Блог | Колаборанти затаїлись і чекають свого часу: приклад Херсона
НЕ НА ЧАСІ
Російська окупаційна влада призначила Володимира Сальдо головою обласної окупаційної влади в Херсоні.
Сальдо – людина відома не тільки у Херсоні, але й далеко за його межами.
У 2002 – 2012 роках городяни тричі обирали його міським головою. А з 2012 року довірили йому представляти своє місто у Верховній Раді України.
Спробуйте вгадати: в яку ж фракцію записався депутат-мажоритарник Сальдо?
Так, ви не помилилися. Сальдо був народним депутатом – членом фракції партії двох регіонів.
Чим запам’ятався цей депутат у Верховній Раді України?
Та нічим особливим: прогулював, кнопкодавив, коли прогулювали подільники, і при цьому коливався лише в унісон з генеральною лінією партії.
Тобто, сам жив-поживав і добра наживав. Чимало.
І ще допомагав боротися з "козлами, які заважали жити" двічі несудимому Януковичу.
Як і всі члени біло-блакитної бригади.
І все у нього складалося добре.
Аж раптом в Україні сталася Революція Гідності.
Легітимний, двічі несудимий Янукович втік, залишивши своїх посіпаків в Україні напризволяще.
І все у Сальдо пішло шкереберть. Його політична зірка закотилась і згасла.
Двічі – у 2015 і у 2020 роках його спроби повернутися в крісло міського голови Херсона не знайшли розуміння у жителів міста, і закінчилися повним фіаско.
Не допомогла навіть підтримка голови фракції ОПЗЖ Юрія Бойка, який активно підтримував його на останніх місцевих виборах.
Здавалося, що політичній кар‘єрі прийшов кінець.
Аж тут прийшла велика війна.
І Сальдо вирішив, що це його зоряний час, що це його шанс повернутися у велику політику.
Ні, він не пішов до військкомату, не записувався до територіальної оборони і навіть не став волонтером.
Сальдо обрав інший шлях.
Він став КОЛАБОРАНТОМ.
Найбільш титулованим ЗРАДНИКОМ УКРАЇНИ.
Аналізуючи причини цієї ганьби пам'ять переносить мене на три роки назад.
Саме в ці дні, 28 квітня 2019 року я, як міністр соціальної політики, давав інтерв’ю ВВС на тему соціальної політики уряду України щодо окупованих Росією територій.
Розмова з журналісткою тривала майже годину.
Ми торкнулися багатьох аспектів проблеми, зокрема обговорили тему колаборації.
Відверто кажучи, мене насторожила її позиція, яка полягала в тому, що вона весь час намагалася підкреслити провину ВИКЛЮЧНО української влади за гуманітарну катастрофу в ОРДЛО.
Я звернув її увагу на те, що згідно чинного законодавства України, ОРДЛО – це територія, окупована Російською Федерацією. І за міжнародним правом, саме окупант несе відповідальність за гуманітарну ситуацію, яка там складається, в тому числі і за соціальні виплати.
Сказав, що я не вважаю за можливе платити українські пенсії колаборантам – тим, хто заради двох пенсій закликав окупантів у свій дім.
"Але ж там наші люди, вони проукраїнськи налаштовані! Хіба Вам їх не шкода?" – запитала журналістка.
І тоді я відповів їй наступне:
"Всі, хто були проукраїнські, всі виїхали. А той, хто хоче отримувати дві пенсії – там і тут, хай потерпить. Мені їх не шкода нікого абсолютно, я вам чесно скажу. Мені шкода тих солдат і офіцерів і їхні родини, які вбиті там через цих мразєй"
Що тут почалося!
Вся сепарня і їх проросійські друзі в Україні, як з ланцюга зірвалися.
"Ані такіє жє как і ми! - заламувала руки нардеп Королевська. – Ета пазор! Ми – женщіни за мір етава так нє аставім!"
Інший нардеп-правозахисник, більш відомий громадськості, як "сука православна", пообіцяв мені кари єгипетські не тільки по лінії відомства Гундяєва, а й по лінії ДБР за… РОЗПАЛЮВАННЯ МІЖНАЦІОНАЛЬНОЇ ВОРОЖНЕЧІ!
А потім в бій пішла важка артилерія.
Колишній кандидат в Президенти України, народний депутат Юрій Бойко виніс остаточний вердикт:
"Уже в найближчі дні ми зареєструємо у Верховній Раді постанову про недовіру цьому Кабміну. Ми будемо домагатися порушення кримінальної справи стосовно міністра соцполітики Андрія Реви за публічну образу українських громадян і розпалювання ненависті в українському суспільстві"
Тобто, ці діячі пообіцяли мене не просто засудити, а й посадити в буцегарню, навіть не пояснивши, а між якими саме народами я розпалював міжнаціональну ворожнечу?
Між украінським і "народами Донбасу"?
Так "народів Донбасу" ж не існує в природі!
Минуло три роки.
І що ми маємо по факту на сьогоднішній день?
Ті люди, які не залишили окуповану територію у 2014-22 роках, бо ПРИЙНЯЛИ ОКУПАЦІЮ, сьогодні ВОЮЮТЬ проти України.
Без нарікань. Не ремствуючи.
Їх мобілізували, і як гарматне м’ясо кинули в бій.
Може хтось СЬОГОДНІ скаже, що "люді нє вінавати", що "ані внє палітікі", що "іх заставілі"?
Так колаборація завжди починається з маленького: з ПРИЙНЯТТЯ окупації.
З мовчазної згоди жити при окупантах.
Дотримуватися режиму, який окупанти встановили.
А закінчується завжди одним: пасивна лояльність до окупантів з часом переростає в активні дії проти своєї країни.
Нехай навіть під тиском окупантів.
До речі, у 1940 році, коли було підписано перемир’я між Фінляндією і СРСР, ВСІ ФІНИ залишили окуповані території і переїхали вглиб Фінляндії.
На відміну від наших "проукраїнських" громадян.
Чому я про це пишу сьогодні?
Та тому що однією з фатальних помилок попередньої влади була терпимість до колаборантів.
Кожну істерику колаборантів і іх легальних політичних структур в Україні щодо "утисків" і "порушення прав" тих, хто добровільно залишився на окупованих територіях, влада сприймала дуже болюче, і замість того, щоб вжити заходів по припиненню антидержавної діяльності цих сил, намагалась їх толерувати.
І навіть тоді, коли сотні тисяч носіїв українських паспортів поїхали в Ростов, щоб отримати паспорт з чорнобильським мутантом на палітурці, це не викликало жодної реакції з боку нинішньої влади відносно цих МРАЗЄЙ.
Їх не тільки не позбавили українського громадянства, але навіть не позбавили соціальних виплат.
Ну а як інакше?
"Ані же такіє же как і ми!"
Але як це часто буває, непокаране зло повертається сторицею.
І коли розпочалося широкомасштабне вторгнення рашистів на нашу землю, ми отримали від колаборантів ніж у спину.
Чотири голови територіальних громад Луганської області: Станиці Луганської, Рубіжного, Мілового, Марківки перейшли на бік окупантів.
В Харківській області міський голова Купянська Геннадій Мацегора здав місто рашистам.
Мер Балаклії Іван Столбовой перейшов на бік ворога і виїхав до Росії.
Тобто, Сальдо не є виключенням.
Швидше за все, він є продовженням довгого списку колаборантів, які затаїлись і чекають свого часу, щоб стати ЗРАДНИКОМ.
І те, що трапилося в Херсоні, є закономірним результатом політики толерації колаборанства, причому як колишньою, так і нинішньою владою.
Тому що всім в Україні зрозуміло, що швидка окупація Херсону і трагедія Маріуполя стали можливими не тільки внаслідок прорахунків чи військової переваги агресора, а й через ЗРАДУ.
І Сальдо є тому яскравим прикладом.
Але схоже на те, що проводити розслідування і розбиратися зі зрадниками влада чомусь не бажає.
БО НЕ НА ЧАСІ?
P.S. Пропоную відповідно до статті 2 Протоколу N 6 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), внести зміни до законодавства України щодо ВСТАНОВЛЕННЯ СМЕРТНОЇ КАРИ ЗА КОЛАБОРАЦІОНІЗМ І ДЕРЖАВНУ ЗРАДУ ПІД ЧАС ВІЙНИ АБО НЕМИНУЧОЇ ЗАГРОЗИ ВІЙНИ.
Для тих, хто сумнівається у правомірності такої зміни до нашого законодавства, цитую положення статті 2 Протоколу N 6 Конвенції:
СТАТТЯ 2
Смертна кара під час війни
Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується тільки у випадках, передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього закону.
P.P.S. НЕ НА ЧАСІ?
А ЯК ВИ ДУМАЄТЕ?
