сил безпеки і оборони.

Мобілізувавши втричі-впятеро більше за те, що нині потребує фронт, плани військових і наявність зброї – ми не отримаємо гарантовано швидкої перемоги, тут проста арифметика не працює.

Надмірно кадрово оголивши економіку, ризикуємо обвалити її, і, як наслідок, послабити можливість фінансувати ЗСУ, скорочувати військові видатки.

Це розуміє військове командування, керівництво спеціальних служб.

Вони демонструють нам свою ефективність, а головне – розуміння, наскільки важливим є людський ресурс, як зараз, під час триваючої війни, так і згодом, коли знадобиться дуже багато людей для відновлення нашої країни.

Тож віримо їм, прораховуємо кожен крок, приймаємо продумані раціональні рішення та спільно працюємо на Перемогу!

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...