УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Росія має ще більше ослабнути, що відповідає національним інтересам Китаю, який просто її використовує у своїх цілях: інтерв’ю з дипломатом Левченком

8 хвилин
80,8 т.
Росія має ще більше ослабнути, що відповідає національним інтересам Китаю, який просто її використовує у своїх цілях: інтерв’ю з дипломатом Левченком

Для російського президента Володимира Путіна, який дедалі більш ізольований через війну, яку він розпочав в Україні, це лише другий закордонний візит після оголошення його у розшук Міжнародним кримінальним судом. Тому поїздка до Китаю – важливий момент для створення іміджу лідера, який таки має друзів. Хоча кремлівський диктатор (вже й офіційно. – Ред.) дедалі частіше сприймається як молодший партнер, який залежить від прихильності китайського правителя. Для Китаю зустріч на саміті "Один пояс, один шлях" – можливість продемонструвати свій союз та партнерство з Росією на противагу США та інших західних країн.

Кремль все більше залежить від підтримки Пекіна, щоб вистояти у війні, яка нищить російську економіку. Росія на сьогодні повністю залежить від Китаю. Так, експорт із КНР до РФ за 2023 рік зріс відразу на 57%. У вересні цього року на юань припала майже половина всіх міжнародних розрахунків Москви, тоді як у січні 2022 року – всього 0,4%. Крім того, Китай став найбільшим імпортером енергоресурсів з Росії за досить низькими цінами.

Наразі Росія мало що може зробити з дисбалансом у відносинах. Москва дуже потребує співпраці з Пекіном, щоб утримати свою економіку на плаву та продовжувати війну, тому й надалі буде дивитися на Китай як на свого головного рятівника у сьогоднішніх реаліях.

Своїми думками з приводу зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна, а також ймовірних домовленостей між Росією та Китаєм в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.

– Після піврічної перерви Путін та Сі знову зустрічаються. Здається, для обох цей візит має певний символізм. Для Путіна – можливість показати, що він не в такій вже й ізоляції від світових лідерів. Для Сі – що Росія у нього в "глибокій кишені" і може її використовувати для боротьби проти США та Заходу. На ваш погляд, які основні причини візиту Путіна до Китаю. Про що вони можуть домовитися?

– На Володимира Путіна видано ордер на арешт Міжнародним кримінальним судом, тож він для більшості країн світу є небажаною особою після приїзду туди, адже органи правосуддя такої країни мають заарештувати його. Китай – одна з небагатьох країн, куди Путін може поїхати без побоювань можливості його затримання.

У Пекін він прибув не з двостороннім візитом, а як глава російської делегації на третьому саміті "Один пояс, один шлях", в якому взяло участь 23 глави держав та урядів. Звісно, що Путін використає цю нагоду для проведення двосторонніх зустрічей з політичним керівництвом Китаю та розмови тет-а-тет з главою КНР Сі Цзіньпіном. Москву турбують питання можливої військової китайської допомоги та розвитку взаємної торгівлі, оскільки економіка Росії перебуває під міжнародними санкціями.

– Що Китай може надати Путіну, окрім самого факту, що лідер такої впливової країни взагалі із ним говорить? Яку підтримку Пекін може надати Москві, зокрема, в контексті війни Росії проти України?

– Офіційний Пекін заперечує, що надає військову підтримку Москві. Китай офіційно проголосив нейтралітет у російсько-українському військовому зіткненні, яке насправді є найбільшою війною після Другої світової та яку в Москві називають "спеціальною військовою операцією". Саме таку назву використовує і китайська дипломатія. Бо якщо це визнати війною, то Пекін має засудити і покарати того, хто розв’язав війну, а так є простір для маневру у розвитку невійськової співпраці з Кремлем, а також висування якихось мирних ініціатив без засудження агресора.

Китай купує у великій кількості енергоносії у Росії за невисокими цінами, оскільки Москві мало куди можна продати такі великі обсяги, які раніше купувала Європа. Скажімо, європейські покупці брали у Росії 130 млрд куб. м газу щорічно. Зараз цьому потихеньку приходить кінець, тож Москва через газогін "Сила Сибіру" пробує постачати КНР 38 млрд куб. м газу щорічно, а також 10 млрд куб. м через Далекосхідний трубопровід.

Зараз Москва будує додатково трубопровід "Сила Сибіру-2" з можливістю транспортувати до Китаю додатково ще 50 млрд кубів газу. Тож Китай із задоволенням бере російський газ за дешевими цінами, постачаючи в Росію товари широкого вжитку. Поки військових постачань не зафіксовано, але цивільні китайські дрони масово закуповуються РФ, яка їх переналаштовує для військових потреб.

– Незадовго до цієї зустрічі у Китаї було опубліковано карту, на якій російський острів на річці Амур позначено як китайська територія. Це не викликало майже ніякої реакції з боку російської сторони. Чи означає це, що Росія у повній залежності від Китаю і нічого не може протиставити на сьогодні? 

– Відповідно до Айгунського договору від 1858 року та Пекінського 1860 року, Російська імперія відібрала у Китаю величезні території на Далекому Сході поруч з Маньчжурією. Це половина мільйона квадратних кілометрів насильно відібраних у династії Цин. Тож один острів на Амурі, порівняно з крадіжкою величезних територій майже від Байкалу до Тихого океану, є просто дрібницею. До речі, у китайських підручниках історії для шкіл та університетів ця територія називається одвіку китайською.

Не виключено, що з часом Пекін вимагатиме її повернення. Та не зараз. РФ має ще більше ослабнути, що в принципі відповідає національним інтересам Китаю. До речі, на цих територіях у 1917-1921 роках існувала Українська Далекосхідна республіка, оскільки більше третини населення усього цього величезного краю складали українці – переселенці так званого Зеленого Клину. Та з приходом більшовиків усе українське тут почало нищитися, а сьогодні вже нічого і не залишилося, хіба що у прізвищах уродженців цього краю.

– Перед самим візитом Путін дав інтерв’ю для китайських ЗМІ. Основний меседж – Захід поганий, вигадав якісь правила і заставляє усіх за ними жити, ми ж з Китаєм проти такого розвитку подій. Здається, саме цей візит підкреслює союз Росії та Китаю проти США та Заходу загалом у такий складний для усього світу час.

– Путіну і офіційній Москві не подобається наявний міжнародний порядок, бо він заснований на міжнародному праві та повазі до державних кордонів. Коли Росія стала країною-агресором, що поставила за мету захопити землі сусідніх держав, то їй повага до державного суверенітету інших країн заважає. І справа не в однополярному світі, а в тому, що США не збираються брати участь у бандитському перерозподілі територій інших держав, до чого закликає Москва. Кремль живе категоріями кінця 19-го століття – тобто часів існування агресивного імперіалізму, який призів до Першої та Другої світових війн.

Китай за останні десятиліття набрався сил та перетворився на державу з амбіціями до світового лідерства. Москва себе вважала наддержавою у радянські часи, але після розпаду СРСР вона не тягне на цю роль. Та у Путіна і його оточення є амбіції повернути військово-політичну велич СРСР, проголосивши себе його наступником. Тому Кремль говорить про багатополярний світ, у якому начебто і Москва якийсь полюс, проте всі розуміють, що світ став біполярним, де лише Вашингтон та Пекін є полюсами.

Китай готовий використовувати Росію, яка позиціонує себе як антизахідна, антиамериканська країна. Та лідери США та ЄС попередили Пекін про небезпеку його зближення з агресивною Москвою, що це принесе тільки конфронтацію з колективним Заходом. З економічних причин Пекіну це не вигідно, проте з геополітичних він готовий грати на протиріччях Москви та Вашингтона, щоб тиснути на США, які зі свого боку вважають своїм головним конкурентом не Росію, а Китай.

– Протягом багатьох років Ізраїль проводив доволі тісну зовнішню політику як з Пекіном, і з Москвою. Проте останнім часом обидві країни стали відверто вороже ставитися до Ізраїлю та критикувати його дії у відповідь на атаку ХАМАС. Росія та Китай мають тісні зв'язки з Іраном, який прагне створити коаліцію проти Ізраїлю. Чи може саміт Китай-Росія вплинути на хід війни на Близькому Сході? Наскільки РФ та Китай можуть взяти участь у мирних переговорах?

– Ізраїль традиційно був сферою впливу США, тож Росія і Китай спілкувалися з ним, розуміючи великий вплив на нього Вашингтона. Оскільки США займають яскраво виражену проізраїльську позицію, то частково Пекін і особливо Москва зближувалися з ХАМАС для противаги проамериканському Ізраїлю. Завдавання удару по Ізраїлю там вважається одночасно ослабленням США.

Тож Москва і Пекін можуть себе позиціонувати як якісь посередники, проте насправді вони мають відверту пропалестинську та при цьому гостру антиамериканську позицію. Ізраїльський прем’єр не захотів прийняти з візитом українського президента та поспішив зв’язатися з Путіним, думаючи, що той йому допоможе вирішити проблемні відносини з палестинцями, та наступного дня він отримав провокацію з ракетним ударом по лікарні в Газі, у чому був звинувачений Ізраїль. До такого ХАМАС сам без підказки Москви не міг би додуматися, тому що терористична діяльність є виразною прикметою сучасної Росії. Ми в Україні щоденно зустрічаємося з актами російського тероризму.

– Здається, Китай на сьогодні влаштовує те, яким чином йде війна в Україні. Доля українців їх не обходить. Росія відчутно у війні не програє і в повній залежності від старшого східного брата. На ваш погляд, що Сі може запропонувати Путіну, окрім того, що вже надає?

– Китай не дуже зацікавлений як у перемозі Росії, так і в її поразці. Перемога Москви стане ударом по західних цінностях, які Китай не поділяє, однак зміцнення Росії як країни-сусіда шкодить інтересам Пекіна. Під удар відразу попадуть країни Центральної Азії – колишні радянські республіки, з якими Китай зараз розвиває дуже тісні відносини та гарантує їм, особливо Казахстану, збереження територіального суверенітету.

У російській Держдумі вже зареєстрували законопроєкт про відродження СРСР, а точніше необхідність входження колишніх радянських республік до складу Росії. Такі плани російської експансії не зовсім відповідають китайському баченню ситуації. Пекін вирішив, що вже настав час взяти Центральну Азію під своє крило, а тут такі войовничі амбіції Кремля. Тому щодо надання Росії військової підтримки Китай враховуватиме багато чинників та поспішати не буде. Росія поки відверто не програє, проте існує невідворотна тенденція ослаблення російської армії. Але за такого сценарію бути разом з країною, що програє, не в інтересах Пекіна.

– Востаннє, коли Путін відвідав Китай, Росія розпочала війну. Повномасштабне вторгнення в Україну створило для керівника КНР проблеми. Чи можливе ухвалення якогось рішення стосовно війни в Україні цього разу? Наприклад, заморожування бойових дій? Здається, китайці не проти такого розвитку подій.

– Цілком можливо, що Сі знав про агресивні наміри Москви і Путін міг його завірити, що все буде швидко та безкровно. Але Кремль провалився та потрапив у серйозну міжнародну ізоляцію. Москва корисна Китаю, тому він тримає її поруч з собою. У Кремля союзників мало, тож підтримка Пекіна може бути вирішальною. Та Китай не поспішає. Питання досягнення миру було б інтересом Пекіна, навіть якщо Україна втратить свої території. Та коли Києву вдасться викрити такий підлий хід Росії і колективний Захід стане горою за територіальну цілісність України, Китай не буде нагнітати ситуацію і стояти до кінця з Москвою – нема жодного сенсу. Росія тоді має розбиратися сама, без допомоги Пекіна.

– Присутні на китайському форумі представники ЄС під час виступу Путіна демонстративно вийшли із зали. Водночас у Пекіні відбулася тепла зустріч Путіна з прем’єр-міністром Угорщини Орбаном. Кремлю таки вдається роз'єднати Європу в питанні відносин з Росією?

– Путіна в ПАРЄ визнано політиком-диктатором. Його хоче покарати Міжнародний кримінальний суд, тож європейські політики ігнорують главу Кремля. Втім у Путіна є вірний товариш – Віктор Орбан, який за надану російську фінансову підтримку готовий вирішувати для Москви будь-які питання в ЄС та НАТО. Про це добре знають в усіх європейських столицях, тож Орбан сприймається як особистий адвокат Путіна. Він провів зустріч з московським диктатором, в угоду свого сюзерена назвав російську агресію проти України "спеціальною військовою операцією". Коли точно Орбан став на 100% людиною Москви, сказати складно, але які чинники його до цього спонукали, здогадатися не важко, оскільки широко відомо, як діє Москва, – підкуп, обіцянки, шантаж. Засоби впливу Кремля давно зрозумілі. Далеко не всі купуються на такі трюки Москви, проте угорський прем’єр, здається, купився.