Блог | Вступ країн у НАТО на тлі російської агресії, або Хто в Європі грає на руку Кремлю
Росія швидко вирішила піти війною на Україну, коли відчула нерішучість Вашингтону та Брюсселя у готовності твердо, включаючи військовими методами, боронити цінності Західної цивілізації. Трігером став катастрофічний вихід США з Афганістану. Російська пропаганда з агресивною ідеологією рашизму, як російського фашизму, відразу пішла шляхом медійного знищення існуючої системи міжнародноі безпеки.
На московському телебаченні різні спікери декларували, що війна непогана річ і навіть неминуча у сучасних умовах. Це ж слова Гітлера в середині 30-х років минулого століття. Отже усі ми, хто належить до цивілізованого суспільства маємо сильно напружитися, щоб зупинити несамовитість неандертальскоі політики Москви.
Але що маємо як відповідь російській агресії? Перші два тижні Україна сама боролося з надпотужним супротивником, зірвавши плани Кремля. Перелякане НАТО тільки бубніло, як важливо, щоб війна не перекинулася на кордони країн-членів. Після зупинення подальшого просування російської армії в Україні, нівелювання московського плану швидкої окупації країни, відбулися процеси внутрішньої консолідації Альянсу, системного реагування ЄС на агресію у формі нових пакетів санкцій щодо Росії. Надійшли серйозні сигнали щодо членства України в ЄС як країни, яка може реально допомогти підйому Європейського Союзу як інституції європейського політичного та економічного розвитку.
Після невеликої паузи російські війська знову пішли у наступ безпосередньо на Київ і тут відразу у декількох європейських столицях оголосили уточнення, що пришвидшена процедура прийняття України до ЄС не відбудеться, тому що це буде нечесно стосовно балканських країн, які довго стоять у черзі на членство у Євросоюзі. При цьому ці політики замовчували, що Москва після України планувала напасти на країни Балтії, які вже є членами ЄС та НАТО. І тільки міцна оборона кордонів європейської цивілізації на фронтах в Україні дозволила запобігти цьому дуже небезпечному сценарію для НАТО та ЄС.
Зараз Україна уважно чекає європейського рішення, щоб стати країною-кандидатом на членство у ЄС. При цьому Київ залишається при думці, що вступ України до НАТО значно б підсилив цю Організацію і її військову міць на фоні російських посягань на існуючий міжнародний порядок. І тут би посиленню НАТО допомогло б також членство в організації Фінляндії та Швеції. Усі напружено очікували офіційної реакціі Путіна, яка була досить стриманою. Чому? Звичайно, через складний стан російської армії в Україні. Але не тільки тому. Путін має на Заході своїх таємних агентів і політиків під впливом, які начебто грають свою незалежну гру, проте замасковано відпрацьовують завдання Кремля.
Скажімо, найекспонованою фігурою був би угорський прем’єр Віктор Орбан. Він заблокував введення щодо РФ нафтового ембарго. Нагадаю, що Кремль щоденно отримує за продаж нафти та газу 900 мільйонів доларів, як плату західних країн. Це більше ніж щоденні витрати Москви на фінансування війни в Україні. Схоплюєте? Усі ці тяжкі дні боротьби України з окупаційною армією Москви Захід своїми грошима фінансує РФ.
Шостий пакет європейських санкцій мав би блокувати купівлю європейцями російської нафти. Проти цього виступив Будапешт, який завив, що його економіка зупиниться без російської нафти. Угорщина спочатку вимагала 750 млн. євро компенсації, що було прийнятним для Брюсселя, в потім виставила рахунок на 15-18 млрд. європейських коштів, щоб не мати проблем внаслідок своєї самовбивчоі економічної політики, яка стала повністю залежною від російської нафтової та газової голки як наркоман. Як результат, нафтове ембарго пропало, Будапешт виконав завдання Кремля торпедувати шостий пакет економічних санкцій. При цьому Угорщина не хоче себе показати як відвертий друг Кремля, тому зараз підтримала вступ України до ЄС та НАТО.
Так в чому пастка? З таким необмеженим фінансуванням російської військової машини західними грошима закінчити цю тяжку для України війну за прийнятних умов для Києва дуже складно. Коли не закінчено війну, дуже проблемно говорити про набуття Україною членства у НАТО. Це також не поліпшує фон для отримання Україною кандидатського статусу на членство в ЄС. Не кажу вже, що в Європі є політики, які взагалі не були б щасливі, якби Україна перемогла у війні, яка за визначенням є оборонною для європейських цінностей. Вони дуже бояться ослаблення Росії. Уявляєте? А занадто сильної Москви ви не боїтесь?
Крім того, чого б це Путін ламав списи щодо можливого членства Фінляндії та Швеції у НАТО, коли є президенти Туреччини та Хорватіі. У першому випадку не зовсім зрозуміло як курдське питання впливає на Північно-атлантичні інтереси, а в другому, очільник Республіки Сербської Милорад Додік заявив, що йому смішно чути як його та президнта Хорватії Зорана Мілановича називають захисниками московських інтересів. А найсмішніше, так те, що Милорад Додік дійсно є головним представником Кремля на Балканах. Що насторожує, так те, що атлантичну солідарність намагаються купити чи продати як на базарі. Але від таких підходів треба відмовлятися.
