Відео дня
Меморандум – ще одна хитрість Путіна, на яку погодився Трамп. Інтерв’ю з Мережком
Після останнього спілкування російського диктатора Володимира Путіна та американського президента Дональда Трампа щодо мирного врегулювання війни в Україні виникло кілька нових тем для обговорення. І Трамп, і Путін паралельно заговорили про певний меморандумом Росії та України, до якого можуть увійти питання припинення вогню та принципи врегулювання. Президент США нібито заявив лідерам Європи, що Кремль представить "мирний меморандум" зі своїми умовами, додавши, що попросив надати "щось, з чим люди можуть погодитися", а не пропозицію, яка буде негайно відхилена. При цьому російський диктатор вже заявив, що наступні кроки можуть бути лише у разі досягнення відповідних домовленостей та усунення "першопричин кризи". Фактично Путін прямим текстом натякає на умови капітуляції України. Так чи інакше, але "США сподіваються, що Росія вже цього тижня надасть широкий перелік умов для припинення вогню в конфлікті в Україні", заявив держсекретар Рубіо, додавши, що "американська влада судитиме про прогрес у врегулюванні конфлікту за змістом меморандуму від РФ". Правда, не акцентуючи, що саме чекатиме на Путіна, якщо він знову просто тягтиме час та продовжуватиме війну.
Щодо нового раунду переговорів, то він може пройти у Ватикані у червні. Дональд Трамп дав зрозуміти, що дедалі серйозніше розглядає варіант, за якого США відмовляються від ролі посередника у зусиллях припинення війни, залишаючи Москву та Київ вирішувати питання самостійно. Він також запропонував, хто міг би замінити США як посередника, – папа Лев XIV. "Технічні" переговори щодо припинення вогню в Україні можуть відбутися у Ватикані наступного тижня, заявив президент Фінляндії Александр Стубб. Хоча сам Ватикан мовчить щодо переговорів між Росією та Україною, залишаючи їхні перспективи невизначеними, зазначають світові ЗМІ.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
– Новий раунд переговорів, як пишуть західні ЗМІ, може відбутися вже в червні у Ватикані. Власне, Трамп днями заявив, що новий Папа Римський Лев XIV виявив бажання бути посередником між Росією та Україною. За словами прем'єрки Італії Джорджі Мелоні, Папа Римський підтвердив, що готовий провести у Ватикані наступний раунд переговорів, а президент Фінляндії Александр Стубб заявив, що "технічні" переговори щодо припинення вогню в Україні можуть відбутися у Ватикані наступного тижня. Чи може Ватикан стати реальним переговорним майданчиком?
– Я вважаю, що це безумовно важливо, бо коли йдеться про перемовини, то сторони зазвичай звертають увагу на два фактори. По-перше, щоб майданчик для перемовин був достатньо нейтральним. І тут якраз ми бачимо, що Католицька Церква і Святий Престол (до речі, Святий Престол є суб’єктом міжнародного права) займають доволі нейтральну позицію. По-друге, це питання безпеки. Ватикан є досить безпечним місцем для проведення перемовин.
Є також історичний фактор. Як юрист-міжнародник, я пам’ятаю з історії міжнародного права, що Святий Престол традиційно відігравав значну роль як медіатор, як посередник у різних міжнародних спорах і конфліктах. Існує так звана дипломатія Ватикану. Сам Папа Римський також відігравав роль арбітра. Але в цьому випадку йдеться не про те, що Ватикан буде посередником, а про те, що він стане майданчиком для проведення перемовин та сприятиме створенню відповідних умов. Тому я вважаю, що це доволі вдала ідея – використати Ватикан як майданчик для ведення перемовин. Але цілком можливо, що можуть бути й інші варіанти. Це може бути і Стамбул, і Женева, яка також є традиційним місцем для міжнародних зустрічей і перемовин. Не можна виключати жодного варіанта.
Для нас головне – щоб були створені відповідні логістичні, якщо можна так сказати, умови для проведення перемовин. А яка буде роль самого Папи Римського, залежатиме від сторін переговорного процесу. Вони можуть звернутися до Папи, і він може, наприклад, запропонувати якісь принципи чи засади. Наскільки це доцільно – у мене, чесно кажучи, є сумніви. Тому що, з огляду на те, з ким ми маємо справу, – росіяни, на превеликий жаль, не ставляться серйозно до перемовин. Для них перемовини – це інструмент продовження війни. Вони не сприймають їх як процес, що базується на принципах добросовісності. У своїй практиці вони ці принципи повністю відкидають.
– Як ви вважаєте, чи залишиться Дональд Трамп у переговорному процесі найближчим часом чи буде дистанціюватися? Принаймні багато його коментарів вказують на те, що він розглядає такий варіант.
– Справа в тому, що нині, наскільки я розумію, Трамп дійсно погрожує тим, що може вийти з переговорного процесу. Але питання в іншому – яка політична мотивація стоїть за цією заявою, за цією погрозою? Можна припускати, що це пов’язано з тим, що президент США нарешті зрозумів: ці переговори потрібні не Україні, не Сполученим Штатам, а саме Путіну. І не для досягнення конкретного результату, а для суто пропагандистських цілей – підкреслити свій статус очільника держави, яка веде перемовини на рівних із США. По-друге, Путін намагається заплутати Трампа, обдурити його, щоб уникнути можливих санкцій. Він не зацікавлений у реальних перемовинах – лише імітує процес. Для України принципово важливо, щоб США залишалися у переговорному процесі. Ба більше, я вважаю, що формат потрібно розширити, включивши представників Європейського Союзу та Великої Британії. Такий формат створює гарантії, зокрема й гарантії безпеки для України. Залишитися сам на сам із Росією – це вкрай небезпечно. Росія маніпулює, викривляє сенс перемовин. Натомість присутність американських і європейських представників стримувала б ці агресивні маніпуляції.
– Але останні заяви Трампа свідчать про інше. Після розмови з Путіним він заявив, що Росія й Україна мають самостійно домовитися, бо вони краще знають, як вирішити це питання. Тобто США штовхають нас на двосторонні перемовини з Москвою, що звісно, небезпечно.
– Вести перемовини з росіянами – це, знаєте, все одно, що жертва веде перемовини з маніяком, який намагається її вбити. Це дуже складно. Саме тому ми потребуємо участі американців і європейців, щоби стримати цього маніяка, цього злочинця. Проте якщо уявити собі тристоронній формат, у якому США беруть участь у перемовинах, виникає ризик. Цей ризик полягає в тому, що Трамп може захотіти якнайшвидше вирішити питання – і це може статися за рахунок слабшої сторони, тобто України. У певних питаннях він може навіть підтримати Росію. Ця загроза хоч і теоретична, але вона реальна, і ми повинні її усвідомлювати. Саме тому для балансу потрібна участь Європи. Крім того, Україна має статус кандидата на вступ до Європейського Союзу. Отже, є і правові, і політичні підстави для участі ЄС у цих перемовинах, бо ми перебуваємо на порозі приєднання до Союзу як повноправний член.
– Путін і Трамп після останньої телефонної розмови заявили, що розпочинається підготовка меморандуму між Росією й Україною. У ньому мають бути прописані питання припинення вогню, строки, принципи врегулювання – як їх бачать сторони. Як повідомляють світові ЗМІ, Трамп звернувся до європейців і до президента України Володимира Зеленського, сказавши, що просив російського диктатора не включати до меморандуму позиції, які одразу будуть відкинуті, а натомість запропонувати більш-менш збалансований варіант. Але що сказав Путін? Так, ми погоджуємося, будемо працювати над меморандумом, але він повинен включати "усунення першопричин" і відповідні домовленості. Усі розуміють, про що саме йдеться. У мене два питання. Чи не виглядає це так, що Путін просто отримав від Трампа час, імітує переговорний процес, продовжуючи війну й терор проти України?
– Безумовно, Путін затягує час, бо вважає, що час грає на його боці – хоча це не так, між іншим. Але він так вважає. І сама ідея перемовин та створення якогось "меморандуму" незрозумілої юридичної та політичної природи – це просто спроба виграти час. Це абсолютно нелогічно: вести переговори й паралельно працювати над документом, не маючи при цьому навіть припинення вогню. Це порушення самої логіки. Путін використовує це як прикриття для продовження наступу. І це йому гарантує, що Трамп тим часом не застосує санкцій проти Росії. Тобто це суто політичний хід, обман.
Щодо самого меморандуму, зрозуміло, яким він має бути з точки зору Путіна: це акт капітуляції України. Фактично, йдеться про так званий wish list – перелік вимог агресора до жертви. Щодо "першопричин", про які каже Путін, – це його власна фантазія, яка не має жодного стосунку до реальності. Якщо говорити об’єктивно, з погляду міжнародного права, єдина першопричина цієї війни – це злочин агресії, який вчинила Росія проти України. Якщо брати політичний вимір, першопричиною є сам Путін, який ухвалив рішення про початок цієї агресії. Отже, усувати потрібно саме цю першопричину. Якщо вже й говорити про врегулювання, то, будь ласка, давайте про це говорити: як саме буде усунена ця першопричина?
Щодо цієї ідеї, то потрібно згадати історію з Будапештського меморандуму. Буде ще один меморандум, який нічого не принесе. Немає сенсу укладати новий меморандум з тією стороною, яка вже багаторазово порушила всі можливі домовленості. Такий документ матиме сенс лише тоді, коли за ним стоятимуть гарантії – гарантії України, гарантії виконання, механізми примусу Росії до виконання зобов’язань. Ось що має бути основою. Без цього – навіть якщо вдасться напрацювати текст – це буде, як то кажуть, пустопорожній документ. І Росія його порушить, щойно це стане їй вигідно.
Чому ми не згадуємо Мінські домовленості? Якщо йти цим шляхом – давайте тоді повертатися до обговорення Мінських домовленостей. Росія їх порушила. А це був політичний документ. Загалом я вважаю принципово важливим, щоб під час обговорення будь-якого меморандуму, документа чи домовленості зберігалися чіткі правові рамки. І не виходити за межі цих рамок. Що саме ними є? Статут Організації Об’єднаних Націй, який містить основи міжнародного права. Наприклад, принципи невтручання у внутрішні справи, повага до суверенітету, заборона застосування сили або погроз сили у міжнародних відносинах. Це, до речі, також і Гельсінський заключний акт – 10 принципів міжнародного права. І Україна, і Росія – учасники цих документів. Вони є обов’язковими для обох сторін. Крім того, маємо рішення Міжнародного суду ООН щодо припинення агресії з боку Росії. Є резолюції Генеральної асамблеї ООН. Тобто існує чимало чинних міжнародних документів, які мають лежати в основі будь-якого врегулювання конфлікту та припинення агресії Росії. Саме з цього слід виходити.
– Мені здається, що посилання на жоден із цих документів у путінському варіанті меморандуму не буде. Натомість будуть лише ті самі "хотєлки" Путіна – капітуляція України. В Україні це розуміють, у Європі це розуміють, невже Трамп такий наївний, що чекає чогось іншого від Путіна на цьому етапі?
– Трамп не наївний політик. У нього великий досвід, дійсно значний. Якщо він "ведеться", то це тому, що йому це вигідно. У нього інші політичні інтереси. Він лише робить вигляд, що не розуміє, що відбувається. Насправді він чудово все усвідомлює. У нього є такі радники, які йому все пояснюють дуже чітко. Звернімо увагу, наприклад, на Марко Рубіо. Він не говорить багато, але його виступи в Сенаті показують: він добре орієнтується в ситуації. Просто з політичних міркувань зараз він не може сказати все, що думає насправді. Можливо, Трамп вичікує. Він сам до кінця не знає, як діяти. І вичікує, якою буде поведінка Путіна – чи буде вона вигідною для нього. Бо Трамп має головну мотивацію – особистий успіх. Він хоче виступити в ролі миротворця, якого всі визнають. І саме на це він робить ставку.
– Американська влада судитиме про прогрес у врегулюванні конфлікту в Україні за змістом меморандуму від Росії з необхідними умовами для припинення вогню, заявив згаданий вами держсекретар США Марко Рубіо, виступаючи у конгресі. При цьому Європа та США на сьогодні радикально розійшлися у реакції на відмову Москви йти на компроміси щодо України. ЄС та Велика Британія запровадили санкції проти російського "тіньового флоту", що свідчить про те, що Європа бере курс на довгостроковий тиск на Росію. Водночас США відмовилися від анонсованих раніше планів щодо санкційного тиску, мовляв, у такий спосіб це може роздратувати Москву та нашкодити переговорам. Дональд Трамп заявив, що Путін не припинить війну, бо вважає, що він перемагає, але ці слова лідера США суперечать його неодноразовим публічним заявам, що Путін щиро прагне миру" і те, що він буде тиснути на сторони, якщо вони не будуть рухатися до миру. Щодо України тиск був і є, щодо Росії не було і поки що все йде до того, що може й не буде взагалі.
– Щодо заяви Рубіо – я не можу повністю з нею погодитися. Тому що важливо не стільки дивитися на текст меморандуму, скільки на дії. Але, можливо, ця заява мала на меті попередити Путіна, щоб той не вставляв у текст лише вимоги щодо капітуляції України. Можливо, це була своєрідна пересторога.
Щодо тиску – так, безумовно, Штати мають усі можливості для цього. Але чому не впроваджуються санкції? Американці пояснюють це тим, що близько 10% нафти на світовому ринку – це російська нафта. І запровадження санкцій може викликати стрибок світових цін і вдарити по глобальній економіці – зокрема по США і ЄС. Тобто справа не в тому, що вони не можуть. На жаль, вони не хочуть. Бо побоюються економічних наслідків. Нам потрібно пояснювати, що це буде тимчасовий ефект. Коли агресора буде зупинено, це матиме позитивний вплив на світову економіку в довгостроковій перспективі. Треба ставити вище принципи міжнародного правопорядку і життя людей, ніж короткострокову економічну вигоду. І це дуже важливе питання. Нам потрібно постійно працювати, щоб переконати у цьому як Сполучені Штати, так і наших європейських партнерів. Адже США як провідна економічна держава дійсно мають важелі впливу на Росію. Але важливо мати політичну волю, щоб цими важелями скористатися. І над цим потрібно системно працювати – як Україні, так і її союзникам у Європі.
– Наостанок ще одна заява Рубіо під час виступу у Конгресі: "США більше не можуть вирішувати всі світові проблеми. Потрібно зберігати пріоритет на національних інтересах". Наскільки це становить загрозу для світу, якщо США почнуть відмовлятися від ролі глобального гегемона і не братимуть активної участі у вирішенні міжнародних конфліктів?
– Хочуть вони цього чи ні, але світовий порядок, створений після Другої світової війни, передбачає, що хтось має бути шерифом, який підтримує закон і порядок. Цим шерифом і є США – з огляду на те, що це найбільша економіка і найсильніша військова держава у світі. Хоч би як вони не намагались самоусунутись – без їхньої ролі система почне руйнуватись. І це небезпечно. Історія це чітко доводить: щоразу, коли США самоусувалися з європейських процесів, результатом ставала світова війна. Це дуже небезпечний шлях. Якщо США справді спробують відмовитись від своєї ролі, система почне розвалюватися. І на нас чекає війна всіх проти всіх, як казали ще філософи. Тому ця роль США не просто право, це відповідальність. Це не питання ізоляціонізму чи не бажання втручатися. Європа повинна залишатися стратегічним пріоритетом. І в американських інтересах – не допустити, щоб якась держава (імперія), скажімо, євразійська, якою себе уявляє Росія, стала гегемоном у Європі. Це було б небезпечно спочатку для Європи, потім і для самих США.
Щодо України, то ніхто не вимагає від США надсилати свої війська в Україну. Ми просимо лише про надання адекватної військової допомоги, щоб створити паритет із державою-агресором. Це не потребує колосальних ресурсів, особливо в масштабах американського оборонного бюджету. Насправді для США це невеликі кошти, але результат може бути визначальним і для Європи, і для них самих. Бо якщо Росія переможе, наслідки будуть дуже серйозними для глобальної безпеки. З економічного погляду краще зупинити агресора зараз, ніж потім.