Блог | В українців з'являлися національні герої здебільшого через напади та утиски сусідів. То які тепер до нас претензії?
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
На першості із ненависті Степана Бандери і ОУН-УПА Польща та Росія зайняли б призові місця і навіть складно сказати, хто б із них переміг.
Тонка іронія лише у тому, що одні його створили, а інші з нього зробили рок-зірку. І з руху, який він обстоював, відповідно.
Адже якби не існувало окупованої Польщею Галичини, то Степан з Івано-Франківської області міг би бути вчителем чи інженером. Йому не довелось би йти у Пласт, бути засудженим на Варшавському процесі, Броньо Перацький собі б дожив до глибокої старості, не довелось би сидіти в Заксенгаузені, а до Мюнхена б їздив на пиво, а не ховатись від агентів НКВС.
Не треба було присилати армію Галлера, яку споруджували для інших цілей, не треба було воювати за Львів, воювати із військами ЗУНР. І може б українська держава таки отримала шанс одразу після перших визвольних змагань і зажила б життям цивілізованої країни з власною державністю, що розвивається. І була б зайнята розвитком власної економіки, політики, освіти та інших цивілізованих і мирних речей. А поляки, котрі вже жили на території України – якось би собі самі визначились чи жити національною меншиною і боротись за свої права чи переїжджати назад. Як це і роблять цивілізовані національні меншини.
Натомість поляки після Першої світової не змогли втримати свій націоналізм і розкрутили його на всю можливу довжину. І коли на їх націоналізм почався розкручуватись націоналізм окупованого народу – о, диво, почались обурення. Оце так поворот. Несподіванка яка. Навіть виконати умови, на яких їм Європа "спрезентувала" частину України не спромоглись – ніякої автономії, ніяких прав, ніякої мови, ніякої освіти, ніяких університетів, шкіл стало різко менше, аніж за Австрії навіть, яка теж була імперією. Пару українців з парою євреїв на "лавковому ґетто" на задніх рядах польських університетів – ось і всі права меншин.
Вони воліли не зауважувати утиски українців на їх рідній же землі, а потім раптом побачили Волинський треш. І це я зараз не про зведення порахунків, бо це якраз дурнувата затія. Я про огляд ситуації від початку і до кінця, а не монтажу – вирізати зсередини плівки декілька кадрів і видавати його за зміст всього фільму.
Натомість інші, зі східного боку, настільки були невпевнені у своїй владі та способі життя, нав'язаному українцям, що упоролись настільки що послали агента з ідіотським знаряддям вбивства отрутою і таки вбили Бандеру. І наказ про це віддав особисто керівник СССР, величезної імперії на пів-світу. І Бандера автоматично став суперзіркою – подумати тільки, особистий ворог цілого СССР і Хрущова. Звісно, що популярність та інтерес до нього підскочить автоматично. Це ж "ефект Барбари Стрейзанд" у тому числі. То ж навіть ті українці, які не дуже розуміли хто такий Степан Бандера і який його вплив – по калібру його убивць одразу зрозуміли масштаб особистості. І його послідовників, яких так ретельно вишукували по лісах ще добре десятиліття. Тож навіть якщо ставишся до Бандери нейтрально – автоматично сповнюєшся поваги до нього, просто спостерігаючи за тим, як викручує від його імені росіян. І от вже і поляків. Вже, бо люди, занурені глибше у історію Польщі, кажуть що у 90-х такої істерії не було, це вже накручена історія
Парадоксально, але українці отримували національних героїв і національну гордість здебільшого через атаки сусідів і як наслідок утисків і нападів. Це ефективний, але дуже кривавий спосіб.
Навіть от зараз, стрімка українізація і якісний ріст українського суспільства знову через кров і трагедію.
І не тому, що ми не вміємо мирно. Просто у нас майже не було мирно. Он 20 років дали на мирне життя, трохи нажили мирних героїв, спортсменів здебільшого, бо за такий короткий час можна лише натренуватись швидко плавати чи бігати чи бити кулаками. Для будівництва якісної політики та економіки треба трохи більше мирного часу. От тільки де його взяти.
Ми би може і самі воліли замість Бандери, Коновальця і Шухевича мати у національних героях нобелівських лауреатів із літератури та фізики, всесвітньовідомих архітекторів і художників, кінозірок, легендарних музикантів і шахістів. А ці всі непересічні політичні і військові діячі хай би собі прожили мирне цивільне життя і дочекались онуків. Але ж ви ж нам самі не дали шансу на таке майбутнє.
То які тепер до нас претензії. Особливо через 80 років.
