Блог | Пригоди ПУраТIНо з нафтогазовим ключиком: "могилізація", "плебейсцит" та ядерний чад
Пролог: театр починається з вішалки, але краще б він нею і закінчувався
Ну, Ви всі, звичайно, пам'ятаєте відому казку про дерев'яного хлопчика, намальоване на полотні вогнище, країну дурнів, підступного Карабаса-Барабаса і диво-театр, ключик від дверей якого знайдено старою черепахою на дні смердючого ставка. Ні-ні, це я навів стислий опис не поточного стану російського божевільного будинку. А вельми суматошного за сюжетом давнього вимислу Карло Коллоді в обробці Олексія Толстого. Ця алегорична фантазія свого часу несподівано стала популярною в СРСР - союзі рабської праці та убогості, який не впізнав себе в образі тієї самої країни дурнів. І якщо радянські мрійники, впиваючись комуністичними утопіями, у своєму оці не помічали навіть колод, то путінська імперська Росія немовби побудована за образом і подобою Тарабарського королівства, розташованого навколо нафтогазового поля чудес, що збагачує лише придворних аферистів.
Тож розповідь про міфічний золотий ключик - це п'єса, яка досить об'єктивно розповідає про сучасну російську дійсність. З тим лише винятком, що серед основних московських персонажів - дійових осіб кремлівської країни дурнів, позитивних фігур просто немає. Одні безмозкі дерев'яні чурки, що проявляють найнижчі якості свого нутра. Більш того, роздвоєння особистості бункерного імператора, свідчить про те, що всі ключові ролі в імперському театрі грає тільки один фігурант, не готовий ділитися величчю і доленосністю з іншими виконавцями. Домінує лише фюрер: він і Буратіно, і Карабас - в максимально авторитарному і зловісному форматі цих двоєдиних антиподів. Решта пішаків нацистської ієрархії, які є мешканцями верхніх сегментів харчового ланцюжка - лише підтанцьовка, кордебалет для вождя.
Ось такий збочений театр імперських амбіцій, який норовить гастролювати одразу у всіх суміжних з Росією державах і далеких межах зі своїм споконвічно одноманітним репертуаром шовіністичної переваги, безприкладної брехні, гордовитості та агресії. Тяжчать творці "справедливого світу" до шляхетного поширення своєї "передової" культури первісних дикунів навіть у розвинених країнах, які сповідують цінності лібералізму, процвітання та загальнолюдських цінностей.
Підмостки абсурду
Неотесаний вождь фанерно-бутафорської євразійської країни завжди пи@діт. Він просто ніколи не говорить правду. Не може інакше. Такими є правила функціонування великоруського лялькового театру з фарсовим репертуаром. І саме безпрецедентними масштабами своєї нескінченної брехні внутрішнім покірливим масам та зовнішнім спостерігачам, поряд із позамежною для 21 століття жорстокістю, кремлівський карлик уже давно увійшов до історії людства. Ймовірно, його вітчизняна паства і не зацікавлена виринати з вир помилок і стикатися з мерзенною дійсністю, що не узгоджується з величчю та іншими скріпами. Соціальне замовлення на міражі, так би мовити. Тому для Росії в кожній черговій порції лабуди Путіна немає жодної новини – царство потворної двоголової курки завжди існувало під владою міфів та ілюзій. У "великодержавного" народу, втім, особливо ніколи не було права на вільний вибір реакції не ідеологічне марення своїх диктаторів. Інертне поклоніння владі – доля абсолютної більшості. Принижене терпіння та здавлений шепіт незгоди – доля нечисленних адекватів. А послідовним лібералам – ласкаво просимо – до в'язниці! Не можна сказати, що альтернативи зовсім немає. У результаті, переважна частка громадян РФ - безвільний зброд зомбованих пропагандою примітивів, які не здатні на незалежну самосвідомість і справедливий протест проти свавілля влади.
Афіша: гра в імітацію
Репертуар у кремлівських лялькарів багатий. Правда, незмінно цинічні циркові вистави відрізняються один від одного декораціями і трошки - набором слів, але абсолютно ідентичні за змістом. Жанр - шовіністичний ілюзіон. Автор сценаріїв, режисер і виконавець головних ролей в абсурдних буффонадах завжди один і той же... Ну, не може ж Путлер поступитися своїм болючим егоцентризмом і дозволити кому-небудь ще стати об'єктом загальної уваги?! Ні, все сам, тільки сам. Працьовитість, багатогранне дарування і артистизм "збирача земель" - тому залог.
Які ж найвідоміші шоу скріпного диктатора? Залишаємо за дужками вже давно відпрацьовані ним сюжети: вибухи житлових будинків у Буйнакську, Москві, Волгодонську, придушення "чеченського екстремізму", багатоходівка "Путін-Медведєв", "обнулення повноважень", захист російськомовних у Молдові, Грузії та Україні, "кримнаш", "одиннарод", "можемо повторити", "безсмертний полк", імпортозаміщення, реструктуризація економіки, інноваційні проекти, розвиток технологічного експорту, подвоєння обсягу російського "несировинного" експорту, розвиток технологій нафтогазової переробки, багатополярний світ, допінгова велич російського спорту і т. д., і т. п. Всього і не згадаєш - вже дуже плідний творчий колектив.
Звернемо увагу на прем'єри останнього часу. Україна - це "Антиросія", створена нацистами, бандерівцями і наркоманами. Росія просто не може програти, а Україна - перемогти. Російська мова в Україні - підстава для негайної розправи. Ми змушені були захищатися, інакше вони б вони на нас напали. Візьмемо Київ за 3 дні. Захищаємо народ Донбасу шляхом окупації всієї території України. Ми ще навіть і не починали. Мобілізації не буде. Азовці - нацистські злочинці, які не підлягають милосердю та обміну. Ми не б'ємо по мирних жителях і цивільній інфраструктурі. Звірства російських військ в Україні - провокація київської хунти. Спецоперація йде успішно. Загинуло лише близько 6 тисяч російських героїв, а Україна втратила половину армії. Всі HIMARSи знищені. Ми не можемо залишити в біді близьких нам людей в Запорізькій і Херсонських областях... Це теж - лише незначна частина трагікомічних новацій путінського театру збоченої реальності. Псевдореферендуми, мобілізація, ядерні загрози... Кожен має право самостійно доповнити цей список власним пригадуванням пережитих, побачених або почутих одкровень про реальності безчинств російського світу в Україні.
Глядачі
Спочатку всі інформаційно-пропагандистські зусилля "художньої ради" путінського імперського шоу були спрямовані і на внутрішнього глядача - численних російських споживачів великодержавних наративів, і на зовнішню аудиторію - в спробах залякати українців і їх зарубіжних партнерів, а також урезонити іноземців, які симпатизують путінізму і їх співплемінників.
Однак з часом, у міру пред'явлення українською армією все більш переконливих претензій на підсумкову перемогу над російським агресором, зовнішня аудиторія, що знаходить свідомість, стає для путінізму менш доступною.
Залишається терзати маячним нацистським пресингом лише покірливо-інертний і вічно дезорієнтований у наративах і цінностях народ-богоносець. Зараз для кремлівських завсідників це найважливіше, бо саме в надрах національного соціуму імперці мають намір вишукувати необхідні ресурси для свого виживання і утримання влади.
Рецензії
Скріпні пропагандисти різних мастей люто захлинаються в нападах вихваляння своїх вождів і міфічної переможності рашистської армії моральних виродків, ґвалтівників і мародерів. Не бажаючи помічати убогість національного політикуму і ущербність демотивованих вояк. Очевидна динаміка загибельної деградації Росії просто вуалюється, полірується цукровим сиропом лесті та вигадок.
У всьому ж цивілізованому світі нині очевидно наступне.
Ідіотизм і безпринципність Росії настільки безпрецедентні, що так звані референдуми в окупованих регіонах України Москва збирається проводити без будь-яких правових мотивів, з глибоким збоченням принципів і процедур реалізації народного волевиявлення. Під дулами автоматів... Більше того, для подібної несуразної дії, в принципі, взагалі не потрібно нічого: ні юридичних підстав, ні територій, ні навіть самого народу. Все просто: проігнорували принципову юридичну неможливість такої імітації, намалювали бажане, визнали фарс фундаментальною подією, внесли відповідні зміни в російську, прости Господи, пустозвонну Конституцію. Все! Реалізація даного механізму політичного маніпулювання і зовсім не потребує війни. Придумали високопарну фабулу і визнали жадані Майямі, Канни, Монако, Ібіцу, Мальдіви, а також інші улюблені місця російських олігархів частинами території Росії. І радійте, догоджайте уявним досягненням ментальність примітивного суспільства! До речі кажучи, воістину видатна брехливість всіх цих квазіплебісцитів характеризує той факт, що місцеві сепаратисти і гауляйтери звернулися до Росії визнати результати ще не наведених голосувань. А Росія вже готується "легітимно" поглинути рвані клаптики українські землі, ще, типу, формально не знаючи підсумків інсценувань.
При цьому провідні розвідки світу давно поділилися інформацією про заздалегідь написані в Московії результати таких "шляхетних" актів народовладдя. У яких замість корінних жителів України віртуально взяли активну участь не лише мешканці російських провінцій, а й євразійські щури, голуби та жаби. Відчувається рука майстра – давно заматерілого постановника липових волевиявлень у Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії, Криму, на Донбасі. А скільки такої підтасованої фігні путінські "дерьмократы" наліпили у самій федерації?! Ну, в Росії – зрозуміло: якось себе обнулювати і зводити на престол треба.
А фейкові окупаційні референдуми, які не мають жодної юридичної та політичної цінності, не дають Путіну абсолютно нічого. Цивілізований світ лише зміцниться в неприйнятті російського свавілля. А внутрішній електорат "диванних вояк" з ще більшим натхненням прийняв би і дистанційне - не обтяжливе напругою приєднання до Росії хоч Антарктиди, хоч Лонг-Айленда. Псевдодемократичні фейки ніяк не розв'язують недоімператору руки, не наділяють його додатковими можливостями, тільки демонструючи ступінь його безпринципної рішучості творити свавілля. До підстав завдано ядерного удару ця історія точно не має ніякого відношення. Атомне питання - це фактор загострення шизофренії, амбіцій і відчаю в Кремлі, але ніяк не проблема політико-правової мотивації. Взагалі, коли це Росію цікавило якесь право хоч в якомусь вигляді?
Унікальна часткова мобілізація в Росії чи то 300 тисяч, чи то мільйона, чи то мільйона 200 тисяч осіб – вимушена, але вкрай алогічна ініціатива Кремля. Бо високопоставлені московські брехуни стверджують, що у завойовницькій армії майже ніхто не загинув, а Україна, мовляв, втратила більшу частину свого війська. А навіщо тоді мобілізація, що ще викликає активні народні хвилювання і дезертирство в російських регіонах. І загрожує в результаті перерости у значну хвилю протестів? Щось тут не зростається. Не міркуватиму про потенційну боєздатність не підготовлених і не навчених, погано озброєних і невмотивованих натовп роботяг, алкоголіків, студентів та офісних сидільців – залишимо це професіоналам. Але зрозуміло, що сучасні війни технологічні і піхота у них має допоміжне, а не вирішальне значення. Без військової техніки солдати стають просто гарматним м'ясом. А із сучасним озброєнням у РФ – великі проблеми.
Про можливий ядерний удар у Кремлі говорять надто часто. Просто настирливо, непристойно багато. Зазвичай так наполягають, тиражуючи останній реальний аргумент у суперечці. Намагаючись залякати, переконати, що те, що було проігноровано опонентами, насправді є реальним і страшним. Така повторюваність – явне свідчення крайньої неочевидності намірів і навіть безпідставності небезпеки.
Епілог
Україна вистоїть та переможе – це очевидно. Росія може лише відтягнути неминучий фінал, але вже не переінакшить його. Але чи буде ядерна війна? Чи наважиться Кремль використати свої хвалені "Сармати" чи інший радіоактивний металобрухт? Глибинна природа російської політичної брехливості та нескінченних маніпуляцій виражається в хронічній та кардинальній невідповідності агресивних заяв та спритних вчинків Москви. Це свідчить про те, що Росія традиційно для себе схильна нахабніти, нагнітати, але уникати крайніх рішень, які реально загрожують для неї великими неприємностями.
Україна здавалася путіністам легкою здобиччю, на поглинання якої Захід продовжить дивитися байдуже. Тепер вони знають, що сильно помилялися. Тому і зациклилися на "ядерних" аргументах. Однак, наприклад, Туреччина свого часу не пропустила російський флот через Босфор і Дарданелли в акваторію Чорного моря до українських територіальних вод. Азербайджан поступово відновлює свій суверенітет у Нагірному Карабасі попри російську позицію. А країни НАТО активно постачають Україні сучасне озброєння. Та й ЗСУ вже систематично вражають стратегічні цілі в Криму і прикордонних областях РФ. Хіба хоча б в одному з цих випадків, всупереч традиційно бойовитій риториці, Росія зважилася на ядерну чи іншу кардинальну ескалацію конфлікту з силами, яким вона свідомо не готова протистояти?
До того ж, деспотичний володар Мордора Путін, дуже хоче жити і продовжувати царювати. У його плани абсолютно точно не входить розставання ні з благополучним існуванням, ні з владою. Адекватна відповідь НАТО на атомну авантюру Росії, знищить останню. Путін якщо і виживе де-небудь у бункері, то залишиться і без поданих, і без величі. Це його явно не влаштовує. А ось можливу тактичну і навіть стратегічну поразку у війні з Україною, зрештою, можна винахідливо піднести населенню в будь-якій реабілітуючій шляхетній формі. У крайньому випадку, можна відключити інтернет, закрити кордони, локалізувати телефонний зв'язок, посилити репресії і приховати від росіян факт поразки. А мізерні струмочки правди можливо вичерпати пропагандистським шипінням про підступи Заходу. Брехати і вивертатися в Кремлі вміють віртуозно: поставлять черговий спектакль у своєму театрі знущань над здоровим глуздом і айда гастролювати в мізках дрімучих росіян. Дивишся і пронесе - деякі шанси вижити в цьому випадку у тирана все-таки є. Не факт, що колективний російський ведмідь отямиться від багатовікової сплячки і подолає вкорінені атрофію волі і косність мислення навіть внаслідок принизливого фіаско в Україні. Тому гранично ризикувати своїм подальшим монархічним животінням Путін не стане, продовжуючи мріяти і вести мовлення про уявну велич.
Слава Україні! Героям Слава!
