Блог | Україна займе гідне місце у Європі, і сусідні країни мають зважати на українську звитягу, зброю та історію
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
"Надмірний" (?) вплив
Угорський Мадяр виступає за жорсткі обмеження для України в переговорах по вступу до ЄС, Польський Навроцький відбирає назад орден Білого Орла. Болгарський Радєв блокує поставки зброї Україні. Сербський Вучіч та словацький Фіцо взагалі, не дивлячись ні на що, займають практично проросійську позицію.
Що це з ними раптом зі всіми стало? Та не раптом.
Просто всі наші західні безпосередні сусіди так звикли до слабкої України, до нашого розгільдяйства, несуб'єктності, продажності еліт, вбогості та приниженості як держави так і її людей, а до того ще до України в ролі жертви, що ходить буквально з протягнутою рукою і виклянчує допомогу, що ця звичка стала частиною стереотипу, їхнього бачення нашої країни.
Як Західна Європа і США в 2022 році вважали Україну нікчемною недодержавою, так і найближчі сусіди, хоча і більш досвідчені щодо України, але теж вважали її просто уламком імперії, яку та імперія просто знову повертає собі.
І от тепер Україна-жертва, Україна-злидень, Україна-біженець раптово перетворилась на Україну-бійця, Україну-виробника зброї, та країну, у якій раптом для сусідів з'явився навіть інший тон в спілкуванні.
Найцікавіше, що ця переміна стала більш прийнятною саме для країн з Західної Європи, ніж для найближчих сусідів. І виявилось, що старі стереотипи живучіші і за прагматизм, і, навіть за розуміння благородства українського опору агресії.
Так, звично зневажати, вважати себе більшими європейцями, благородними спонсорами, захисниками біженців, носіями європейських традицій дуже заспокоює та возвеличує у власних очах, а тут раптом треба зважати на українське зерно, українську зброю, українську звитягу да ще й на український погляд на історію (який жах! виявляється він у них навіть є!).
До цього всього звикнути дуже важко, навіть чисто психологічно. А коли розумієш, що під твоїм боком виростає регіональний лідер з великою територією та великими перспективами, який перекроює прямо зараз твій тихий слов'янський куточок на щось монументально-динамічне, то виникає відчуття роздратування з великою долею Заздрості (чому не зі мною, Великою Польщею, так носяться всі, включаючи Трампа, а з оцими от, яких ми нещодавно благородно прихищали?)
Тому ми від братів-слов'ян приречені наслухатися ще дуже багато неприємного, просто "по-братськи". І саме братИ стануть нам найбільшою перешкодою до ЄС. До цих родинних ревнощів нам треба звикати. В одному великому будинку найважче жити саме з найближчими родичами
