Блог | Тягар війни в Україні стає справою виключно бідного російського населення
Як відомо, донька міністра оборони Росії Сергія Шойгу Ксенія зустріла Новий рік в Дубаї, Об'єднані Арабські Емірати. Вона була разом із чоловіком, російським блогером Столяровим. Зрозуміло, що відпочинок був преміум класу – найдорожчі готелі та ресторани. Цікаво лише, що Ксенія в тому ж Міноборони РФ очолює відділ, який інформаційно супроводжує проведення військової спецоперації в Україні. Таким чином, дочка Шойгу не особливо зацікавлена кудись приїхати на фронт, щоб підтримати своїх солдатів на полі бою. Вона лише один раз була в окупованому Луганську, який вважається відносно спокійним від щоденних обстрілів місцем, і одразу після пережитого стресу поїхала у відпустку до Дубая. Війна зараз, здається, стала справою виключно для бідних росіян. В Україні безславно вбивають їх синів і батьків, щоб Кремль задовольнив свої неймовірно ганебні амбіції панувати над сусідніми народами.
Глава Чечні Рамзан Кадиров також вирішив зустріти Новий рік у Дубаї. Він прилетів туди на власному літаку, який коштує 80 мільйонів доларів і явно не російського виробництва. У нього там розкішна вілла на березі моря, яку він час від часу відвідує для відпочинку.
Сам Сергій Шойгу весело зустрів Новий рік в одному з найдорожчих ресторанів Москви. Найкращі напої та страви, коли російські солдати під Бахмутом навіть гарячої їжі не отримують вчасно. У російських ЗМІ проходять постійні кампанії підтримки продуктами харчування та одягом російських солдатів на полях битв, а московська еліта в цей час розкішно відпочиває, вважаючи, що страждання війни повинні нести на собі лише найбідніші верстви населення. Цю категорію громадян щодня годують, але лише інформаційною зіпсованою їжею московського телебачення, російські ЗМІ дають медійні опіати для всіх, хто сумнівається або втратив своїх близьких на війні, щоб не протестували. Поки що ця схема працює, але вочевидь не надовго. Вже загинуло понад 113 тисяч російських військових, РФ втрачено 3,1 тисячі танків, а для порівняння, наступ на Україну 24 лютого 2022 року забезпечували 3,5 тисячі російських танків. Тому зараз з консервації відправляють в російську армію танки, вироблені понад 40 років тому. Це стара модель Т-62. Після 30 років консервації лише 20% з них можливо підготувати до використання. Але Шойгу і Кадиров не дуже переймаються та добре відпочивають. Тільки на Донбасі щодня гине не менше одного російського батальйону чисельністю 600-700 осіб. Але Кремль планує заміняти сотні тисяч вбитих в Укарїні ще більшою кількістю ново мобілізованих бідняків і в'язнів.
Вільно відпочивати в Дубаї можуть тільки представники вищого класу. Декілька парламентарів вже отримали попередження за те, що в такі важкі часи відпочивали десь на елітних курортах. З метою дотримання дисципліни навіть один представник на регіональному рівні втратив членський квиток партії "Єдина Росія". Він не зрозумів вчасно, що дозволено еліті і вищому керівництву його не стосується. Подвійні стандарти патріотизму завжди були присутні в офіційній політиці Кремля. Найбагатші можуть поводитися як хочуть. У ці важкі часи Кремль не наважується вести з ними якісь моральні дискусії. Все це продається лише робітничому класу, селянам та збіднілій інтелігенції. Середній клас має певні привілеї, але кожен може отримати по носі від якогось пильного патріота, якщо переборщить у відпочинку- чи розвагах. Російське телебачення закликає, що загинути на війні в Україні – це дуже почесно. Тільки той, хто поширює це в ЗМІ для одурманення інших громадян сам з комфортом проживає в розкішній московській квартирі і жодного дня не побував на полі бою. Такі люди дуже високо цінують своє життя, проте отримують величезні гроші за заклики до жертовності. Кремль щедро платить тим, хто легко може обдурити російську громадськість псевдо патріотизмом. Це підхід, який придумали ще більшовики і Сталін. В епоху цілковитої бідності абсолютної більшості радянських громадян пропагандисти комуністичної моралі, диктатури пролетаріату, необхідності самопожертви заради Батьківщини жили у відносній розкоші і досить безтурботно. Це були радянські письменники високого рівня, відомі співаки, діячі культури та мистецтва, хоча більшість працівників культури мали дуже низьку зарплату і працювали виключно на ентузіазмі. У той час були вигадані слова про те, що "немає на планеті такої країни, де б так вільно дихалося людині". Мався на увазі сталінський СРСР, де лише від голоду в 1932-33 рр. загинуло 10 мільйонів радянських громадян, переважно українського походження. Ще мільйон людей було політично репресовано органами безпеки. У країні була істерія через нібито діяльність іноземних шпигунів. Про те, щоб хтось відкрито говорив про ненормальність ситуації, взагалі не йшлося. Постраждав би не лише той, хто наважився б це сказати, а й уся його родина. Абсолютна більшість заарештованих стали заручниками наклепів з боку близьких людей чи колег. Будь-хто міг написати доноси до НКВД, навіть без підпису, про підозрілу поведінку якоїсь особи. Цього вистачало, щоб посадити оббрехану людину десь у сибірську в’язницю на багато років. Тих, хто таки намагався чинити спротив власній дискредитації, навіть розстрілювали за формулюванням спецслужб про небезпечну для державних інтересів поведінку.
Тож тепер Володимир Путін, як давній співробітник спецслужб і шанувальник ідей Сталіна, вирішив запровадити в Росії систему свідомого ізоляціонізму, за якої легше тримати в повній покорі власне населення, здійснювати агресивну політику у відношенні до сусідніх країн, змушуючи інші держави поважати свою країну через постійну військову загрозу міжнародній спільноті, як це колись робив Радянський Союз. Однак таке було легко зробити в 1930-х і 1940-х роках, коли світові комунікації та людські контакти ще не функціонували як у сучасному світі. Але Путін вирішив піти шляхом Сталіна, у переконанні, що в наступні роки, поки він ще живий, його не наздожене доля свого ідейного вчителя, який пішов у забуття на 50 років після своєї смерті. Але це величезна помилка. "Двічі в одну річку не увійдеш", — говорить народне прислів’я. Для Путіна час ніби зупинився. І це вірна ознака того, що він повинен піти, навіть якщо він цього не хоче.
