Кінець епохи "фактора Трампа": хто насправді забезпечить Україні захист від російської балістики. Інтерв’ю з Безсмертним

Виступ президента України Володимира Зеленського на Раді керівників дипломатичних представництв України за кордоном став поясненням того, як українська влада бачить подальший перебіг війни. Оскільки аудиторією були дипломати, які працюють із міжнародними партнерами, президент говорив без звичних емоційних акцентів. Йшлося насамперед про реальну ситуацію, у якій Україні доведеться діяти найближчими роками.

Ключова думка виступу проста: розраховувати на те, що Росія сама погодиться завершити війну, більше не доводиться. У Києві виходять із того, що Кремль готується до тривалого протистояння, збільшує військове виробництво та не відмовляється від своїх стратегічних цілей. Саме тому Україна все активніше переносить акцент на посилення тиску на Росію – як через санкції та дипломатичну ізоляцію, так і через удари по військових об'єктах й оборонній промисловості.

У своєму виступі Володимир Зеленський окремо згадав Сполучені Штати та Китай як країни, здатні впливати на перебіг війни, на що Україна розраховує. Однак, можливості обох держав не варто переоцінювати. Дональд Трамп не демонструє готовності суттєво посилювати тиск на Кремль, а його підхід залишається незмінним: мінімізувати американські витрати на війну. Не менш примарними виглядають й сподівання на Китай. Попри декларації про діалог, Пекін залишається стратегічним партнером Росії та не зацікавлений у кроках, які могли б змусити Кремль відмовитися від війни. Тому розраховувати, що саме США чи Китай змусять Володимира Путіна до миру, нині немає особливих підстав, але на думку президента, Україна спробує.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Однією з головних тез виступу Володимира Зеленського стало визнання того, що Росія не демонструє жодних намірів припиняти війну. Навпаки, Кремль готується до нових наступальних операцій, продовжує мобілізацію та нарощує ракетні удари. Саме тому Україна все більше робить ставку на посилення тиску на Росію. Водночас президент покладає певні сподівання на роль США та Китаю. Наскільки це є реальним?

– Те, що стосується Вашингтона, я б сказав так: відносини між Україною і США суттєво не змінилися. Вони залишаються діловими, із мінімальним рівнем напруги. Не думаю, що Дональд Трамп або його команда мають намір серйозно коригувати свій підхід. Час від часу адміністрація США буде активізувати діалог з Україною, зокрема через наближення виборів до Конгресу. Це змушуватиме і Трампа, і його команду реагувати на українське питання. Але я б уже не пов'язував вирішення ключових проблем України у війні виключно з Вашингтоном. Потрібно виходити з того, що значну частину цих питань доведеться вирішувати в інших напрямах.

– Але ж без США важко буде захищатися від російської балістики.

– Якщо найближчими тижнями будуть виконані домовленості, яких президент, уряд і європейські партнери досягли з Францією, Італією, Великою Британією, Нідерландами, Норвегією, Данією, ми побачимо зовсім іншу картину захисту. У звітах уже не буде нулів щодо протидії балістиці. Компенсатор і альтернатива Patriot уже знайдені. Потрібно лише реалізувати відповідні рішення. Тому я не пов'язував би майбутнє протиракетної оборони України лише зі США.

Щодо ліцензій, переконаний, Україна швидше запустить виробництво комплексів SAMP/T і ракет до них, ніж отримає нові Patriot. Це вже виглядає цілком реалістичним. Водночас потрібно працювати над локалізацією виробництва ракет, зокрема PAC-3 MSE. Україна вже має ці комплекси, а отже їх потрібно забезпечувати боєприпасами.

Що стосується загалом відносин зі США, то вони розвиватимуться настільки, наскільки Україна та Європа будуть платоспроможними покупцями американської продукції, якщо Вашингтон залишатиметься відкритим до такої співпраці. Заяви про те, що американські склади порожні й продавати вже нічого, не відповідають дійсності. Це радше аргументація, яка випливає з політичних і військових планів Трампа та Пентагону. А це означає, що потрібно готуватися до подальшого загострення. Якщо від обіцянки завершити війну за 24 години ми вже дійшли майже до двох років, то очевидно, що ефективність Трампа у цьому питанні фактично дорівнює нулю. Не варто будувати ілюзій.

– Позиція Сполучених Штатів щодо військової допомоги Україні дедалі частіше викликає запитання. Київ наголошує, що лише потребує достатньої кількості сучасного озброєння для захисту своїх міст і критичної інфраструктури. Як ви оцінюєте нинішній підхід Вашингтона, та її можливі наслідки?

– Ми не просимо США воювати замість нас чи оголошувати війну Росії. Ми просимо надати озброєння. Нам були потрібні Tomahawk – їх не дали. Потрібні Taurus – Берлін їх також не передає. Потрібні ракети PAC-3 – і тут рішення також затягуються. Коли у Вашингтоні вкотре заявляють, що нічого немає, це неправда. США мають близько трьох тисяч ракет PAC-2, термін експлуатації яких завершується. Їх можна модернізувати значно швидше, ніж виробляти нові. Польща вже працює над відповідними можливостями, але про це майже не говорять. Тому складається враження, що Трамп трактує свою концепцію "мир через силу" навпаки – не допомагаючи Україні отримати достатньо засобів для захисту власного населення та критичної інфраструктури. Саме тут і проходить принципова різниця між позиціями України та США.

При цьому переконаний: незалежно від того, що робитиме Трамп, нинішня російська модель приречена. Питання лише в тому, яким буде фінал – через внутрішню кризу, зміну влади чи інші процеси всередині Росії. Значно важливіше, які наслідки це матиме для України, Європи та всього світу.

– Чи можна домовитися з Трампом?

– Моя відповідь не змінилася. З Трампом домовитися практично неможливо. Для нього будь-які міжнародні відносини – це передусім бізнес. Він продає свій вплив, своє ім'я і свої політичні можливості. Саме з цього потрібно виходити, коли оцінюємо перспективи партнерства зі США. Для Трампа безпека – послуга, за яку потрібно платити. Хочете американську зброю – платіть. Хочете американську військову присутність у Європі – платіть. Хочете підтримку Вашингтона – також платіть. Американська політика завжди була прагматичною, але Трамп довів цей підхід до абсолюту. Тому я не очікую різких змін у його політиці щодо України. І водночас не варто тішити себе ілюзіями, що саме він принесе мир.

– Тобто "фактор Трампа" у російсько-українській війні вже вичерпав себе?

– Я вважаю, що так. Він уже не стане вирішальним ні для України, ні для Росії. Європа поступово перестає реагувати на кожну заяву Трампа. Україні також варто діяти так само – співпрацювати зі США там, де це відповідає нашим інтересам, але не будувати всю стратегію навколо Вашингтона. На мою думку, зараз Україні не варто призначати нового надзвичайного і повноважного посла у США. Достатньо тимчасового повіреного. А для супроводу військово-технічних проєктів доцільно направити до Вашингтона дуже досвідченого представника Служби зовнішньої розвідки. Саме ця людина має професійно супроводжувати питання ліцензій, спільного виробництва та оборонної співпраці. Це сьогодні значно важливіше.

– Говорячи про Китай, президент акцентував на необхідності посилювати контакти й розширювати співпрацю з цією країною. Мовляв, це одна з небагатьох держав, яка здатна впливати на позицію Росії. Чи можемо ми якось змінити цю ситуацію і отримати реальний результат на цьому напрямку?

– У нас абсолютно різне розуміння часу, дипломатії, державних інтересів і способів досягнення цілей. Нам часто здається, що китайці повинні мислити так само, як ми. Але це не так. Ми перебуваємо в різних системах координат. Китай – величезна держава з потужною економікою, але й із колосальними внутрішніми проблемами. Поки система контролю працює, усе виглядає стабільним. Але це імперія, яка тримається на жорсткому контролі. Тому не варто ідеалізувати її стійкість. Водночас потрібно розуміти, що світовий бізнес десятиліттями будував виробництва саме в Китаї через дешеву робочу силу та вигідні умови. Саме тому Китай має такі економічні позиції. Це зовсім інша модель держави, інше ставлення до людини та її прав. Тому не варто очікувати, що Сі Цзіньпін чи будь-хто з китайського керівництва працюватиме на користь України у цій війні. Максимум, що може зробити Пекін, – дистанціюватися від окремих процесів. Але працювати проти Росії він не буде. Китай і Росія залишаються стратегічними партнерами. Це два авторитарні режими, які багато в чому поділяють однакові підходи як до внутрішньої політики, так і до міжнародних відносин.

– Тоді в чому сенс закликів посилювати дипломатичну співпрацю з Китаєм? Це просто необхідний елемент зовнішньої політики, без особливих очікувань?

– Постає питання експорту українського зерна. Китай залишається одним із найбільших покупців і продовжує його закуповувати. Є питання постачання окремих компонентів, необхідних Україні. Є багато інших напрямків співпраці. Це вже не питання політичного союзу, а прагматичних економічних інтересів. Особисто я не люблю такий прагматизм, бо часто він не має нічого спільного з моральними принципами. Але держави діють саме так. Десь потрібна валюта, десь – технології, десь – комплектуючі, які можна придбати лише в Китаї. Саме тому контакти з Пекіном необхідно підтримувати. Але не потрібно пов'язувати їх із надіями на миротворчу роль Китаю. Китай уже визначився зі своєю позицією. Він не може допустити поразки Кремля у цій війні.

Найбільша помилка – думати, що можна розірвати союз Китаю і Росії. Я постійно повторюю: цього зробити неможливо. Але щоразу знаходяться люди, які кажуть: "Ні, ми ще попрацюємо". Ми "працюємо" над цим із 2014 року, а результату немає. Так само і з Трампом. Часто складається враження, що Путін його боїться. Насправді, на мою думку, ситуація значно складніша. Путін не виглядає людиною, яка боїться Трампа. Він почувається впевнено, зокрема тому, що за його спиною стоїть Китай. Союз Москви й Пекіна залишається важливим фактором міжнародної політики. Саме тому не варто будувати ілюзій щодо можливості швидко змінити цю конфігурацію. Сьогодні тоталітарні режими фактично протистоять демократичному світу. Проблема лише у тому, що демократичний світ сам переживає внутрішні кризи, появу популістів і політиків, які послаблюють його єдність. Саме це зараз і є одним із головних викликів.

– Щодо проблеми балістики, президент зробив на цьому окремий акцент під час зустрічі з дипломатами. США поки що відмовляються посилювати допомогу. Дональд Трамп, наскільки відомо, не підтримав передачу Україні 300 ракет напередодні осінньо-зимового періоду. Ви зазначили про домовленості з європейськими країнами. Чи виконаються вони найближчим часом і чи варто розраховувати на зміни у позиції США? Чого чекати на цьому напрямку?

– У Європі триває робота зі збору невеликої, але критично важливої для України кількості ракет PAC-2 і PAC-3, які окремі країни погодилися передати. Цей процес уже запущений, і найближчими тижнями вони мають надійти.

Ми вже говорили про угоди, підписані з Францією та Італією після виділення фінансування. Вони передбачають передачу Україні комплексів SAMP/T разом із ракетами. Зараз екіпажі проходять підготовку, і найближчими тижнями ці системи прибудуть в Україну. Це суттєво змінить ситуацію. Третє – діалог зі Сполученими Штатами потрібно продовжувати. Сьогоднішня риторика Трампа пояснюється тим, що він ще розраховує на можливість якихось переговорів із Росією. Якщо соціологія покаже подальше падіння рейтингів Трампа, він шукатиме можливість продемонструвати результат. Проте одних заяв уже недостатньо. Ми бачимо, як відкладається законопроєкт Ліндсі Грема. Саме тому Україні потрібно діяти максимально активно. Варто направити туди досвідченого військового або представника розвідки, який щодня працював би з Пентагоном і просував питання військово-технічної співпраці. Це може дати значно більше практичної користі.

Крім того, президент правильно поставив перед дипломатами ще одне завдання – працювати над створенням єдиної європейської системи протиракетної та протиповітряної оборони. Треба розуміти: ставлення Трампа до України – це певною мірою модель його майбутнього ставлення і до Європи. Тому європейцям потрібно діяти дуже швидко. Водночас вони не сиділи склавши руки. Нова модернізована версія комплексу SAMP/T має значно вищі можливості, ніж попередня. Якщо раніше комплекс міг одночасно супроводжувати близько ста цілей, то тепер – до тисячі. Так само суттєво збільшилися й інші характеристики. Перші модернізовані установки вже проходять випробування у Франції та Італії. Якщо результати підтвердяться, це стане серйозним посиленням європейської системи ППО.

– Але навіть найкраща система ППО навряд чи витримає таку інтенсивність застосування балістичних ракет. Все більше експертів говорять, що США могли б передати Україні окремі технології, дозволити ефективніше завдавати ударів по території Росії та використовувати Starlink для знищення пускових установок. Чи можуть американці погодитися на подібні кроки?

– Ні. Щодо Сполучених Штатів потрібно зберігати максимально тверезий погляд. Ми маємо виходити з того, що від США можемо отримати лише мінімально необхідну допомогу. Сьогодні в України фактично є дві опори – Європа і власні можливості. Якщо говорити про американські технології для ударів по території Росії, то ключовим елементом залишається Starlink. Інших унікальних технологій, без яких Україна не могла б діяти, фактично немає. Якщо Європа створить власну супутникову систему, вона зможе скласти конкуренцію Starlink.

– Наприкінці зустрічі з дипломатами багато говорили про інформаційну війну та необхідність вивести її на новий рівень. Як ви оцінюєте цей напрямок? Чи здатна українська дипломатія змінити ситуацію, зокрема в країнах Глобального Півдня, де позиції Росії залишаються сильними?

– Давайте поставимо просте запитання. Скільки повідомлень щодня публікують українські дипломатичні установи в мережі X? А тепер порівняйте це з активністю дипломатичних представництв того ж Ірану. Українські дипломати публікують одиничні повідомлення, тоді як іранська дипломатична мережа у пікові дні видає понад три тисячі публікацій. І це лише дипломатичний корпус. Це показує масштаб інформаційної роботи. Поки ми не змінимо саму філософію української дипломатії, ситуація суттєво не покращиться.

Посольство – це не фортеця, а центр комунікації. Я добре пам'ятаю свою розмову з нинішнім міністром закордонних справ Андрієм Сибігою ще тоді, коли працював у Білорусі й активно розвивав інформаційний напрямок роботи посольства. Якщо українська дипломатія залишатиметься такою пасивною, як зараз, ми програватимемо інформаційну боротьбу.

Проблема в тому, що багато українських дипломатів бояться проявляти ініціативу. Вони чекають інструкцій і не хочуть брати на себе відповідальність. Насправді дипломат представляє демократичну державу, а отже має діяти активно. Він повинен знати загальні політичні орієнтири й не боятися працювати з медіа. Так, будуть критика, дипломатичні ноти й незадоволення інших держав. Але головне завдання дипломата – захищати інтереси власної країни, а не думати про реакцію Кремля чи інших столиць. Потрібно активніше працювати з українською діаспорою, журналістами, громадськими організаціями та лідерами думок. Саме так формується міжнародна підтримка.

– Чому цього не відбувається зараз? Це проблема системи чи недостатньої підготовки дипломатів?

– Ми успадкували радянську школу дипломатії. Її головний принцип – чекати команди зверху й не проявляти самостійності. Але сьогодні ці підходи вже не працюють. Дипломат повинен бути ініціативним, розуміти політику своєї держави й не боятися брати відповідальність. Помилки неминучі, але їх не робить лише той, хто нічого не робить. Водночас система підготовки дипломатів також потребує змін. Медійній роботі там досі приділяють недостатньо уваги, хоча саме вона стає одним із ключових елементів сучасної дипломатії. Подивіться хоча б на останні інформаційні кампанії Ірану після ударів по російських суднах на Каспії. Іранські посадовці миттєво почали активно коментувати ситуацію, просуваючи власний порядок денний. Ми також маємо діяти значно активніше й не чекати, поки хтось інший сформує міжнародну думку.