Блог | Українців і поляків об’єднує не орден Білого Орла, а роз'єднує не історія
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Несподіване загострення українсько-польських взаємин на тлі рішення президента Володимира Зеленського присвоїти найменування Героїв УПА одному з військових підрозділів налякало мене насамперед своєю сюрреалістичністю, яка виходить за межі класичної політики – хоча де нині знайдеш класичну політику! Так, мене здивувало насамперед те, що в центрі подій виявився саме орден Білого Орла, пише Віталій Портников для видання "Збруч".
На відміну від багатьох, хто сьогодні полемізує з поляками, я не бачу нічого екстраординарного в офіційній реакції Варшави. Як на мене, дипломатичне відомство будь-якої країни має повне право на політичні оцінки дій країни-партнера, які мають відношення до трактування цією країною історичної пам’яті. Країна-партнер може взяти ці зауваження до відома, але зовсім не зобов’язана робити з них висновки. Це буденний політичний сигнал: у нас минуле сприймають не так, як у вас. Ба більше – я б хотів, щоб і українське Міністерство закордонних справ реагувало аналогічно, коли в будь-якій країні називають об’єкти чи військові частини іменами людей чи формувань, які можуть бути причетними до вбивств українців, антиукраїнської пропаганди тощо. Але й ми маємо бути свідомими того, що у світі може бути своє уявлення щодо цінності цих людей або організацій для історичної пам’яті тієї чи іншої країни. Це і є цивілізована практика міжнародних взаємин.
Сюррелістична ситуація починається саме з погроз президента Польщі Кароля Навроцького позбавити президента Володимира Зеленського ордена Білого Орла. Адже це не індивідуальна нагорода для конкретної особи. В особі Зеленського президент Польщі Анджей Дуда нагородив усіх українців, які боролися з російською навалою і до того ж перетворили свою країну на щит для Польщі. Так, це честь для президента України – така нагорода. Але ще більше це честь для Польщі, що президент воюючої зі спільним ворогом країни погодився її прийняти. І, перепрошую, цей орден – не питання престижу Зеленського, це питання престижу ордена Білого Орла. Адже нагороджуючи українського президента, президент Польщі нагородив кожного українського солдата, який вже ніколи не повернеться додому чи який продовжує свою боротьбу за майбутнє України і Польщі, кожну українську жінку, яка виховує дітей під обстрілами, кожну дитину, що вивчає уроки у підземній школі. Хіба вам, дорогі мої польські друзі, цього замало? Хіба ви не хочете бути до цього причетними? Впевнений, що хочете – адже польська допомога українцям та Україні була безпрецедентною. А тут – орден!
Подальший розвиток історії виглядає ще більш дивно. Капітула ордену провела засідання, і тепер ми маємо очікувати рішення президента Навроцького, який має дійти висновку, позбавляти президента України ордену чи ні. Умова – змінити назву військового підрозділу. При цьому будь-хто прекрасно розуміє, що рішення про позбавлення ордену є внутрішньопольською історією, яка ніяк не позначиться на Зеленському – ані з точки зору внутрішньої політики, ані в міжнародному плані. А от якщо Зеленський заради збереження нагороди чи хороших стосунків з польським колегою змінить назву підрозділу, це дійсно стане для нього внутрішньополітичною проблемою. Що ж він може вибрати?
Я свідомо не обговорюю ані питання УПА, ані питання Волині. Це, як і будь-яка спадщина, пов’язана із загибеллю тисяч людей з обох боків, – тема серйозних і важливих дискусій. І, до речі, не тільки істориків, а й політиків. Я кажу винятково про іншу історичну проблему польської політики – про нездатність вчасно зупинитися, про мегаломанію, яка заважає реалістично оцінити власні можливості і власну значущість.
Українців і поляків об’єднує зовсім не орден Білого Орла на грудях президента України, а усвідомлення спільної небезпеки. Якби це усвідомлення було властиве обом народам у часи Речі Посполитої – можливо, українці з поляками разом не потрапили б під Москву.
Українців і поляків роз’єднує зовсім не історична спадщина. Їх роз’єднує нерозуміння багатьма польськими політиками простого факту, що в разі поразки України Польща вчергове не виживе, і ніякі Сполучені Штати їй не допоможуть. Ну серйозно, коли тепер ми спостерігаємо, як Сполучені Штати просто нехтують інтересами Ізраїлю для того, щоб домовитися з Іраном, невже важко собі уявити, що буде, якщо на місці Ізраїлю опиниться Польща, а на місці Ірану – Росія, яка захопить Україну.
Пора вже нарешті обʼєднатися. У нас ще буде можливість подискутувати про складне минуле польського та українського народів, якщо Польща й Україна збережуться на політичній мапі майбутнього світу. Але навіть тоді ми маємо сказати одні одним просту річ: не українці будуть визначати історичну пам’ять поляків і не поляки будуть визначати історичну пам’ять українців. Ми можемо дискутувати, обмінюватися оцінками – але не сподіватися, що український і польський пантеони колись збігатимуться. І саме тому потрібно завжди пам’ятати тих людей, які і в темні часи працювали заради польсько-українського порозуміння, і пишатися ними.
До речі, я вважаю, що і ці люди отримали свою частину ордена Білого Орла, коли президент Дуда нагороджував ним президента Зеленського.
