Нової політики США щодо України та Росії поки не видно: чому не варто переоцінювати "дивну місію" Віткоффа і Кушнера до Києва. Інтерв’ю з Шамшуром

Друга половина серпня може стати важливою для українсько-американських відносин. До Києва можуть приїхати спецпредставники президента США Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Це буде перший приїзд особистих представників Дональда Трампа, які до цього неодноразово відвідували Москву. Саме тому йому вже зараз надають особливого значення.

Останні заяви американської адміністрації свідчать, що Вашингтон знову повертається до теми можливих переговорів. Державний секретар США Марко Рубіо заявив, що найближчими тижнями Сполучені Штати оцінюватимуть, чи існують передумови для відновлення діалогу між Києвом і Москвою. Водночас він визнав, що позиції сторін залишаються дуже далекими, а ключові розбіжності нікуди не зникли. При цьому у США звертають увагу на зміну ситуації на фронті. У Вашингтоні припускають, що можливість України завдавати далекобійних ударів по території Росії здатна змінити розрахунки Кремля і зробити його більш схильним до переговорів.

Водночас позиція Дональда Трампа щодо подальшої військової підтримки України залишається незрозумілою. Так, за даними американських ЗМІ, він не підтримав передачу Києву додаткових ракет для Patriot, як і можливість їх виробництва в Україні за ліцензією. Саме тому можливий візит Віткоффа та Кушнера має показати, чи справді у Вашингтоні готові запропонувати власне бачення того, як можна наблизити завершення війни без відмови України від своїх ключових інтересів.

Своїми думками щодо цього й інших питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився надзвичайний та повноважний посол України у США та Франції Олег Шамшур.

– Якщо візит Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера до Києва відбудеться, чи можна розглядати його як початок нового етапу американської дипломатії щодо війни в Україні? Що саме хочуть почути у Вашингтоні? Чи йтиметься насамперед про оцінку готовності Києва до політичного діалогу, чи вже про підготовку конкретного переговорного формату?

– Як на мене, після того, як Володимир Зеленський уже побував у Вашингтоні та зустрівся з Дональдом Трампом, можливий візит Кушнера і Віткоффа виглядає дещо дивно. Якщо розраховувати, що вони привезуть до Києва якусь принципово нову інформацію, то мені, не лише як колишньому дипломату, а просто як людині, яка намагається мислити логічно, незрозуміло, чому цього не можна було сказати під час зустрічі в Овальному кабінеті.

Друге: важливий не сам факт приїзду Кушнера і Віткоффа. До речі, значно більш показовим був би візит, наприклад, Марко Рубіо. Тому що всі дипломатичні зусилля Кушнера і Віткоффа до цього моменту фактично не дали результату. Навіть ситуація в Газі знову загострилася. Тому я або не бачу особливої символічності цього візиту, або вона дуже обмежена. Так, на Кушнера і Віткоффа варто звертати увагу, тому що це люди, яким довіряє президент США. Вони входять до його найближчого кола, і він дослухається до їхньої думки. Але зрештою значення має лише те, що говорить сам Дональд Трамп.

Ми вже бачили заяви Марко Рубіо, Джей Ді Венса та інших представників адміністрації. Усе це важливо лише настільки, наскільки відповідає позиції самого Трампа. Тому важливо не те, хто, коли і як приїде. Важливо – про що говоритимуть. І саме це сьогодні залишається найбільшим знаком питання.

– А чи не може бути так, що після Києва вони поїдуть до Москви? Можливо, саме тому до України їдуть Віткофф і Кушнер, а не, скажімо, Рубіо, який навряд чи вирушив би до Кремля. Чи не може цей візит бути черговою спробою зрозуміти, на що Україна готова заради початку реальних переговорів із Москвою?

– Якщо припустити, що після Києва вони справді поїдуть до Москви, тоді така логіка виглядає зрозумілою. Але й у цьому випадку нічого нового вони від Володимира Путіна не почують. До того часу, поки не буде суттєво виснажена російська економіка, поки Україна разом із партнерами не зупинить російські війська на фронті та не обмежить можливості Росії тероризувати українське цивільне населення, Путін і надалі говоритиме, що хоче отримати все. І діятиме відповідно. Якщо ж говорити про політику Дональда Трампа, то ця ситуація стала ще одним нагадуванням для тих, хто після кількох його заяв почав говорити про радикальну зміну політики Вашингтона. Навіть Politico писало про можливі зміни, і, чесно кажучи, мене це здивувало.

А що ми побачили на практиці? Побачили зустріч, яку вже встигли назвати історичною та переломною. Але майже одразу після цього прозвучали заяви Трампа, які стали холодним душем. Він сказав, що ще не ухвалив остаточного рішення, кому передавати системи Patriot, наголосив, що вони не повинні опинитися "в руках ворогів" Сполучених Штатів. І це знову породило питання щодо України. Крім того, із його слів можна зробити висновок, що він і далі розраховує насамперед на переговори з Путіним, а не на посилення тиску на Росію. Подивимося також, що буде із законопроєктом сенаторів Грема і Блюменталя. Тобто є багато речей, які фактично повертають нас до вихідної точки. І як своєрідна "вишенька на торті" – його слова про те, що США можуть повернути собі кошти, витрачені на Україну, і знову згадка про міфічні 300 мільярдів доларів. Така заява виглядає неприйнятною навіть з моральної точки зору. І, до речі, говорячи про Patriot, він жодного разу не сказав, що обурений російськими ударами по цивільних, не згадав про різке зростання кількості загиблих мирних жителів. Цього ми знову не почули. Тому, чесно кажучи, я поки не бачу достатніх підстав говорити про реальну зміну позиції Дональда Трампа.

– Тобто виходить, ніякої особливої зміни у Дональда Трампа щодо України не відбулося, за великим рахунком? Адже окрім того, президент України просив 300 ракет Patriot ще до початку осінньо-зимового періоду, щоб посилити захист неба, але, здається, позитивної відповіді поки що немає. Чи може цей фактор стати елементом тиску або навіть торгу з боку Віткоффа і Кушнера? Мовляв, якщо Україна не погодиться на певні переговори чи компроміси з Росією, то допомога може бути обмежена.

– Тут є кілька моментів. Насамперед варто уважно слухати й те, що говорив Марко Рубіо перед зустріччю з Сергієм Лавровим. Тоді він прямо заявив, що війна в Україні заважає Сполученим Штатам будувати нові конструктивні відносини з Росією. Давайте замислимося над цією фразою. Йдеться про державу, яка щодня вбиває українців, діє всупереч інтересам США, підтримує Іран і фактично є неофашистським режимом. І водночас Вашингтон говорить про можливість будувати з нею нові відносини. Не менш показовими були й підсумки зустрічі Рубіо з Лавровим. На першому місці там опинилися двосторонні американсько-російські відносини, а вже потім – питання припинення війни в Україні. Те саме лунало й після контактів на рівні президентів.

Щодо ліцензії на виробництво ракет для Patriot, треба розуміти, що це довготривалий процес. Наприклад, Німеччина підписала відповідний контракт ще у 2022 році. Лише цього року вона завершила створення виробничих потужностей, а сам випуск ракет розпочнеться лише наступного року. Тому це справді історія не одного місяця. Але самі ракети Україні потрібні буквально як повітря. Судячи з наявної інформації, позитивної відповіді ми поки що не отримали. І це питання не лише до Трампа. Це питання і до наших європейських партнерів. Бо, вибачте, як можна спокійно дивитися на те, що Путін фактично безкарно продовжує тероризувати Україну? Так, нам потрібно менше говорити про нестачу засобів ППО, але критичність ситуації очевидна і для нас, і для наших партнерів.

Президент України абсолютно правий, коли говорить про необхідність спорожнити власні запаси союзників заради допомоги Україні. Саме від того, чим завершиться ця війна і якими будуть умови її припинення, значною мірою залежить майбутня безпека всієї Європи. Від цього залежить і те, чи наважиться Путін на подальшу агресію проти інших європейських держав. Тому ставок надзвичайно багато. І я, чесно кажучи, поки що не бачу з боку Трампа якогось стратегічного бачення цієї ситуації. Так само дивує поведінка частини наших партнерів, де гучних заяв значно більше, ніж реальних рішень.

Щодо можливості використання цієї ситуації як інструменту тиску на Україну – так, я цього не виключаю. Цілком можливо, що певні сигнали Трамп уже озвучував під час зустрічі в Овальному кабінеті, просто вони не стали публічними. Їх могли почути Президент України та члени делегації. Разом із тим треба розуміти й об'єктивну сторону питання. Американські запаси озброєнь справді значною мірою виснажені. Частково через підтримку України, частково через не надто вдале планування, а також через масштабне застосування боєприпасів під час операцій на Близькому Сході. Я бачив статистику: до початку повномасштабної війни США мали близько 2200 ракет-перехоплювачів, зараз їх значно менше. Тобто проблема виснаження запасів є реальною, і це теж ускладнює будь-які переговори щодо нових поставок.

– Я хотів би повернутися до Марко Рубіо. Ви згадали його зустріч із Лавровим і акцентували увагу на тих сигналах, які виглядали не надто позитивними для України. Але були й інші заяви. Наприклад, Рубіо чітко сказав, що те, про "що говорили в Анкориджі, залишилося в Анкориджі". Якщо там і були якісь домовленості, то вони вже не є актуальними для ситуації навколо російсько-української війни. До речі, у Росії це сприйняли досить болісно. Крім того, буквально кілька днів тому в ефірі Fox News держсекретар США заявив, що українські далекобійні удари по території Росії можуть вплинути на позицію Кремля. На вашу думку, чи справді цей фактор може вплинути на Кремль? І чи можуть США розширити підтримку України саме в цьому напрямку? Зокрема, Президент України говорив про використання Starlink для ударів по території Росії.

– На мій погляд, це цілком можливо. І використання Starlink, і навіть передача тих ресурсів, які зараз є в обмеженій кількості, можливі за умови, що у Вашингтоні буде розуміння, наскільки це важливо для України, для результату війни, а також для безпеки Європи й самих Сполучених Штатів.

Щодо заяв Марко Рубіо, то вони справді важливі. Його слова про Анкоридж можна вважати певним позитивним сигналом, адже вони свідчать про готовність чинити певний тиск на Росію. Водночас те, що якісь домовленості між США і Росією були, особисто у мене сумнівів не викликає. Так само очевидно, що українські удари вглиб території Росії справили враження і на американське керівництво, і реально впливають на військову ситуацію. Але це лише констатація очевидного факту. Знову ж таки, потрібно уважно слухати самого Дональда Трампа. Після його зустрічі із Зеленським справді склалося враження про позитивний політичний клімат. Про це говорили багато хто. Але це вже починає нагадувати саміти НАТО, коли позитивом вважають уже те, що Трамп не зірвав переговори.

Насправді про зміну політики можна буде говорити тоді, коли Україна реально отримає ліцензії на виробництво ракет, коли буде використано вже схвалений пакет допомоги приблизно на 400 мільйонів доларів, коли буде ухвалений і запущений законопроєкт Грема – Блюменталя. І головне – коли президент США буде готовий застосувати ці механізми. Поки що цього немає. Навпаки, останні заяви Трампа свідчать, що ми ще дуже далекі від точки неповернення у його ставленні до України та до умов завершення війни. Ми вже неодноразово бачили, як після кількох позитивних сигналів усі поспішали говорити про кардинальну зміну політики Трампа. Минало кілька днів – і ставало зрозуміло, що ситуація фактично повернулася на вихідні позиції.

– Тобто ні заяви Марко Рубіо про те, що найближчим часом адміністрація США оцінюватиме можливість поновлення переговорів між Росією та Україною, ні можливий візит Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера до Києва не свідчать про появу якогось нового переговорного формату, який американці можуть запропонувати Києву та Москві?

– Можна змінювати формати, можна змінювати переговорників. Але головне в будь-яких переговорах – про що саме говоритимуть. Сьогодні можна говорити лише про припинення вогню. Але Путін хоче говорити про все. Він прагне реалізувати всі свої максималістські вимоги. Його бачення України як держави, повністю підпорядкованої Росії, нікуди не зникло. І доки він готовий вести розмову лише з таких позицій, будь-які переговори про припинення вогню на хоча б мінімально прийнятних для України умовах залишатимуться неможливими. Звичайно, дуже багато залежить від Дональда Трампа. Від того, чи побачать у Кремлі, що його позиція справді змінюється і що він готовий чинити реальний тиск. На мою думку, не менший тиск могла б чинити і Європа, якби наважилася на радикальне посилення санкцій. Але цього поки що не відбувається. І доки працює російський військово-промисловий комплекс, доки Росія може виробляти балістичні ракети, обстрілювати українські міста і фактично не нести за це жодних критичних наслідків, вона продовжуватиме це робити.

– Якщо підсумувати, то чого зараз прагне Дональд Трамп щодо війни в Україні?

– Сьогодні головна увага Дональда Трампа зосереджена на війні з Іраном. Йому потрібно знайти вихід із цієї ситуації. Можливо, він цього ніколи публічно не визнає, але, думаю, сам розуміє, що зайшов у дуже складне становище. Безпекова ситуація в регіоні сьогодні значно гірша, ніж була до початку війни. Сполучені Штати вже несуть серйозні репутаційні втрати. Багато американських експертів вважають, що якщо війна завершиться без досягнення хоча б більшості цілей, які декларував Трамп, це стане серйозним ударом по стратегічних інтересах США. Це вплине і на ставлення до Сполучених Штатів серед союзників, і в країнах Глобального Півдня. Безумовно, свої висновки зробить і Китай. Саме тому зараз основна увага Білого дому прикута до цього напрямку. Україна залишається у фокусі, але вже не є пріоритетом номер один. І поки що я не бачу нічого принципово нового, що міг би запропонувати Трамп. Якщо ж зміниться його стратегічне бачення війни в Україні, якщо він дійде висновку, що її результат безпосередньо впливає на національні інтереси США, тоді можна буде очікувати і зміни політики. До речі, це тісно пов'язано і зі ставленням Трампа до Європи. Він сприймає європейський напрямок як менш важливий стратегічний театр, ніж Західну півкулю чи Індо-Тихоокеанський регіон. Тому сьогодні, чесно кажучи, я не бачу передумов для того, щоб позиція Трампа змінилася на користь України. Звичайно, на це можна сподіватися. Але для цього Україна має й надалі демонструвати успіхи на фронті, продовжувати ефективні удари по військових цілях противника. І багато в чому це залежатиме від якості державного управління в умовах війни. А саме нової якості управління ми, на жаль, поки що не побачили.

– Чи можуть невдачі Трампа в Ірані та наближення виборів до Конгресу, які відбудуться в листопаді, підштовхнути його до більш прихильної політики щодо України. Мовляв, це дозволило б продемонструвати хоча б якийсь зовнішньополітичний успіх і компенсувати проблеми на інших напрямках. Чи бачите ви такий сценарій?

– Щоб відповісти на це запитання, достатньо уважно подивитися на те, що зараз відбувається всередині Сполучених Штатів. Безумовно, проміжні вибори до Конгресу мають для Трампа величезне значення. Попри те, що, наприклад, за інформацією Axios, він демонструє, ніби не надто переймається результатом, я переконаний, що це більше політична риторика. І він сам, і його команда прекрасно розуміють, які наслідки можуть настати, якщо демократи отримають більшість хоча б у Палаті представників. Саме на це сьогодні спрямована значна частина його політики.

Якщо говорити про зовнішньополітичні фактори, які реально можуть вплинути на вибори, то їх два. Перший – це війна з Іраном. Причому не лише через міжнародний імідж США. Насамперед тому, що вона впливає на ціни на нафту, пальне, інфляцію та інші економічні показники, які хвилюють пересічних американців. Для Трампа зараз критично важливо завершити цю війну. Навіть якщо для цього доведеться погодитися на угоду, яка буде далеко не ідеальною для США.

Друге питання – це Ізраїль. Саме воно значною мірою впливає на внутрішню ситуацію в Демократичній партії, де існує серйозний розкол щодо близькосхідної політики. І вже лише після цього можна говорити про Україну. Дуже добре, що підтримка України серед американського суспільства залишається стабільною. Важливо також, що свою позицію змінила частина впливових людей із найближчого оточення Трампа. Але війна в Україні точно не є тим питанням, яке визначатиме результат виборів до Конгресу. Тому, на мою думку, не варто жити ілюзіями, що Трамп почне активніше підтримувати Україну лише для того, щоб покращити власні рейтинги. Якщо йому вдасться завершити війну з Іраном і стабілізувати ціни на пальне, для його виборчої кампанії це буде набагато важливіше, ніж будь-які успіхи на українському напрямку. Тому сподіватися, що він почне діяти активніше щодо України лише для компенсації невдач на Близькому Сході – це, радше, бажане за дійсне.