Удар по Урсулі, підвищення ставок від Трампа й повернення Меркель, якій аплодують у Кремлі: як це все позначиться на Україні. Інтерв’ю з Безсмертним

У четвер, 9 жовтня, президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн знову опиниться під шквалом політичного тиску: менш як за три місяці дві політичні групи – ультраправа "Патріоти за Європу" та "Ліві" – внесли окремі вотуми недовіри щодо її роботи. Таке одночасне внесення двох вотумів безпрецедентне й підкреслює тривалий тиск на голову Єврокомісії, яка раніше вже відбила спроби ультраправих звинуватити її у непрозорості дій під час пандемії. Попри це, проукраїнська позиція фон дер Ляєн залишалася ключовою для формування політики ЄС щодо підтримки України, включно з фінансовою, гуманітарною та оборонною допомогою. Загроза послаблення її позицій або втрати влади ставить під питання ефективність цієї підтримки та стабільність координації з Брюсселем.

Відео дня

Водночас на міжнародному фронті США під керівництвом Дональда Трампа демонструють готовність до серйозних кроків: президент США заявив про практичне рішення надати Україні ракети Tomahawk, водночас підкресливши необхідність перевірки планів їхнього використання. Радіус дії таких ракет охоплює ключові військові й промислові об’єкти Росії, а їхня поява в Україні потенційно здатна змусити Кремль сісти за стіл переговорів або, навпаки, шукати нові шляхи ескалації.

Ситуацію ускладнюють і зовнішньополітичні коментарі колишніх європейських лідерів, яким аплодують у Кремлі. Ексканцлерка Німеччини Ангела Меркель, зокрема, намагається пояснити початок агресії Росії проти України діями Польщі й країн Балтії, паралельно знімаючи з Орбана будь-які звинувачення у проросійській політиці. Такі заяви підсилюють внутрішньополітичну напругу в ЄС і формують неоднозначні сигнали щодо єдності Заходу.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Урсула фон дер Ляєн знову відбиває атаки проти себе. Цього разу два вотуми недовіри. Як зазначають, вона все ж вистоїть, але, здається, цей тиск вже перетворюється на тенденцію. Наскільки це небезпечно? Адже для України Урсула фон дер Ляєн – фігура дуже знакова.

– Так, Урсула фон дер Ляєн – дійсно знакова постать нині не лише для України, але й для Німеччини та всієї Європи. Адже більшість ключових рішень, які схвалювалися Європейським Союзом за останні п’ять років, особливо у сфері оборони та безпеки, ініційовані саме нею у взаємодії з генеральними секретарями НАТО, і попереднім, і нинішнім – Марком Рютте.

Якщо між Столтенбергом і Урсулою взаємини були, скажімо, традиційно напруженими, то тепер, із появою тріади – Урсула фон дер Ляєн, головна дипломатка ЄС Кая Каллас і генсек НАТО Марк Рютте – склалася дуже сильна команда, здатна діяти як єдиний механізм. І саме ця ефективність – головне, що дратує як лівих популістів, так і правих радикалів. Бо обидва табори, по суті, були вигодувані й донині підтримуються Російською Федерацією.

Скажу прямо: крайні ліві у Британії, "Альтернатива для Німеччини", лівопопулістичні рухи Південної Європи, частина праворадикалів півночі – це проєкти, створені й утримувані на гроші "Газпрому". Деякі партії, такі як "Альтернатива для Німеччини", взагалі були просто перекуплені й політично організовані за російським сценарієм. А підтримка ультраправих у Франції – це окрема історія.

Додайте сюди Орбана, Фіцо, Бабіша – всі вони у тій чи іншій мірі орієнтовані на Москву. Ми вже забули, до чого довів Грецію уряд Ципраса – його ж теж привели до влади за активної підтримки Росії. Наслідок – 90 мільярдів євро допомоги для порятунку країни. Те саме зараз у Франції: не забувайте, звідки взялася Марін Ле Пен і її колишній "Національний фронт". Це теж продукт російського впливу.

– Тобто маючи певні позиції у Європарламенті, ці крайні ліві та крайні праві тепер намагаються прибрати фон дер Ляєн як центрову фігуру, бо вона для них смертельно небезпечна?

– Саме так. І ось чому: навколо неї зібралося потужне коло економістів, фахівців із безпеки й оборони. Саме вони створили унікальні стратегічні документи – "Конкурентоспроможність Європи", "Готовність Європи-2030", "План доозброєння Європи". Багато хто в ЄС був шокований – бо ще недавно вважалося, що Європейський Союз у принципі не здатен виробляти настільки фундаментальні безпекові концепції. Але найголовніше: і ліві, і праві популісти – це євроскептики. Частина з них має пряме завдання – руйнувати Європейський Союз зсередини. А в усіх проєктах фон дер Ляєн – навпаки: максимальна кооперація, уніфікація, координація. Ідеї фіскальної гармонізації, спільної фінансової моделі, спільної оборонної промисловості. Фактично поступовий рух до створення Об’єднаних Штатів Європи.

Для таких, як Орбан, Фіцо, Навроцький чи Бабіш, це удар по їхніх корупційних схемах. Тому що будь-яка координація, спільний контроль, прозорість – це автоматично ліквідація їхніх внутрішніх потоків і тіньових домовленостей. Бо вони й намагаються бити по центровій фігурі – фон дер Ляєн. Їм, утім, бракує голосів. Відправити її у відставку вони не можуть: правий і лівий центри тримаються досить міцно. Тим паче, що голова Європейської ради Антоніу Кошта представляє лівоцентристів – соціалістів і соціал-демократів, тоді як Урсула – правий центр, християнсько-консервативний табір. Разом вони контролюють близько трьох чвертей складу Європарламенту. Але заважати їй працювати – це вони можуть. У той самий час фон дер Ляєн поводиться стримано – не втягується у судові процеси й не опускається до рівня політичних розборок. І це, мабуть, і є ознака справжнього європейського політика.

– Чому б’ють саме по ній? Це цілеспрямований тиск чи просто "вдаряють, куди дістануть"? І чи може цей процес тиску тривати й надалі, адже вже лунають прогнози про нові спроби вотумів недовіри? Наскільки важлива особистість Урсули фон дер Ляєн для Євросоюзу і, зокрема, для України саме зараз?

– Без сумніву, і праві радикали, і крайні ліві продовжать цю гру. Як ви вдало сказали – "від прапорця до прапорця". Закінчується один період – вони починають наступний. Завдання просте: розхитати ситуацію, відібрати час, змусити систему буксувати. Бо час – сьогодні головний ресурс, який вони намагаються у неї відібрати.

– Чи можна це зупинити?

– Звичайно, можна. Але підживлює цей процес національна ситуація в державах ЄС. Здавалося б, склад Європарламенту вже зафіксований, але результати національних виборів одразу впливають на європейську динаміку. Ось, наприклад: перемога правоцентристів у Румунії – це плюс. Молдова, хоча і поза ЄС, – теж важливий сигнал у тому ж напрямі. А от поразка в Чехії – мінус. Ці коливання швидко транслюються до Європарламенту, бо національні політичні тенденції миттєво каналізуються в європейський рівень.

Є ще одна важлива деталь. Уявіть: змінюється політична ситуація в парламенті України – і це автоматично позначається на позиції нашої делегації в Раді Європи. Так само і в ЄС: наприклад, в Угорщині, якщо хтось із представників не від Орбана, йому просто не дають дихати в середині країни. І така система впливу діє постійно. Тому так, атакувати Урсулу фон дер Ляєн будуть. І вибір об’єкта не випадковий. Адже саме навколо неї обертається більшість ключових програм і команд. Варто розуміти, що Єврокомісія, Європарламент і навіть Європейська рада не настільки структурно міцні, як національні уряди. Їх порівняно легко розхитати, особливо через парламентські механізми. Саме тому ми бачимо постійні спроби через Європарламент торпедувати ситуацію.

Є ще одна, дуже показова річ: а взагалі, чим займається Європарламент? Він не ухвалює обов’язкових до виконання законів. Він формує рамки, базові принципи, рекомендації, які далі мають імплементувати національні парламенти. І ось тут виникає типова європейська дилема: багато депутатів просто не мають реальної роботи. І починають "шукати об’єкти" для політичних атак. Сьогодні їм не подобається європейський комісар з питань оборони та космосу Кубілюс, завтра – фон дер Ляєн. Але треба сказати чітко: президентка Єврокомісії – це основа всієї системи. Вона тримає баланс між Європейським парламентом і Єврокомісією. Її досвід, знання, військове минуле, бачення безпекової та економічної архітектури – все це викликає природне роздратування у тих, хто звик жити за схемою "якось воно буде".

Не забуваймо, вона колишній міністр оборони Німеччини. Її не треба вчити, що таке політичний тиск чи внутрішньопартійні інтриги. Вона вміє перемикатися між економічною та безпековою тематикою так, як більшість європейських бюрократів навіть уявити не можуть.

Так, про неї багато пишуть і говорять – часом злісно, часом упереджено. Але факт залишається фактом: за її керівництва відбувся прорив у двох критичних напрямах – конкурентоспроможність Європи та її оборонно-промисловий потенціал. І якщо вона й надалі буде такою ж послідовною й наполегливою – а вона німкеня, дисципліну усмоктала з молоком матері, – то результат, без сумніву, буде.

– Виходить, це все вписується в ширшу картину – гібридну війну Росії проти Європи й України? Бо Урсула Фон дер Ляєн звинуватила депутатів, які проголосують за вотум недовіри, у підтримці Росії. За її твердженням, Володимир Путін, виступаючи у клубі "Валдай", "не приховував своєї підтримки всім своїм слухняним друзям у Європі". Так виходить?

– Саме так. Якщо подивитися на карту Європи, вона зараз виглядає як театр багаторівневої операції. Північ і центр Європи – це безпілотники, атаки на аеродроми, склади, військові підприємства. Центральна й Південна Європа – це політичні кризи. Франція у надзвичайно складному становищі. Їй потрібен час, аби вийти з нього. У Центральній Європі – Чехія, де урядова невизначеність тільки наростає. Польща, Угорщина, Словаччина – зрозумілі кейси, кожна по-своєму паралізована внутрішнім конфліктом.

Південь Європи теж неспокійний. Іспанія: на саміті в Гаазі, пам’ятаєте, голосування за 5% – формально підтримка від Педро Санчеса, але тільки після гарантій Марка Рютте. Там усе тримається на умовностях і компромісах. Греція – зовсім інша історія. Після епохи Ципраса і лівих вона повернулася до європейського курсу, і це, безумовно, позитив. Італія – окрема тема. Мелоні тримає курс чітко, зберігає контакт із Вашингтоном, часом демонструє дистанцію, але це радше тактична гра. Навколо неї ті самі праворадикали, які, скажімо так, "мовчки сопуть у дві дірки". Тихо бурчать, але сидять, бо розуміють, що втратять усе. Хоча, звичайно, це не означає, що там не може вибухнути. Ситуація у Франції – складна, у Чехії – непевна, у Словаччині – токсична, а в Іспанії – хитка. От доки є Урсула фон дер Ляєн, цей політичний вінегрет ще якось можна споживати. Бо саме вона тримає все це хоч якось купою.

– Щодо Трампа питання. Напередодні президент США наголосив, що він вже практично ухвалив рішення про надання Україні ракет Tomahawk і "має поставити ще кілька запитань, щоб пересвідчитися, як Київ збирається використовувати ці ракети", які, як відомо, можуть дістати аж до російської столиці. Разом із цим Трамп наголосив, що він не бажає ескалації. На ваш погляд, Трамп нарешті підійшов до тієї самої "червоної лінії"? Бо тут питання не лише військове, а радше політичне: це був би сигнал, що США, особисто Трамп, готові перейти рубіж. Чи він усе ще стоїть і чекає, поки Путін повернеться до нього – хоч із чимось?

– На жаль, пане Романе, навіть ці слова Трампа я не можу оцінити позитивно. І, власне, от фраза, яку ви процитували, – "я хочу побачити, що українці робитимуть з Tomahawk" – підказує головне: ситуація свідомо розтягується в часі. У нещодавньому інтерв’ю колишній командувач військ США в Афганістані та Іраку Девід Петреус, відповідаючи на запитання про Tomahawk, визнав, що це важливе рішення, але не завершив думку. Далі він раптом переводить розмову на те, що Україна має власні можливості, тобто свої ракети. Йдеться, звісно, про "Фламінго". І от тут важливо: за заявленими тактико-технічними характеристиками, які чудово бачать у США, "Фламінго" перевершує Tomahawk – дальність більша, швидкість вища.

Тому невипадково Трамп так формулює питання. Це не лише сигнал для Європи – мовляв, вам дозволено допомагати, – це ще й щось внутрішнє, певний двосторонній код, який я, чесно кажучи, поки не можу розшифрувати. Але сама інтонація "що вони робитимуть з ними" наштовхує на думку, що є прихована технічна лінія, про яку публічно не говорять.

Адже якщо український "Нептун", ракета морського базування, уже використовується і з наземних пускових для ударів по цілях навіть на території Росії, то чи не може Україна технічно зробити те саме і з Tomahawk? Очевидно, є деталі, які поки що не озвучують.

Проте все це лише зміцнює мої сумніви щодо здатності Трампа ухвалити остаточне рішення. Бо він бачить, що навіть безпілотні удари України завдають Росії колосальної шкоди. Для нього це – перевага однієї сторони, тобто порушення "балансу", чого він не хоче допустити. Трамп балансує, тримає ситуацію, загорнувшись у паранджу "посередника", хоча насправді ні він, ні США в цьому посередництві вже не виглядають переконливо.

– Тобто чекати, що Путін раптом замислиться, пригальмує ескалацію і погодиться бодай на якісь "перемовини про перемовини", – не варто?

– Абсолютно. Треба чітко зафіксувати: навіть загнаний у кут Путін не піде на діалог. Для нього переговори чи припинення вогню – це політична і фізична смерть. І він це чудово розуміє.

Проблема у тому, що цього не розуміють у Вашингтоні. До речі, не розуміє й частина європейської еліти. Вони все ще сподіваються: от коли Росія втратить ще двісті чи п’ятсот тисяч на фронті, коли економіка впаде, коли соціальний фонд зникне – тоді Путін "зрозуміє". Це глибоке нерозуміння самої сутності російської державності. Не розуміють, що Путін тримається не на логіці, а на культі війни. І поки війна триває – тримається вся ця клептократична кліка. Тому або буде завдано нищівного удару, який спопелить цю систему – і тоді можна буде говорити про якісь зміни, або на нас чекає нескінченність війни.

Причому велика помилка – нинішні заяви, що "другого фронту не буде", мовляв, Росія не піде на Європу чи НАТО, поки воює в Україні. Це самообман. І вірити, що переговори щось змінять, – означає обманювати себе.

– У цьому контексті – заява ексканцлерки Німеччини Меркель, яка сказала, "що Польща і країни Балтії зірвали її ініціативу про прямі переговори з Росією в 2021 році", що, на її думку, стало причинами того, що Путін почав війну Росії проти України". Польські та балтійські політики різко відреагували на слова Ангели Меркель. Вони зазначили, що колишній канцлер Німеччини намагається частково покласти на них провину за початок війни. Загалом коментарі Меркель з'явилися у той час, коли Європа намагається вирішити, як протистояти ескалації агресії Росії. Якось дивно все це виглядає. Адже ці заяви чудово вписуються у кремлівський наратив про те, що "Захід є справжнім агресором". Як ви це оцінюєте?

– Поява Меркель відбувається в межах її зустрічі з угорцями, де вона презентує власну книгу, видану цьогоріч. Тобто це промотур. І водночас – спроба підтримати Орбана, який зараз політично валиться напередодні виборів. Меркель знає Орбана ще "старим" – не тим, ким він став нині. Тож вона певною мірою прибуває як політичний "лікар", покликаний його підлатати. Але під час цих розмов вона порушує теми, у яких просто не має достатньої інформації.

Звернімо увагу: 8 грудня 2021 року Меркель уже не була канцлеркою. А саме від того часу почали масово з’являтися дані про підготовку Росії до повномасштабної війни. План вторгнення було затверджено ще у 2005 році, а вже в листопаді 2021-го у Києві знали про деталі – їх передали через керівника ЦРУ. Тому Меркель просто не володіє повною картиною. Її пасаж проти Польщі та Балтії – це не зловорожість, а радше роздуми людини, яка не має актуальної інформації. Я не бачу підстав вважати її пов’язаною з ФСБ чи старими радянськими структурами, але те, що вона на момент відставки не мала достатніх даних, – очевидно. І тому зараз її використовують як зручний рупор – людину, яка може через неінформованість озвучувати версії, вигідні іншим, зокрема й Кремлю.