Відео дня
Блог | Криве дзеркало мирних планів: глобальні гравці карають не кривдника, а жертву агресії
Близькість завершення війни в Україні – та точка, навколо якої обертаються процеси високої світової політики. Адміністрація президента США рухається до святкування Різдва і за чутками підв'язує укладення мирної угоди саме до цієї дати. Відверто кажучи, сама ідея проставлення якихось календарних дат може і виглядає привабливою для обивательського середовища, але далека від справжньої розв'язки. Вирішення війни наразі впирається в безліч непростих моментів.
Хоча мирні пропозиції Трампа скоротилися до 20 пунктів, вони, як і раніше, містять позиції, несумісні із суверенітетом українського народу, підтримкою принципу непорушності кордонів у післявоєнній Європі та дієвості міжнародного права взагалі.
Заморозити бойові дії ще не означає врегулювати конфлікт. Ще не означає викорчовування коренів проблеми і дарування істинного порятунку. До того ж країна-агресор ще сама не хоче закінчення кривавої вакханалії, зумовленої фетишизованим культом розширення. Путін ціною будь-яких втрат прагне отримати контроль над "історичними землями Донбасу". Про яку історію він віщає – немає ясності і виразності. Історично Донбас – більшу частину своєї історії Дике поле – транзитна зона для десятків народів, які тут не вкорінювалися.
Будь-який грамотний історик підтвердить: Путін не розуміє, чого він хоче. Станом на грудень 2025 року путінці вже утримують контроль над історичним Донбасом, тоді як українська сторона контролює ті частини Донецької області, які не належать до регіону "Донбас". Тому було б важливо донести Кремлю: ваші криваві лапи вже взяли Донбас під тимчасовий контроль, і фронт проходить за його історичним контуром.
Зазначений момент вкрай важливий, оскільки оголює ущербність територіальних претензій Путіна, про які він розповів Трампу. Тому вимагати від Києва вивести війська з усієї Донецької області означає йти на поводу в історико-географічного збоченця. До того ж заклик до виведення ЗСУ рівносильний заохоченню депортації українців з їхніх історичних земель. Немислимі заходи для демократичного світу.
В юридичному плані контроль РФ над усією Донецькою областю порушує територіальну цілісність України, подібна форма придбання земель є категорично кримінальною, і не може бути визнана. Спроба схилити Київ до такого кроку не тільки маніпулятивна, з правового боку антиконституційна і створює бомбу уповільненої дії. Сьогодні Путін вимагає віддати історичні землі Донбасу, а завтра зажадає, виходячи зі створюваного прецеденту, віддати йому Північний Казахстан, а то й зовсім Аляску повернути.
Виходить, що президент Трамп саму Америку ставить під удар, просуваючи безпідставні забаганки Москви. Найбільш адекватним було б перемир'я по лінії поточного проходження фронту. Але максималістські ультиматуми росіян блокують таку модель. Адже Путін хоче отримати території переговорно-злочинним шляхом. Хоче реалізувати в ХХI столітті політику умиротворення агресора, і скасувати лінії кордонів 1945 року.
Усвідомлюючи айсберг проблем, що з'являються, лідери Європи мають на меті розробити зустрічний мирний план, який би зупинив російську хижацьку війну, зміцнив існуючу міжнародну архітектуру і дав світові шанс вибратися з хаотизації, що наростає.
Україна повинна мати надійні гарантії збереження своєї державності, і тільки тоді з'являться гідні віри ознаки оздоровлення міжнародних відносин. Інакше світ буде заручником логіки кривих дзеркал: коли глобальні гравці карають не кривдника, а жертву агресії.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...