Саміт НАТО не став провальним для України з кількох причин. Інтерв’ю з Безсмертним

Саміт НАТО, який напередодні завершився у Нідерландах, став тріумфом президента США Дональда Трампа та розчаруванням для України. Ключовим підсумком саміту в Гаазі стало рішення про те, що країни-члени Альянсу витрачатимуть на оборону 5% ВВП, заявив генсек організації Марк Рютте. Хоча Дональд Трамп підтвердив свою прихильність до статті 5 НАТО, для європейців залишається проблемою перегляд Пентагоном свого становища в Європі. Це змушує членів НАТО нервуватися, оскільки деякі сили США можуть бути переміщені з Європи, що не дозволить європейцям зміцнити свої власні сили.

Відео дня

Щодо України, то у 2024 році на саміті НАТО казали, що майбутнє України – в Альянсі. Тепер ця ідея знята з порядку денного. Так, у тексті декларації запевнили, що підтримують Україну, а саміт назвав Росію "довгостроковою загрозою євроатлантичній безпеці". Однак для порівняння: у декларації за підсумками саміту минулого року у Вашингтоні Росія згадувалася понад 40 разів. Наприклад, там містилися формулювання про те, що РФ одноосібно несе відповідальність за "агресивну війну в Україні" і залишається "найзначнішою та найпрямішою загрозою Альянсу". У тій же заяві 2024 року говорилося, що "шлях України" веде до НАТО. У нинішньому комюніке таких амбітних формулювань немає. Нічого цього немає у документі НАТО цього року. З результативного – на полях саміту НАТО Дональд Трамп провів зустріч із президентом України Володимиром Зеленським, який дуже прагнув вкотре поговорити з американським лідером.

Ще одна гаряча тема – війна на Близькому Сході. Офіційно конфлікт між Ізраїлем та Іраном призупинено. Дональд Трамп домігся припинення вогню, загасивши обмін ударами вже після початку перемир’я та приміряв на себе лаври головного переможця, але чи дійсно війна між Ізраїлем та Іраном припинена назавжди?

Своїми думками щодо цих та інших актуальних питань у ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Розпочнемо з війни на Близькому Сході, яку, за словами Трампа, йому вдалося зупинити назавжди. Ізраїль із трьох поставлених завдань: знищити ядерну та ракетну програми Ірану та змінити режим вирішив для себе частково два перші, але і це під питанням. Іран тепер може залікувати рани, перебудувати свої ряди і стати ще винахідливішими і рішучими у боротьбі з єврейською державою. Напередодні американські ЗМІ зарясніли інформацією, що, незважаючи на масовані удари по ядерних об'єктах, Тегеран зберіг ключові елементи своєї ядерної програми. Отже, те, що сталося, стратегічно запрограмувало новий виток ірано-ізраїльського протистояння.

– Найперше, і це принципово: втручання Трампа чи Путіна в цей процес нічого доброго не несе. Бо ми ж чудово розуміємо, з ким маємо справу. Один – банальний злочинець, інший – екзальтований персонаж, що давно втратив зв’язок з реальністю. У кожного свій світ, свої переконання, свої правила гри. Тому спершу треба чітко розділити інформаційний шум і реальний перебіг подій. Бо світ не до кінця розуміє, що насправді відбувається. І ось коли ми бачимо, що ключовими фігурами стають оті екзальтовані й неадекватні, то стає зрозуміло: вони ситуацію не розв’язують, а лише ускладнюють. Було б куди ефективніше просто передати Ізраїлю зброю, дати інструменти, зміцнити обороноздатність, а не гратися в дипломатію на піску.

Станом на зараз важливо повернутися до діалогу між Нетаньягу і Трампом. Не тому, що це ідеальні партнери, а тому, що треба бодай якось рухатися вперед і шукати відповіді. Бо що трапилось насправді? Те, що Іран перевели в режим "Саддама Хусейна". Тобто тепер робота над ядерною зброєю буде вестись абсолютно підпільно. Де, ким, коли – ми вже не дізнаємось. Це може бути Іран, Росія, Північна Корея – будь-хто. Для розвідок США та Ізраїлю це катастрофа. Вже сьогодні в обох країнах здійнявся ґвалт. Бо якщо знищення немає, то чого ми досягли? Тепер потрібно отримати тверезу, об’єктивну оцінку ситуації і рухатися далі, розуміючи: що Іран робитиме завтра, післязавтра, через місяць. Бо інакше буде пізно.

– Президент США несподівано публічно заявив, що надає Китаю зелене світло на купівлю нафти в Ірану, яку той переважно доставляє в обхід санкцій танкерами тіньового флоту. Заява Трампа дуже здивувала і нафтових трейдерів, і чиновників власної адміністрації, адже діють санкції. Це що взагалі було? Американський президент вже готовий до наступного кроку – зменшити тиск на Іран? Чи не здається вам, що тепер Ізраїлю, світу буде ще складніше зупинити іранський режим? Бо Трамп вже всім пояснив: програму знищено, загрози нема, питання закрите. І в результаті: уран є, технології є, гроші будуть, час вже тепер також буде. Іран почуватиметься чудово.

– Так, ви правильно підмітили. Ми зараз живемо в реальності, де будь-хто, хто хоче мати ядерну бомбу, може починати її створювати. І це вже не гіпотеза, а реальність. Зупинити цей процес зараз майже неможливо, бо, як показує практика, наявність ядерної зброї гарантує виживання. Хочеш, щоб тебе не бомбили – створюй ядерний щит. Цей механізм запускався давно. І він просто увійшов у нову фазу. І причина в тому, що проблему не вирішують. На сьогодні її або ігнорують, або консервують, або підмінюють імітацією. А коли ти знищуєш міжнародну систему нерозповсюдження, коли руйнуєш механізми контролю, то не дивуйся: система починає сипатися. І далі вже кожен сам за себе. І так, якщо не продовжити вирішення іранської ядерної проблеми, то вона через досить нетривалий час заграє вже іншими, набагато загрозливішими фарбами.

– А як ви думаєте: може, Трамп на хвилі цього ілюзорного успіху з Іраном спробує застосувати свою формулу "мир через силу" і до війни в Україні? Бомбити, звісно, нікого не буде, але жорсткий, ультимативний підхід – цілком у його стилі.

– Може. Саме на це натякає кейс із бомбардуванням. До речі, його зачепила фраза Медведєва про можливу передачу Росією технологій для відновлення іранської ядерної програми. Здавалося б, хто такий Медведєв для Трампа? Меланхолічний нікчема. Але ця репліка його зачепила. Це його тригер. І Володимир Зеленський це прекрасно зрозумів. У Гаазі на зустрічі з виробниками зброї він прямо сказав: зверніть увагу, як Кремль відреагував на удари – не протестом, а новими амбіціями. І це було правильне натискання на правильну кнопку.

– І водночас у тій самій відповіді Трамп сказав, мовляв, я розумію, чому Путін – бос у Росії, а не Медведєв. Тобто Трамп таки, хоч і побіжно, але визнає роль Путіна як лідера.

– І саме це слабке місце. Кремль у цій грі в підлещування переграв сам себе. Бо визнаючи Путіна "босом", Трамп публічно фіксує точку сили. А от саме на точку сили й потрібно тиснути. І це дорога до Дональда Трампа.

– Саміт НАТО завершився. Основне враження – він організований, щоб потішити Трампа максимально. І йдеться не лише про ті знамениті п’ять відсотків, які країни мають витрачати на оборону. Для нас головне – питання України наявне на цьому саміті мінімально, чого прагнув американський лідер.

– Почнімо з того, що варто чітко розрізняти три речі: інформаційне наповнення, ритуали і реальні рішення. Найкраще це видно на прикладі України. Цей саміт насправді тривав не дві з половиною години, як кажуть офіційно. Він тривав майже тиждень – ще від виступу Марка Рютте на форумі Chatham House, де фактично були анонсовані майбутні рішення. Сам саміт складався з трьох основних днів. У понеділок працювали громадські інституції, аналітики, міністри оборони й закордонних справ. У вівторок – громадський форум, зустріч виробників оборонної продукції, зустріч міністрів закордонних справ України й НАТО, прийом у короля Нідерландів. Щодо результатів. Стосовно України, то чого б там не писали у заключному комюніке, але фінансування практично подвоєно. І це виключно кошти НАТО, без урахування інших джерел.

Важливо, що президент зустрівся з власниками і топменеджерами всього оборонного сектору Європи. Обговорювали, що, як і де виробляти. Вперше прозвучало, що Україна буде брати участь у програмі з освоєння 150 мільярдів євро, зарезервованих для розвитку європейського ОПК. І це не просто слова – є конкретна модель: принцип "2+1" – Україна + два європейські виробники. Також важливе питання: як забезпечити Україну тим, чого на європейському ринку бракує – зброєю й боєприпасами. Це досі в роботі, і саме зараз остаточно узгоджується. Кожній країні НАТО було чітко вказано її внесок, і мета не просто в грошах, а в побудові системи: безпека, оборона і – головне – захист України, яка сьогодні є справжнім щитом Європи. І тут не можна не віддати належне новому генеральному секретарю НАТО. Раніше таку роботу виконувало Командування об’єднаних сил. Тепер – він.

Вперше ЄС і НАТО працюють разом, і це видно: на форумі виробників виступали фон дер Ляєн, Рютте, Кошта – синхронно, як за сценарієм. Це означає, що програма НАТО, Rearm Europe і програма "Готовність" – синхронізовані. Йдеться не про великі, а про гігантські ресурси. І мова вже не лише про гроші, а про те, як їх використати системно. SAAB, Rheinmetall – усі ключові гравці ринку говорили про те, як не допустити хаосу в цих процесах. Військові чудово розуміють: технології змінилися, підходи мають змінитися також. І найкраще це показує досвід України. Саме тому були так широко презентовані угоди про спільне виробництво: з Британією, Норвегією – це приклади того, як слід діяти в новій реальності. Бо сучасна війна – це не танки і літаки, які перетворюються на мішені. Це безпілотники, автономні системи, нова логіка бою. І от з цієї позиції, навіть попри фактор Трампа, цей саміт був більш продуктивний, ніж попередні. Так, іноді доводиться грати – ось йому дали листок із п’ятьма пунктами, він його зачитав, і всі голосують. Але роботу хтось має виконувати. Бо загроза не зникла.

– Ви справедливо сказали: ритуальні речі важливі. Той самий вихід до преси – генсека НАТО Марка Рютте, голови ЄС Антоніу Кошти та президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн разом з Володимиром Зеленським – це символічно. І не зважаючи на те, що там думає чи прагне Трамп, європейці діють та демонструють свою позицію. Але Україна згадується мінімально на цьому саміті. Немає тієї тональності, яка була раніше. І це теж сигнал для російського диктатора Путіна. Саме ритуальна тиша дає йому підстави думати, що у Заходу інші пріоритети. А президент США тим часом міркує вголос про 5 статтю – що вона не гарантує негайної колективної відповіді.

– Так, і ми з вами давно це розуміли. Якщо відкрити текст Вашингтонського договору – там чорним по білому: кожна країна оцінює ситуацію і діє так, як може. У третій частині п’ятого пункту це прописано дослівно. Хай Трамп тішиться власними тлумаченнями. Але головне інше. Європа усвідомлює: ворог озброюється, ворог готується до нової війни. Це означає одне: Європа також має мобілізуватися, розвивати ОПК і допомагати Україні. Бо що ми бачимо на прикладі останнього року? Насправді за період січень-квітень Європа повністю покрила потреби України. І не просто покрила – ресурси навіть зросли. Саміт показав: цього року Україна отримає приблизно 15-20 мільярдів євро – більше, ніж у будь-який попередній рік. І головне ці кошти будуть структуровані. Левова частка йде на спільне виробництво: Україна з Британією, Україна з Норвегією, Данією, Фінляндією. І це не лише про Україну, це автономізація системи безпеки Європи.

Америка є. Але далеко. І ми не знаємо, хто буде наступним президентом США. І якою буде політика. Так, недоліків вистачає. І я їх не заперечую. Але, попри всю непередбачуваність Трампа, зроблені важливі кроки. І в Канаді, і в Гаазі Україна отримала те, чого прагнула. Так, немає гучних заяв. Але Вашингтонське, Вільнюське комюніке ніхто не скасовував. Шлях до НАТО збережено. Проблеми 2025 року вирішено. Так, Washington Post пише: Трамп мовчить, а програма Байдена завершується. Ну і нехай мовчить. Головне, що Європа бере на себе відповідальність. І треба розуміти: інформації буде менше, але конкретних справ, навпаки, більше. Це видно навіть по цифрах – загальну суму називають, але структуру не розкривають. Контракти укладені, але що саме – безпілотники, снаряди – вже не озвучують. Це нова тактика. І вона працює.

– Тобто те, що зараз західні ЗМІ пишуть, мовляв, це найнебезпечніший період за всю історію НАТО, найбільша криза за 75 років, це все-таки перебільшення?

– З погляду інформаційного впливу Трампа, так, ці оцінки мають підстави. Але якщо говорити про реальний стан справ, про розвиток оборонно-промислового комплексу Європи, консолідацію європейських сил, підготовку до можливої загрози, то ні – це не відповідає дійсності. Бо що ми бачимо? Ніхто не пересварився, ніхто не розбігся, що на цьому етапі вже показник. А далі покаже практика. Тобто питання не в риториці, а в здатності системи витримати кризу.

– Не пересварилися, бо загроза ще не надто близька. Але коли вона стане безпосередньою, от тоді й побачимо, наскільки Альянс справді монолітний. Володимир Зеленський говорить, що розвідка має дані: Путін готує напад на країни НАТО. Багато військових у країнах Європи визнають, що такий сценарій можливий. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, до речі, сказав чітко: "Ми нарешті зрозуміли наших балтійських друзів". І що головне – "ми усвідомили помилки минулого, зворотного шляху вже немає. Треба готуватись".

– Абсолютно згоден. І Мерц, до речі, чудово це розуміє, бо він, по суті, несе політичну відповідальність за ті чотири тисячі німецьких військових, які вже розгорнуті з п’яти тисяч обіцяних у країнах Балтії. Він добре знає, що буває, коли партнери не готові. І візьмімо, наприклад, Швецію і Фінляндію. Вони щойно вступили до НАТО, але вже опинилися на передовій. Це новий статус. А з цим статусом треба щось робити, і не лише пояснити власним громадянам, а й забезпечити армію, інфраструктуру, політичну волю. Те саме стосується балтійських країн, Польщі. Вони зараз під шаленим тиском. І мають два шляхи: або посилювати співпрацю з НАТО та Україною, або втікати в стилі Орбана. Чому я згадав Орбана? Бо зараз у Європі дві тенденції: хтось згуртовується навколо безпеки, а хтось починає тікати. Поведінка Орбана – це вже навіть не флірт, а прямий сигнал: він хоче дистанціюватися від НАТО і ЄС, особливо якщо там буде Україна.

– На саміті відбулася довгоочікувана зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом. Одне з головних питань розмови – продаж зброї, особливо комплексів ППО Patriot. При цьому президент США так і не дав однозначної відповіді, як він збирається діяти щодо цього напрямку.

– Те, що не дано відповідь на питання купівлі і продажу зброї, це не означає, що фраза про те, що ми готові працювати і надавати допомоги, не компенсує це. Це означає, що бажання допомагати буде виглядати як те, що Сполучені Штати будуть продавати зброю чи Україні, чи європейському посереднику, який буде потім відправляти це до України. Тобто тут схема якась буде, яку він не хоче озвучувати, і тому він не дає остаточної чіткої відповіді. Вона ще не склалася. Тим більше, що він хоче спочатку поговорити із Путіним. Тому він не хоче озвучувати цей напрямок. Але якщо брати комплексний аналіз того, що сказано, внутрішньо він рішення для себе ухвалив. Інша справа, щоб зараз Україна в діалозі з Вашингтоном забезпечила цей процес і не дала підстави думати по-іншому. Тут треба розуміти, що Москва також буде їздити по вухах дуже серйозно. Тому на сьогодні на цьому можна поставити дуже обнадійливу крапку.

– Канада підписала оборонну угоду з ЄС на тлі риторики Трампа і його "анексійних" фантазій щодо Канади. І от тепер оборонна угода, участь у програмі на 150 мільярдів євро з переозброєння ЄС. І там, до речі, чимало прописано і щодо України. Цікаво, логічно і показово для нового лідера Канади Карні.

– Це більш ніж логічно. Якщо подивитися на історію участі Канади в європейських війнах – і в Першій, і в Другій світовій, вона завжди реагувала швидко, навіть раніше за США. Допомагала Європі, підтримувала союзників. Тому ця оборонна синергія не нова. Це закономірність. І те, що нині Канада поглиблює оборонну співпрацю з ЄС – природно. Бо чим далі Америка Трампа віддаляється від НАТО, тим ближче Канада до Європейського Союзу. Це дзеркальний процес. І Карні це чудово розуміє. Його дії не імпульсивні, а стратегічно продумані. Адже простіше домовлятися з ЄС як із консолідованою силою, ніж з Вашингтоном, де Трамп завтра скаже одне, а післязавтра інше. А що б Трамп не казав – він знає: ЄС уже не просто економічна, а й майбутня військова сила. Залишається тільки дати більше свободи Берліну. Бо Німеччина під тиском. Згадаймо знамениту фразу Трампа до Мерца: "Ми не хочемо, щоб ви мали ядерну зброю". І Мерц відповів дипломатично: мовляв, ми не претендуємо. Але меседж зрозумілий. Це вже не просто занепокоєння – це ревнощі глобального лідера, який бачить, як Європа починає грати у своїй лізі.

– Тобто, на ваш погляд, це лише перший крок до чогось більшого і стратегічного з боку Канади та Європейського Союзу? Для нас, звісно, це безумовний плюс.

– Очевидно. Це поєднання зусиль, яке, з одного боку, дозволяє Канаді нарешті наблизитися до виконання зобов'язань хоча б на рівні 2% ВВП на оборону – не кажучи вже про 3,5%. Бо, якщо бути відвертими, серед країн, які пасуть задніх, Канада – одна з перших у списку. І саме через цей механізм вона зможе частково це компенсувати. Бо питання не лише в грошах. Питання в тому, в що вкладати. А у Канади є досвід, є оборонна програма, вона воювала, вона розуміє, що робить. Це не абстракція. І тому, коли Карні входить у цей процес, він чудово усвідомлює, що ресурс буде використано ефективно. А формула "2+1" – дуже правильна. Європейський Союз, Канада, Україна. Конкретні, спільні, практичні оборонні проєкти.