17 березня 1991 року на "Всесоюзному референдумі" за підтримку існування СРСР (тобто проти незалежності своїх народів) цілком демократично (фальсифікувати тоді ще не навчилися) проголосували 77,85% від тих, хто взяв участь у заході, за достатньо масової явки - 80,03%.

Відео дня

При цьому в Українській РСР підтримка входження до Союзу Радянських Соціалістичних Республік склала дещо менше, ніж загалом у тій великій країні, але все ж 70,2%.

Причому було тоді в Україні й додаткове запитання - щодо включення України до складу Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України, й "за" тоді висловилися 80,2%.

Тобто таким чином фактично позбавили сенсу й власне цю Декларацію (яку було прийнято 16 липня 1990 року). Суверенітет, однак "у складі"!

Щоправда, з різними (70-80) переважними - з обох питаннь - відсотками.

Менше з тим, 1 грудня того ж року на Всеукраїнському референдумі (водночас із виборами першого президента України) вже НЕЗАЛЕЖНІСТЬ України підтримали 90,32% за явки 84,18%.

Загалом - історичний факт: між 80% за Союз і 90% за незалежність в нас пройшло вісім з половиною місяців!

Це число точно повторило назву теж славнозвісної й теж "екзестенційної" трагікомедії Фредеріко Фелліні 1963 року (що отримала два Оскари, скандал у Москві й світову славу).

Тож від того дивного кіно до тих референдумів пройшло тоді 28 років, а зараз вже від тих дивних референдумів пройшло 35.

Прийшов час оновлення попиту на екзистенційне.

[Але ж якщо джерело влади залежно від формулювання колективно змінює рішення на протилежне протягом року, треба мати на увазі: щодня такі суттєві референдуми неможливі.]

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...