Кремль перед вибором: три варіанти Путіна, як діяти проти України у найближчий час. Інтерв’ю з Шамшуром
Після зустрічей у Пекіні головне питання вже не в тому, що сказали Трамп, Сі чи Путін, а в тому, чого не сталося. Головне для України: не було сигналу, що Китай готовий взяти на себе ще більшу частину військового навантаження РФ. Сі прийняв Путіна максимально демонстративно, але без реальних рішень, які могли б означати перехід до нового рівня союзництва. Пекін фактично показав Москві межу своєї підтримки. Звісно, КНР не зацікавлена у краху РФ, але так само не хоче, щоб війна вийшла з-під контролю та втягнула у глобальну кризу сам Китай.
У результаті, Путін опинився у досить несприятливій для себе ситуації вибору. Перший варіант – продовжувати нинішню війну у форматі виснаження. Москва і далі намагатиметься тиснути на фронті, ударами по тилу та затягуванням переговорів, розраховуючи на втому і внутрішні суперечки в Україні, США та Європі. Але ресурс "старої" моделі війни поступово вичерпується. Російська економіка, навіть за "сприяння" ірано-американської війни, все рівно не витримує необхідного для "зламу України" навантаження.
Другий варіант – нова ескалація. Підтвердженням цього останніми тижнями знову з’явилися сигнали про Білорусь, ядерні навчання та можливість розширення цілей війни. Кремль традиційно намагається накручувати ситуацію, коли заходить у глухий кут. Сценарій нової мобілізації, спроби масштабного наступу або відкриття додаткового напрямку тиску повністю виключати не можна. Але тут виникає проблеми для Москви: ні Пекін, ні навіть адміністрація Трампа не виглядають зацікавленими у неконтрольованій ескалації. Щодо другої хвилі мобілізації, то навіть у нинішній РФ, це виглядає досить проблематичним. Інакше Путін вже б давно зробив цей крок.
Ще один варіант для Кремля – повернення до реальних переговорів. Але проблема в тому, що Москва і Київ залишаються на несумісних позиціях. Росія вимагає фактичного визнання окупації, Україна не готова йти на територіальні поступки. Через це переговорний процес дедалі більше нагадує спробу виграти час тоді, коли Кремль просто намагається зрозуміти, чи вистачить йому ресурсів ще на один великий цикл війни.
Своїми думками щодо цього й інших питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився надзвичайний та повноважний посол України у США та Франції Олег Шамшур.
– Нещодавні візити Трампа та Путіна до Сі принесуть суттєві зміни для України у питанні війни та її завершення? Адже очікувалося, що принаймні під час візиту російського диктатора до Пекіна саме питання російсько-української війни буде однією з головних тем переговорів.
– Загалом, я думаю, що не вплинуть. Якщо говорити про візит Трампа, то він однозначно не вплине, тому що, хоча питання України та війни, якщо вірити самому президенту США, все ж обговорювалося, але усе обмежилося загальними заявами. І явно Трамп не тиснув на Китай, щоб той вплинув на Росію або припинив допомагати їй обходити санкції. Тобто це було таке загальне обговорення. Усі сказали, що війна – це дуже погано і її треба припиняти. Але якихось конкретних деталей, а особливо тих деталей, які були б важливими для нас, очевидно, не обговорювали.
Що стосується візиту Путіна, то тут ситуація така, що все залишиться приблизно так, як і було до цього. Особисто я не бачу підстав говорити про те, що ці візити якось принципово вплинули на війну або на його позицію. Якщо говорити про Росію, то її цілі і завдання залишаються такими самими, якими були від самого початку війни. І, як на мене, результат для нас радше негативний. Тобто знову пролунали загальні заяви про міжнародне право, мир, стабільність і так далі. Головне полягає в іншому. Сі фактично підтвердив, що для припинення війни потрібно усунути так звані "першопричини конфлікту". Це суто російський наратив. І фактично підтримка як РФ, так і її бачення умов завершення війни.
Очевидно, обговорювалися питання продовження підтримки Росії, постачання необхідних компонентів для виробництва зброї, закупівлі нафти та подальшого економічного співробітництва. Мабуть, головне, чого Путіну не вдалося досягти, це фіналізувати домовленість щодо нового газогону до Китаю. Тут питання залишається відкритим.
– Чому так сталося?
– Можна висунути дві версії. Перша – Китаю це вже не настільки потрібно. Друга – сторони, як і раніше, не змогли домовитися про ціну. Але якщо говорити про всі інші параметри, то політично Китай фактично підтвердив, що продовжує підтримувати Росію, її трактування причин війни та власне бачення можливого завершення конфлікту. Я абсолютно не виключаю, що однією з головних цілей цього візиту, якщо говорити про китайську сторону, було запевнити Росію, що, незважаючи на візит Трампа і спроби Вашингтона та Пекіна утримувати відносини хоча б на більш-менш пристойному рівні та знижувати градус конфронтації, у відносинах із Росією для Китаю принципово нічого не зміниться. Мені здається, і тут, звичайно, треба розуміти, що думає сам Путін та його найближче оточення, що політично він у цьому сенсі отримав те, чого хотів. Тобто підтвердження продовження політичної підтримки з боку Китаю.
– На ваш погляд, чи стоїть зараз Путін перед стратегічною розвилкою? Тобто, або йти на ескалацію, мобілізацію, можливо, навіть активніше залучати Білорусь, або продовжувати війну в нинішньому форматі – без великої мобілізації, з повільним затягуванням війни на виснаження проти України та сподіватися, що в Європі зміниться політична ситуація і вона все-таки відступить.
– Путін, як і раніше, вважає, що може досягти бажаних результатів військовим шляхом. І до того моменту, поки Росія не буде виснажена політично, військово та економічно, немає підстав сподіватися, що ми побачимо не імітацію переговорів, а реальні переговори, які можуть завершитися хоча б відносно прийнятним для нас результатом. Усе залежить від того, в якому стані перебуватиме країни. Водночас складається враження, що Росія все ж починає хитатися. І оці розмови Путіна про переговори свідчать про те, що він розуміє: необхідних результатів варто спробувати досягти не лише військовими, а й дипломатичними методами. Зокрема, якщо говорити про спробу домогтися виведення українських військ навіть із неокупованої частини Донбасу. І, на жаль, для таких очікувань у Путіна є певні підстави. Якщо дивитися на позицію Китаю, а ще більше – на позицію США і особисто Трампа.
З іншого боку, його постійні заяви про переговори і необхідність невійськового завершення війни розраховані також на внутрішню аудиторію. Тому що ми бачимо певне, нехай і незначне, зниження популярності війни всередині Росії. Є приховане невдоволення. І Путіну важливо показати суспільству, що він нібито робить усе можливе для досягнення результату, включно з готовністю говорити про переговори.
Що стосується України, то, на мій погляд, ситуація принципово не змінилася. Та база для переговорів, яку зараз намагаються подати як основу мирного процесу, для нас абсолютно неприйнятна. І, по суті, єдине, про що зараз реально можна говорити – це припинення вогню. Але Путін готовий іти навіть на припинення вогню лише на своїх умовах, які для України залишаються неприйнятними.
– А все ж таки, збільшення ескалації, тобто мобілізація, удар з території Білорусі, на ваш погляд, це можливо? І чи є для цього сили у Росії? І чи подібний сценарій влаштовує Китай і Трампа?
– Ескалація можлива, тому що це, знову ж таки, такий модус операнді Путіна. Якщо ситуація розвивається не так, як він хоче, він підвищує ставки, підвищує рівень хаосу і рівень загроз. Тому існує цілком реальна загроза. Про це свідчать повідомлення західних розвідок, до яких, на відміну від 2022 року, наша влада нарешті почала ставитися серйозно. Тобто це можливо, якщо Путін вирішить, що це йому потрібно. А це може бути йому потрібно для того, щоб підвищити нестабільність, підняти ставки, спробувати за рахунок ескалації виторгувати якісь речі, залякати і так далі. Ситуація така, коли важливо і нам, і нашим партнерам мати холодну голову і не повестися на залякування з боку Путіна та водночас треба готуватися до найгіршого сценарію.
Щодо позиції таких потужних гравців, як США і Китай, то я не бачу якихось серйозних змін у позиції Трампа. Але зараз він дійсно загруз і майже повністю сконцентрований на тому, що відбувається навколо Ірану. Тобто зараз, навіть якби він хотів, то в нього всі ресурси і вся увага прив’язані саме до цієї теми. Але глобально позиція не змінилася. Для нас це досить неприємний розвиток подій у санкційному режимі, тому що ми знову бачимо чергові винятки для Росії.
Тепер щодо Китаю. Під час візиту пролунала підтримка припинення війни за умови вирішення так званих першопричин. А це означає, що підтримка Росії з боку Китаю зберігається. Є певні нюанси. Перше – це питання можливого застосування тактичної ядерної зброї. Тут Китай свого часу, якщо вірити повідомленням, які з’являлися у західних медіа, сказав чітке "ні". І, очевидно, Пекін і надалі дотримуватиметься цієї позиції, тому що тоді вже можна прогнозувати абсолютно апокаліптичний розвиток подій. Друге – Китай почне активно реагувати лише тоді, коли побачить, що ситуація починає прямо суперечити його інтересам. До цього часу війна була для Китаю вигідною в тому сенсі, що і США, особливо за Байдена, і європейці були максимально сконцентровані на Україні. У них були зв’язані руки і значно менше ресурсів для Індо-Тихоокеанського регіону. А зараз є ще й Іран, який для США взагалі став проблемою номер один. Тому можна припустити, що позиція Китаю почне змінюватися лише тоді, коли Пекін побачить ризики для світової економіки або реальну загрозу військової поразки Росії, якої Китай допустити не хоче. Тоді вони можуть почати діяти активніше.
– Якщо говорити про Білорусь, наскільки реальною сьогодні є загроза її активного залучення до війни? Росія проводить ядерні навчання за участі білорусів, у РБ говорять про мобілізацію резервів, а сам Лукашенко різко змінив риторику. Плюс дзвінок Макрона Лукашенку з попередженням про ризики вступу у війну. Навряд президент Франції просто так згадав про союзника Путіна. Чи свідчить це про підготовку до нової ескалації?
– Як на мене, загроза цілком реальна. І, очевидно, дзвінок Макрона Лукашенку треба пояснювати саме тим, що він хотів попередити його і закликати утриматися від участі в цій авантюрі. Від нового наступу з території Білорусі, можливо, навіть за участю білоруських військ – або проти України, або проти країн Заходу, зокрема Польщі чи Балтії. Водночас треба розуміти, і я сподіваюся, що це розуміє Макрон, що якщо вже говорити з Лукашенком, то говорити треба не абстрактно, а дуже конкретно. Якщо це станеться, тоді буде реакція – раз, два, три, чотири, п’ять.
– Тобто, він міг погрожувати чимось, якимись наслідками?
– Я не думаю, що Макрон прямо погрожував. Але можна згадати історію з тактичною ядерною зброєю, коли прозвучав сигнал, що у разі її застосування Чорноморський флот буде повністю знищений. Очевидно, це був один із тих аргументів, які спрацювали. Якщо щось подібне було сказано і зараз, то такий дзвінок дійсно міг мати сенс.
Я сподіваюся, що Макрон розуміє: Лукашенко – фігура хоч і колоритна, але не самостійна. Те, чи братиме участь білоруська армія, яким чином буде задіяна Білорусь і чи буде новий наступ, залежить не від Лукашенка, а від Путіна. Загалом на цю ситуацію треба дивитися тверезо. Треба уважно ставитися до попереджень і готуватися до найгіршого сценарію. Але водночас важливо не панікувати і не піддаватися на черговий шантаж та залякування з боку Путіна. Тоді реакція буде адекватною. об’єктивно Лукашенко, можливо, і не хотів би такого розвитку подій, тому що чудово розуміє, чим це може закінчитися для нього особисто. Але ще більше він, очевидно, боїться Путіна. І розуміє, що у Кремля завжди знайдуться люди на його заміну.
– Якщо Білорусь активно вступає у війну, тобто дозволяє другий наступ зі своєї території, залучає збройні сили, чи готова Європа до того, про що ви сказали – один, два, три, чотири, п’ять? Не на словах, не лише через збільшення фінансування, а саме до більш активного фізичного включення в українську війну.
– Я б сказав так: у мене є надія, але впевненості в тому, що реакція буде адекватною, у мене, на жаль, немає. І залишається лише сподіватися, що розробляються якісь конкретні плани, як протидіяти такому розвитку подій. Поки що ми бачимо заяви, бачимо плани на десять років вперед. Але водночас нам уже зараз говорять, що загроза може реалізуватися буквально найближчим часом. Тому діяти треба не так, ніби у тебе є десять років на реалізацію стратегій, а виходячи з того, що ситуація може вибухнути фактично завтра.
Так само, як уже давно треба було ухвалити рішення хоча б про часткове закриття неба над Україною. Але ми бачимо, що цього досі не сталося. І навіть зараз незрозуміло, чи готові до цього наші партнери. Більше того, якщо повернутися до вашого питання, то досі немає чіткої позиції НАТО і його європейських членів щодо того, як реагувати на зальоти російських ракет чи дронів на територію країн Альянсу. Усе це перебуває в стадії обговорень. Єдине, що я пам’ятаю, це слова Сікорського: мовляв, ще один раз таке станеться – і ви побачите реакцію. Але ми бачимо, що реакції фактично немає.
– Тобто очікувати більшого залучення європейців і їхніх армій у війну Росії проти України не варто?
– Я думаю, що розраховувати на появу європейських військових підрозділів, які реально будуть готові до прямого силового протистояння з Росією або Росією разом із Білоруссю, не варто. Можливо, теоретично це і не виключено, але практично очікувати такого сценарію зараз нереально. Якщо європейці хочуть залишатися такими, з ким рахуються, їм доведеться у пожежному порядку різко збільшувати постачання зброї Україні з усіх доступних ресурсів і нарешті вирішувати питання із засобами протиповітряної оборони. Але ситуація може стати ще гіршою, ніж зараз. І тому потрібні вже не просто заяви чи телефонні дзвінки, а справді екстраординарні кроки.
– Володимир Зеленський напередодні заявив, що очікує від США до кінця тижня певних кроків щодо розблокування мирного процесу. Москва також устами Пєскова говорить, що нібито готова до цього. Чи буде, на ваш погляд, розблокований тристоронній формат? І взагалі, чи потрібно це робити, зважаючи на нинішні позиції сторін?
– Навіть зараз це не повноцінні переговори. Це радше контакти, зустрічі, спроба підтримувати процес. Позиції сторін відомі і вони діаметрально протилежні. І треба розуміти, що навіть у найбільш оптимістичному для нас сценарії це не про тривалий чи справедливий мир для України. Це, швидше, про певну паузу перед новим витком війни, до якого доведеться дуже інтенсивно готуватися. Але питання припинення вогню все одно залишається актуальним.
Інша справа, що розраховувати на реальні переговори з боку Путіна можна буде лише тоді, коли Росія буде виснажена. Але очевидно, що зусиллями лише однієї України цього досягти неможливо. Тут потрібна реальна і скоординована підтримка партнерів. І саме тут у нас є серйозна проблема.
– Держсекретар США Рубіо заявив, що, зараз переговори зайшли у безвихідь, і США не будуть нескінченно брати участь у зустрічах без зрозумілого результату. І якщо хтось хоче – нехай включається у цей процес і намагається вирішити це питання. На ваш погляд, що можуть означати ці слова? І до кого звертався Рубіо – до Європи чи до Китаю?
– По-перше, це свідчення того, що для США проблемою номер один зараз є Іран, ситуація в Ормузькій протоці, іранська ядерна програма і всі ризики, які з цим пов’язані. Ви ж бачите, наскільки це зараз токсична і небезпечна тема для самого Трампа – і зовнішньополітично, і всередині США. Тобто вся увага американської адміністрації зараз фактично зосереджена саме на Ірані. Плюс на горизонті знову з’являється тема Куби. Тобто центр уваги Вашингтона зараз точно не Україна.
По-друге, американці також бачать, що ситуація справді патова. Переговори між Україною та РФ зайшли у глухий кут. І очевидно, що вони роблять ці висновки не лише з відкритих джерел, а й на основі інформації, яку отримують через свої спецслужби. Тобто це фактично констатація ситуації. І третє. Сполучені Штати, схоже, вже не готові інвестувати серйозні політичні ресурси у продовження цього переговорного процесу.
– Після російсько-китайського саміту помічник Путіна Ушаков заявив, що "дух Анкориджа" вже помер. І водночас росіяни підготували нові пропозиції для США щодо України в межах цього великого плану з 28 пунктів. Зазначається, що ці пропозиції передадуть під час наступних контактів зі Штатами. На ваш погляд, що це може означати?
– Я не очікую жодних кардинально нових пропозицій. Можуть бути якісь модифікації. Можливо, приберуть ще кілька абсолютно непритомних пунктів із тих двадцяти з лишком пунктів, які зараз обговорюються. Але ми бачимо, що цілі Путіна, його забаганки і його впевненість у тому, що він може продовжувати війну, не змінилися. Тому радикально нового там нічого не буде. Швидше за все, йтиметься про косметичні зміни, щоб зробити цей план більш придатним для "перетравлення" Трампом.
Щодо заяв про те, що "дух Анкориджа" помер, то я, чесно кажучи, не бачу, що він помер. Можливо, у Росії розраховували, що реалізація цього сценарію піде швидше і що тиск США на Україну буде більш ефективним. Але цього не сталося з кількох причин. По-перше, Україна змогла стабілізувати ситуацію на фронті. Україна вистояла і продовжує триматися у цій війні. Зростає виробництво дронів та інших видів озброєння. Тобто військово країна не розвалилася, і це дуже важливо. Економічно ситуація складна, але країна теж тримається.
Загалом, такі заяви Кремля, як на мене, розраховані на те, щоб показати Трампу певне невдоволення. Мовляв, ми були готові до великої дружби зі Сполученими Штатами, але щось пішло не так. Але вся ця історія лише ще раз переконує мене в тому, що доля війни і будь-яких потенційних домовленостей вирішується на фронті. І буде залежати саме від розвитку ситуації там. І ще один ключовий момент – чи зможе Європа нарешті зрушити з місця і хоча б мінімально допомогти Україні закрити небо.
